Автори Лабораторії: Марина Шакотько про особисту історію, мотивацію написати книгу та мрії після війни
Продовжуємо знайомити вас з авторками Лабораторії. Сьогодні це Марина Шакотько — лікарка педіатр-неонатолог, консультантка з питань грудного вигодовування з 10 річним досвідом роботи в пологовому будинку і загальним медичним стажем 17 років. З 2021 року окрім практичної роботи лікарем Марина веде свій медичний блог та є авторкою і ведучою програм на каналі Медичний. Книга «Летить лелека» — це практичний посібник для майбутніх батьків, який розвінчує міфи й ідеальні картинки інстаграм-материнства, написаний на основі практичної роботи та досвіду і дає науково обґрунтовані поради та відповіді на найбільш поширені запитання. Ідеєю створення книжкии та особистими мріями авторки ділимося з вами у матеріалі.
Фото: Ірина та Дмитро Фролови
До повномасштабного вторгнення я...
До повномасштабного вторгнення я була лікаркою-педіатринею, яка дуже багато працювала в клініці і багато навчалась. А ще, переживала особисту драму: у 2020 році від онкологічного захворювання помер мій чоловік і я залишилась сама з двома дітьми, в розпал пандемії коронавірусної інфекції, з дірою у серці та чималими фінансовими складнощами. Мені не було часу щодо соціальної активності й мій медичний блог нараховував трішки більше 3000 підписників.
Лютий 2022 змінив все. Він став як ляпас по моїй «емоційній бульбашці», в якій я перебувала 2 роки. Перші тижні війни мій телефон був «червоний» від дзвінків і повідомлень, адже стресові умови, перебування в місцях скупчення людей і сезон вірусних інфекцій робили своє: мої пацієнти потребували лікування, їх батьки — підтримки, а я могла хоч якось відволіктись від новин. Тоді я по-справжньому зрозуміла, що можу бути корисною для більшої кількості людей, ніж можу прийняти за день роботи в клініці. А мої знання і досвід можуть бути доречними в різних куточках світу, куди мігрували наші співвітчизники.
Ідея написати книгу зʼявилась саме в цей час. Але це була мрія і я не уявляла, як її можна реалізувати. Тому просто почала активно вести соціальні мережі: писала пости, знімала відео, проводила прямі ефіри на актуальні теми про здоровʼя дітей, лікування і профілактику захворювань.
Про книгу
Все вирішує випадок. Так сталось і зі мною.
Серед моїх підписників є чудова дівчина, сучасна авторка і мама моєї маленької пацієнтки. Вона подарувала мені свою книгу, я відмітила її в блозі й написала, що також мрію колись видати книгу. А за день я вже спілкувалась з представницею видавництва.
Був лише один нюанс: книги ще не існувало. Я мала багато матеріалів, ідей, але все це було лише в моїй голові та нотатнику. Я розуміла, що з рівнем власної навантаженості поєднувати роботу і написання книги буде майже неможливо і процес розтягнеться на роки. Тому прийняла рішення піти у відпустку, щоб написати книгу (для розуміння, крайній раз я була у справжній відпустці під час декрету, тобто дуже давно). На написання я витратила календарний місяць. Це був місяць дуже плідної роботи, коли звичне життя стало на паузу, а вся увага зранку і до глибокої ночі була зосереджена на книзі. Це був місяць тотальних блекаутів, коли світло зʼявлялось на кілька годин протягом доби. Місяць, коли виття сирени повітряної тривоги лунало по кілька разів на день, і майже кожної ночі наша країна зазнавала повітряних атак.
Але такі умови ще більше мотивували мене написати книгу. Книгу, що позбавить батьків від зайвих тривог і переживань. Тих, яких можна уникнути, якщо знати і розуміти певні речі про новонароджених дітей. Мені дуже хотілось, щоб в назві книги було слово «антистрес», бо її мета як раз і полягає в тому, щоб розслабити батьків і надати їм впевненості у відповідальний період життя. А повна назва зʼявилась уже після її завершення.
Книгу я присвятила своїм дітям. Це мої найперші і найважливіші мотиватори. Саме вони спонукали мене шукати неочевидні відповіді на очевидні питання. Саме на них я «тестувала» нові і сучасні погляди на здоровʼя дітей, профілактики і лікування хвороб. Саме вони підштовхували мене щоденно виходити зі славнозвісної «зони комфорту» і власним прикладом доводити, що все можливо, лишень потрібно вірити і щоденно робити маленькі кроки назустріч своїй великій мрії!
Коли закінчиться війна…
Я вимкну звук на всі сповіщення в своєму телефоні і буду вчитись спати в тиші, не перевіряючи телефон при кожному прокиданні… Я перестану робити запаси їжі тривалого зберігання і навчусь заправляти автомобіль не «до повного»…. Я поїду на море! Не хочу їхати на море поки війна. Була у горах, а на море — не можу! Бо для мене море — це особливий вайб: такий безтурботний, який я не можу собі дозволити допоки моя країна у війні.
А ще я вірю, що коли закінчиться війна в нашій країні буде справжній бебі-бум! І моя книга буде як ніколи актуальна! Тепер мрію про це!
