Автори Лабораторії: Софія Мокій про вінницький суржик, реальне та нафантазоване у книжці і приклад self-made жінки у власному житті
Знайомство з авторками Лабораторії продовжується! Сьогодні це Софія Мокій — письменниця, артлекторка, авторка дебютної книжки «Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі» — біографічної історії життя, яка передає всі труднощі, біль і випробування покоління «воєнної молоді». Крізь призму звичних буденних справ, в яких читачі впізнають історію і своїх рідних, книжка відкриває справжнє життя середини, кінця XX й початку XXI століття — Друга світова війна, економічні кризи, політичні гоніння та репресії, крах Радянського Союзу і життя у вільній країні.
До повномасштабного вторгнення я...
Я жила своє маленьке щасливе життя в Києві. З пробіжками в ботсаду під бузками, з пікніками на Володимирській гірці, з кавою з трамвайчика в парку Шевченка. Я ходила в улюблені музеї, де всі картини висіли на стінах, а не в сховищах, слухала джаз під відкритим небом без страху повітряних атак, і гуляла теплими літніми вечорами без комендантської години. Я багато подорожувала, привозила додому вініл замість листівок і щоразу після повернення трохи більше любила своє місто.
Про книгу
Моя книга — це спроба подякувати моїй бабусі, закарбувавши історії з її життя в літературі. Вона була людиною, якою я щиро захоплююся і пишаюся. Яка змогла пережити стільки болю, страху і відчаю, але при цьому залишитися сильною, самодостатньою жінкою.
Бабуся була першою в сім'ї, хто отримав вищу освіту. Вона виїхала далеко із села, побудувала кар'єру й очолювала високу посаду. Вона була self-made жінкою.
У дитинстві мені здавалося, що вона може все. Зараз я в цьому переконана.
Моя книжка — це художня історія, а не біографія, тож в ній багато вигаданого і нафантазованого. Однак головна героїня і головні моменти її життя напряму віддзеркалюють мою бабусю.
Про назву книги
Назва книги — це вінницький суржик, яким говорила моя бабуся. Усі її історії починалися із фрази «Шо, хочеш жизнєнну історію?» Тож ця назва з’явилася ще раніше за саму книжку. В якийсь момент роботи над рукописом виникла ідея замінити назву на якусь без суржика. Але після всіх брейнштормів «Жизнєнні історії...» залишилися.
Коли закінчиться війна, я...
Коли закінчиться війна, я планую вдягнути свою вишивану сукню, винести ящик ігристого на вулицю перед своїм будинком в Києві і розливати його всім перехожим.
В довшій перспективі надіюсь знайти натхнення на наступну книгу, скоріше з окремими оповіданнями.