Автори Лабораторії: Віталій Дуленко про любов до книжок, пошук сюжетів та найзаповітнішу мрію

Рубрика знайомства з авторами й авторками Лабораторії продовжується! Сьогодні це Віталій Дуленко — автор десятків оповідань та містичного трилера «Маяк», який вийшов друком у видавництві КСД у 2024 році. Учасник антології випускників Litosvita «Переступи», проєктів літоб’єднання «Букбанда» та Самвидаву («Паперовий топчик»). Пише у жанрах сучасної прози, трилеру та жахів. Про свій шлях спроб у письменництві, пошук сюжетів, любов до книжок та творчу мрію Віталій розповідає у матеріалі.

______________________________________________________________________________________

До повномасштабного вторгнення я... 

До повномасштабного вторгнення я працював дизайнером, вів маленький блог про віскі і вчергове повертався до літератури. Кілька разів мріяв стати письменником, але завжди лінувався і кидав письмо через якийсь час. Останнього разу я поставив собі ультиматум – або таки пишу, або припиняю себе обманювати. Написав чимало оповідань, потроху вилазив з інтровертної шкаралупи, беручи участь у конкурсах (десь навіть перемагав), та вперше опублікував деякі твори у колективних збірках. Так я познайомився з багатьма чудовими людьми, нарешті знайшов комфортний підхід до самодисципліни та почав дописувати власні історії. Якраз перед вторгненням я завершив свій перший роман (неопублікований), що стало для мене маленькою перемогою над власним страхом великих форматів. Планую цю історію переписати, бо ідея мені й досі подобається.

______________________________________________________________________________________

Про книгу

Все почалося як жарт у чаті каналу книжкової блогерки «Запекла книгожерка». Саша написала, що отримала на пошті книгу, яку геть не пам’ятає, щоб замовляла, а я у коментарі вигадав зачин історії – книжкова блогерка отримує на огляд книгу від анонімного автора, в якій описане її життя. Ми посміялися, а я подумав, що з цього могло б вийти непогане оповідання. Саша сказала, що треба мінімум повість, в результаті вийшов цілий роман.

Початкова ідея була більш трилерною – анонімний автор в кінці книги вказував, як помре блогерка, натякаючи, що він її вб’є, і тому головній героїні треба було швидко знайти розгадку, щоб врятуватися. Але коли я почав працювати над романом, то фокус змістився з трилеру на щось більш спокійне та життєве (але елементи загадки та саспенсу все одно присутні).

Головна героїня Надя – книжкова блогерка, яка намагається знайти себе у цьому складному і непередбачуваному світі. Вона страждає від депресії та тривожності, їй важко заводити стосунки, а робота не приносить їй задоволення. Її дедалі більше лякає думка про те, що буде далі, бо час невпинно біжить, а завдяки соцмережам здається, що всі її знайомі чогось досягають, окрім неї самої. Читання та блог лишаються одними з небагатьох речей, які підтримують героїню та приносять щиру радість, аж поки в її житті не з’являється таємнича книга, як підштовхує Надю до пошуків правди про себе та свою сім’ю. Події книги відбуваються у розпал коронавірусу та напередодні повномасштабного вторгнення. Мені здається, що ці теми будуть так чи інакше знайомі читачам.

______________________________________________________________________________________

Про назву книги

Назву книги було найскладніше придумувати :) Довгий час рукопис був підписаний як «Книжкова блогерка» і за таким хештегом можна у моєму телеграм-каналі ознайомитися з історією написання роману.

«Там, де живуть книги» – це назва книжкового блогу головної героїні. Надя, як і я, довго думала як його назвати, і в решті решт назвала його так на честь дитячої книги «Там, де живуть чудовиська» Моріса Сендака, яку їй подарував у дитинстві дядько-моряк. Мені це здалося досить вдалою назвою для книжкового блогу, ще й з відсиланням до відомої книги.

Роман присвячено  всім, хто любить читати. Тут я довго не думав, бо для мене це в першу чергу історія про книги та любов до читання. Я сам з книжкою в руках із самого дитинства і не уявляю свого життя без неї. Як міркувала головна героїня: «Залиште мене на безлюдному острові з книгою, хоч поганенькою, і я якось виживу. Без неї я сконаю наступного дня» – тут я з нею повністю згоден. Також у романі є чимало згадок та натяків на відомі книжки, й сподіваюся, що читачам буде цікаво їх відстежувати.

______________________________________________________________________________________

Коли закінчиться війна, я...

Коли закінчиться війна, я відкладу паяльник, яким паяю FPV-дрони для війська, і спробую зосередитися на письменництві. У нотатнику записано багацько ідей для наступних книжок і мені б хотілося їх написати. Мене дуже підтримує те, як зустріли дебютний роман «Маяк», якою була цікавість до «Там, де живуть книжки» ще на етапі рукопису, й це сильно надихає писати далі. 

Хотілося б зібрати всіх родичів за одним столом, як колись. Згадати тих, хто загинув, порадіти за тих, хто живий. Хочеться відновити родинні зв’язки та відчути спокій за життя близьких.

Українська книжкова індустрія шалено розвивається, з’являються нові видавництва, нові українські автори, у творах яких зацікавлені як видавці, та і читачі, і це не може не тішити. Мені приємно бути частиною цього процесу й хотілося б сильніше до нього долучитися, більше знайомитися з колегами, створювати разом проєкти та просувати українську літературу.