Книжка, яку він не мав би написати. Дивовижна історія появи «Черчилля і Орвелла»

Томас Рікс почав працювати над своєю книжкою «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу» ще в далекому 2013 році. Уже тоді він був автором трьох бестселерів — не в останню чергу завдяки «гострому перу редактора» Скотта Мойєрса.

Та коли в нього з’явилась ідея дослідити життя двох «давно померлих англійців» — консервативного політика та журналіста-лівака, які до того ж ніколи не зустрічались, багато його знайомих виразили сумнів з цього приводу. Мовляв, зв’язок між цими двома не зовсім очевидний.

Однак, Рікс не полишив свою ідею, бо вірив — йому таки є що сказати. Тож коли через 3 роки він закінчив роботу над своїм рукописом, одразу ж поквапився надіслати його Скотту. Яким же було його розчарування, коли той самий «гостроперий» редактор вщент розкритикував роботу, над якою Томас так довго працював. «Думаю, наші бачення цієї книжки вкрай різняться», — написав той.

«Він застерігав мене — не пиши цю книжку як збірник історій, викладених в довільному порядку. Це слабка стратегія. Пам’ятай про цупку нитку наративу. А я, виходить, сконцентрувався на самому дослідженні, геть оминувши увагою особистостей, які досліджував».

Ріксу здавалося, що раз йому так сподобався процес написання цієї книжки й масштабна робота над першоджерелами, то і читачам має сподобатися не менше.

«Ні», — Скотт Мойєрс був безпощадний. — «Це так не працює».

Хай там як, Рікс не відмовився від свого замислу і почав роботу над помилками — надто вже багато сил і часу було витрачено на цю книжку, тож варіант взяти й покинути все його не влаштовував.

«Я почувався розтоптаним. Але навіть більше — спантеличеним. Як вийшло так, що я геть не пройнявся своїми героями? Це ж не була поквапом написана книжка, бо цілих три роки я гарував над цією працею, прочитав близько сотні книжок про Черчилля і Орвелла, які валялися розкиданими на підлозі мого кабінету. Найбільші з них — книжки самого Черчилля. Другими за величиною були щоденники, спогади та зібрані листи британських політиків та письменників 30-40-х років».

Трохи згодом Мойєрс надіслав Ріксу листа поштою — 10 сторінок зі своїми зауваженнями та пропозиціями. Рікс, своєю чергою, уважно прочитав їх кілька разів перед тим, як переписувати книжку. Через кілька тижнів Томас збагнув: критика Скотта була слушною. Тому він одразу ж написав редактору листа зі словами: «Ти маєш рацію». Той люб’язно відповів: «Тільки хороший автор зміг би визнати це».

Після цього Рікс береться за роботу, намагаючись врахувати все, що радив йому Мойєрс. Від нього він отримав багато настанов, але основна звучала так: пиши у хронологічній послідовності. Лише зрідка дозволяв собі автор відійти від послідовного викладу подій — якщо на це була достатньо вагома та драматично обумовлена причина.

Результати не забарилися — книжка почала писатися ніби сама собою, а сам Рікс отримував неабияке задоволення від робочого процесу. Томас часто у доброму гуморі та з усмішкою на обличчі спускався до кухні на ланч, що не могло не тішити його жінку.

Уже через кілька місяців майже щоденної роботи Рікс дописав свою книжку. Сам письменник згадує: матеріалів про Черчилля було вдосталь, а от з Орвеллом склалося важче — той не любив розповідати про себе. Навіть у записах Джорджевих щоденників простіше було знайти згадки про недуги його курей, аніж про важке захворювання та смерть дружини.

«Та з часом я навчився читати Орвелла поміж рядків його творів» — розповідає автор.

Згодом Рікс повторно надіслав рукопис Скотту. Цього разу він був у захваті.

Іще через деякий час вони зустрілися в одному зі стейкхаузів Мангеттена, де Рікс спитав свого приятеля, чому той так жорстко розкритикував його рік тому. На це Скотт відповів: «Робота у мене така  — бути негідником». І тоді Рікс пригадав один майже афористичний вираз Скотта, котрий підбадьорив його у важкі часи: «Книжка, написана без жодного нервового зриву, найімовірніше, нікуди не годиться».

«Багато читачів згадували плавність і «чистоту» тексту цієї біографії. Тож, всупереч важкості написання цю книжку було легко читати» — ділиться автор.

А про те, що зусилля Рікса таки не були марними, свідчить впевнений статус бестселера «Черчилля і Орвелла» як в США, так і в Україні.


Підготовлено за матеріалом The Atlantic.