Автори Лабораторії: Сандра Ньюман про утопії, антиутопії та зниклих на сторінках історії людей
Знайомство з іноземними авторами Лабораторії продовжується. На черзі американська письменниця, номінована на премію Бейліса в галузі художньої літератури та авторка феміністичної оповіді культового роману «1984» — Сандра Ньюман. В своєму романі «Джулія. 1984» вона розширює поняття Океанії, досліджує особистість Старшого Брата, специфіку новомови та інші ключові деталі роману Орвелла, демонструючи несамовито жорстокий до жінок світ. Про страх до фашизму, унікальність антиутопій Джорджа Орвелла та чому «Джулії» могло не бути — детальніше в матеріалі!
Фото: Гіткліфф О'Меллі
Тематика утопій та антиутопій
Для мене сучасний світ видається нестерпним. Особливо лякає розвиток фашизму в усіх його проявах і часом мені буває важко думати про щось інше. Так на папері з’являються цілі історії й усесвіти політичної фантастики, написані в пориві гніву й зневіри.
Та часом моральний занепад реальності мене лякає, і я тікаю у вигадані утопічні світи. А потім з’ясовую природу їх існування, устрою й суспільства… Перш ніж я сама це зрозумію, я вже пишу роман.
Різниця між романом «1984» Орвелла і антиутопіями сучасності
Сучасні антиутопії суттєво відрізняються від роману «1984». Взяти, приміром, доволі популярні «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз — це не політичне попередження, це розповідь героя. Здебільшого всі антиутопії, написанні останнім часом, — одноманітні. Вони розповідають про хороших людей, які скидають злий уряд або виживають у постапокаліптичному світі завдяки своїй мужності та порядності. Дорогою до успіху вони перемагають власних демонів. Іноді, правда, на героїв чекає нещасливий кінець, але вони все одно просякнуті героїзмом.
В цьому нема нічого поганого, бо багато хто з письменників зміг загорнути цю закономірність у захопливий сюжет. Але це геть не схоже на Орвелла. Він зробив Вінстона, головного героя «1984», настільки неприємним і негероїчним, наскільки це тільки можливо. Згадайте лишень: одного разу, після бомбардувань, він недбало відкидає зі шляху відірвану дитячу руку — і навіть не озирається, аби перевірити, чи жива дитина й чи може він їй якось допомогти. Він фантазує про вбивство жінок. Він боїться власної тіні, закоханий у жорстокого О'Браєна й помиляється майже в усьому. Орвелл також намагається зробити його фізично непривабливим. Це не просто інша книга, вона унікальна.
Тому я вирішила зробити Джулію трохи більш героїчною, ніж Вінстон. Я використовувала трохи більше інструментів оповіді, аби про неї розповісти, ніж це робив Орвелл. Але водночас вона далеко не Катніс Евердін. Джулія — плід свого зіпсованого світу.
Місце для Джулії на сторінках «1984»
Маєток Джорджа Орвелла захищає його спадщину та, допоки ще триває авторське право на його твори, вирішують що з нею буде. Тому я була водночас здивована й заінтригована, коли від нього надійшла пропозиція переписати «1984». Я тоді подумала: невже цей роман може бути моїм? Чи дійсно я можу переписати цю історію з перспективи інших героїв? Все ж таки я вже не молода й не дуже хотіла б витрачати марно два-три роки свого життя на написання посереднього роману, за який мені потім буде соромно. А потім прийшло усвідомлення, що я просто тікаю від відповідальності, яка мене лякає, адже оригінальний роман має вагоме політичне значення.
Перечитувати «1984» було дивно. Здавалося, що Орвелл передбачив перепис свого роману й спеціально залишив — то там, то тут — прогалини, сюжетні дірки й питання без відповідей. Детальна історія про Джулію так і просилася з’явитися на папері. Роман немов дає усю потрібну про неї інформацію, але водночас багато чого й не розповідає. Можливо, Джорджа Орвелла просто не дуже цікавила ця персонажка, але я в цьому вбачала потенціал і чудову можливість зробити історію більш цільною. Саме тоді я й перейшла від страху прийняти пропозицію, до твердого переконання: я помру, якщо Маєток Орвелла не дасть мені цього зробити.
Тому я вирішила ризикнути. Маєток Орвелла не дав мені жодних вказівок стосовно того, яким саме має бути новий «1984», тому я написала перший розділ і надіслала свій попередній план роману. Його затвердили.
Насправді, коли я пишу, то люблю чітко малювати собі обмеження, аби дотримуватися обраного тону й стилю. Але з цим романом було легко, поставлена переді мною задача виглядала як ніколи чіткою: написати серйозну історію. Хоч як би це не здавалося зі сторони, це було зовсім не схоже на голлівудський процес створення книги. Був лише один подібний момент на дуже ранньому етапі створення роману про Джулію. Я маю звичку писати першу чернетку з по-справжньому божевільним і темним кінцем. Це всіх лякає, і так чи інакше вони, зрештою, завжди змушують мене переписати фінал. Так сталося й цього разу.
Стирання людей з історії
Я не думаю, що Джордж Орвелл був би проти перепису свого роману. Він був проти знищення історії — не проти її видозміни. Він казав, що стирання історії викреслює голос і думки людини не лише із сьогодення, але й з минулого. В «Джерелах тоталітаризму» Ханна Арендт зазначає: людей, що виступали проти уряду, не просто вб’ють — вони будуть знищенні, стерті зі сторінок історії. На той час ця тема стояла дуже гостро. Ніхто не знав, що надалі станеться з кожним урядом, чи він залишиться, а чи розпадеться без шансів на відновлення.
Орвелл багато каже про стирання людей з історії. В нього є зворушливі есе, де він досліджує тему рабів, що сотні років існували в Римській імперії. Із мільйонів людей зі своїми історіями, долями та особистостями збереглися відомості лише про двох. Це насправді невимовно страшно — справа навіть не в тому, що деяких авторів переписують, прибираючи з їх творів надто чутливі моменти. Мова йде про фундаментальне стирання незмірної кількості міст, життів та цивілізацій.
У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Сандри Ньюман для The Washington Post, The Guardian, InsideHook та Guernica
