Автори Лабораторії: Марічка Паплаускайте про створення книги, героїв Укрзалізниці та особисті мрії
Продовжуємо знайомити вас з авторами і авторками Лабораторії. Сьогодні це Марічка Паплаускайте — українська журналістка, редакторка, письменниця й медіаменеджерка. Співзасновниця групи видань The Ukrainians Media та шеф-редакторка друкованого журналу Reporters. Книга «Потяг прибуває за розкладом» починається з розкладу на центральному залізничому вокзалі столиці, де на електронному табло світяться жовтим назви міст, до яких поки що не їдять поїзди: Керч, Мелітополь, Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Севастополь, Євпаторія. Але про них памʼятають і відвойовують. Марічка проїхала понад 8 000 кілометрів і провела 40 інтерв’ю аби зрозуміти, як залізниці вдалося стати символом спротиву, і зафіксувати реальні історії людей, які щодня роблять надможливе заради того, щоб головна артерія країни невпинно працювала. Про ідею створення книги, героїв Укрзалізниці та особисті мрії авторки розповідаємо у матеріалі.
Фото: Сергій Коровайний
До повномасштабного вторгнення я…
До початку вторгнення я, як і тепер, працювала в журналістиці, розвивала проєкт The Ukranians Media та журнал Reporters. Ми документували події, які відбуваються в країні, шукали людей з нетиповими життєвими досвідами, фіксували цей досвід через тексти, написані у жанрі літературного репортажу, та давали читачам можливість зазирнути у світ інших, зрозуміти їх. «Наші тексти — щеплення від упереджень», — так ми говорили в редакції про те, чим і для чого займаємося. Нам важливо було відкривати українцям одне одних.
Коли розпочалася велика війна, документування подій стало надзвичайно важливим. Довкола нас відбувалось те, що обов'язково треба було зафіксувати й зберегти, щоб пізніше ми могли переосмислити власну історію, яка пишеться сьогодні на наших очах, за нашої участі. Ця робота була всеохопною — ми мали репортерок у різних куточках країни, які розповідали про те, що бачили, яких людей зустрічали, який досвід вони змогли зібрати. Зрештою, це все вилилося в кілька випусків журналу Reporters, виданих у час великої війни, та збірку «77 днів лютого», яка вийшла у Лабораторії.
Про книгу
Робота над книжкою про українську залізницю хоч і виявилася виснажливою, а втім, була радше пригодою, аніж роботою. Аби написати її, я на сім місяців взяла «відпустку» в The Ukrainians і з офісного крісла пересіла у потяг. Я проїхала поїздами понад 8 тисяч кілометрів: від Львова й Ужгорода на заході та Сум на півночі — до Краматорська на сході й Херсона на півдні. В останньому потрапила під обстріл балістичними ракетами та артилерією — росіяни цілили у будівлю вокзалу, коли там зібралися пасажири. Ця гостросюжетна історія теж стала частиною оповіді про сміливих залізничників.
Спогадами зі мною ділилися пасажири, провідниці, начальники поїздів, керівниці станцій, чергові вокзалів, касирки, прибиральниці й машиністи, менеджери та управлінці найвищого рівня. Один з них зізнався, що вага відповідальності, яка лягла на їхні плечі, тиснула нестерпно, але вони мали робити те, що мусили.
Понад 40 інтерв'ю та більше ніж 80 годин аудіозаписів стали основою для історії, збудованої на портретах пʼятнадцяти людей. Та це не означає, що усе втілене — заслуга лише тих, хто згаданий на сторінках цієї книги. За їхніми плечима — команда з двох сотень тисяч гравців. Історія Укрзалізниці, як вдало пояснив один з моїх співрозмовників, немає конкретних героїв, які витягли на собі евакуацію чи щось іще, це — історія про ланцюжкову мережу: якщо хтось випадає, на його місце стає інший. Немає конкретного хлопця, який краще за решту відбудовує мости, чи провідниці, яка ліпше за інших супроводжує пасажирів, вони роблять це разом і загальний успіх — заслуга кожного. Саме тому я присвятила книжку усім працівникам та працівницям Укрзалізниці.
Про назву книги
За назву книжки я маю подякувати моїй колезі з The Ukranians, нашій сценаристці Яні Супоровській, яка у випадковій розмові підкинула меню цю ідею.
Фраза «Потяг прибуває за розкладом» передає всю суть того, що робить залізниця: попри обстріли, блекаути, руйнування вокзалів й інші біди — потяги Укрзалізниці прибувають за розкладом. Ця назва крутилася в мене в голові, аж поки я сама не потрапила під обстріл в Херсоні. Чотири вагони нашого поїзда були повністю розбиті й не могли їхати, і попри це наступного ранку потяг приїхав до Києва з усіма пасажирами. Я вийшла на пероні в столиці рано-вранці, побачила на табло цей зелений напис «Херсон-Київ» і час 7:20, і не могла усвідомити, що це справді можливо.
Коли закінчиться війна, я...
Коли закінчиться війна я сяду в потяг Укрзалізниці і поїду додому — у Миколаїв. В купе разом зі мною будуть мої батьки, молодша сестра та племінник. Ми приїдемо на вокзал, де нас зустрічатиме старша сестра, яка від перших днів вторгнення служить у Збройних силах. Я стоятиму на пероні й дивитимусь, як вона обіймає свого сина, якого не бачила майже увесь цей час. Дуже мрію про цей момент.
