Молода учениця-хірургиня безсмертного майстра
Гейзел, головна героїня роману «Безсмертя: історія кохання», живе одним лиш лікуванням заможних пацієнтів та підтримкою замку, який потроху руйнується. Дівчина не впевнена в подіях минулого, так само, як і не підозрює, що готує для неї майбутнє. Її життя суттєво змінюється, коли через один інцидент її арештовують. Тепер вона приречена скніти все життя у в’язниці, аж поки не отримує дивовижну вісточку: Гейзел пропонують стати персональною лікаркою для хворобливої принцеси Шарлотти! За запрошенням слідує переїзд до палацу й тисячі інтриг і таємниць, що ховаються в його стінах. Уривок із роману читайте в матеріалі!
Молода учениця-хірургиня безсмертного майстра
Кілька останніх місяців Гейзел тільки й говорила про своє важливе завдання скласти новий сучасний посібник з анатомії та простих домашніх методів лікування, доповнений її власними ілюстраціями.
Вона хотіла написати книжку з анатомії у стилі домашнього посібника, щоб його могла зрозуміти будь-яка здатна читати людина, зі схематичними зображеннями людського тіла і його частин та порадами, як приготувати ліки в домашніх умовах. «Трактат доктора Бічема з анатомії, або Про запобігання сучасним недугам та їх лікування», певна річ, шедевр у цій галузі науки, видатна праця всього життя (кількох життів, нагадала собі Гейзел), проте це товстий фоліант, що може вбити людину, якщо звалиться на неї з високої полиці, і геть незрозумілий для тих, хто не цікавиться фізіологією. Книжка Гейзел буде інакшою, в стилі посібників з етикету й розваг, котрі магічним чином зʼявлялись у покоях юних панянок, коли тим виповнювалося п'ятнадцять.
«Прості люди мають тіла, — розмірковувала Гейзел, — і повинні розуміти, як ці тіла функціонують. Чимало з них не мають грошей на лікарів або можуть дозволити собі хіба шарлатанів чи недоучок». Вона прекрасно усвідомлювала, що прості, зрозумілі рецепти ефективних домашніх ліків можуть рятувати життя.
Проблема полягала в тому, що, хоч якими благородними були її наміри, Гейзел узялася за вельми непросту справу. На складання ретельного опису поширених недуг та їх лікування могли піти роки, а крім того, Гейзел хотіла, щоб книжка містила деталізовані малюнки й пояснення до головних систем та органів людського тіла. Зображення органів у книжці Бічема були охайні: коли перед нею розрізали перший труп, Гейзел шокувало побачене всередині, те, що криється під нашою шкірою, — волога, темна, кривава маса. Усвідомлення, що це й усе, чим ми є, що людська душа міститься десь посеред цієї смердючої огидної мішанки, лякало. Однак цього не треба боятися. Все можна пояснити, і вона це зробить за допомогою малюнків, діаграм і розмовної мови.
Її робота надто важлива, щоб відволікатися. Вона розуміла, що це чистісінька правда, і якщо постійно це собі повторювати, можна колись направду в це повірити.
Гейзел перегорнула великий газетний аркуш на столі й розтерла чорнило пальцями, замислившись про вартість матеріалів і використання друкарського преса, який одного дня надрукує її власну книжку. Пальці зачорнилися. Нарешті інший колір, адже їй переважно траплялися плями червоної чи засохлої бурої крові.
Айона скрикнула, і Гейзел зірвалася на ноги:
— Що таке? З дитиною все добре? Тебе десь ріже чи болить?
Айона витріщилася на газету, вказуючи на штриховий малюнок на першій шпальті:
— Це принцеса? Вона! Це Шарлотта! Гейзел, що там написано?
— Тут написано, — почала Гейзел, її серце досі не заспокоїлося, — що принцеса Шарлотта вирішила розірвати заручини з Вільгельмом Оранським.
Айона щиро засмутилася:
— Ні! — вигукнула вона. — Вони така гарна пара! Тим паче, вона не молодшає. Якщо невдовзі не народить, хтозна, чи взагалі зможе колись.
— Вона трохи старша за нас! Їй скільки, двадцять один? Та в неї вдосталь часу, Айоно.
— Ви зустрічали її, правда? — запитала Айона. Вона натякала на смішну історію, що її Гейзел уже не раз розповідала, та яка досі не обридла Айоні.
— Так, — відповіла Гейзел. — Коротко, в Лондоні. Перед смертю Джорджа. Коли мати востаннє возила мене туди купити сукні. Я ще офіційно не вийшла у світ, тому не відвідувала балів чи всіляких прийомів. Але Мерсер Елфінстоун — дівчина з Единбурга, з якою ми трохи товарищували, — була подругою принцеси. Вона влаштувала чаювання, і там я зустріла принцесу.
— І? — озвалася Айона, як і належало за сценарієм, з великими, завбільшки з блюдця, очима.
— I, — продовжила Гейзел, — пригадую, вона була дуже красива, дуже модно вдягнена й дуже добра. Вона носила сукні з високою талією задовго до всіх і мала чудесний вигляд. А ще на ній були панталони. Можеш у це повірити? А я бачила, що з-під сукні визирали їхні мереживні краї. Вельми скандально. Пригадую, мати опісля казала мені, що вона їла салат неправильною виделкою, і це мене так насмішило, що я хихикала всю дорогу до Единбурга. З того, що існує правильна виделка для салату, а принцеса їла неправильною, а такі люди, як моя мати, звертали на це увагу.
— Одначе, — лукаво підмітила Айона, — ви завжди кажете мені накривати на стіл з правильними виделками, міс, і завжди знаєте, якою треба їсти.
Так і було, адже уроки, які мати втовкмачувала їй годинами повторів, коли Гейзел була дитиною, засіли в голові. Після смерті Джорджа уроки етикету різко припинилися: матір поглинула глибока меланхолія, вона рідко виходила зі своєї кімнати, рідко промовляла до Гейзел більше одного речення. Відтоді Гейзел виховувала себе самостійно, носила той одяг, який знаходила чи замовляла у швачки, і вчилася з книжок батькової бібліотеки. На той час її манери були хіба наполовину вишколені і дивнуваті. Вона вивчила більшість уроків, які належить знати дівчині її кола, проте деякі манери видавалися їй надмірними, ніби написані одні понад іншими речення на пергаменті, адже всі ті роки вона здебільшого провела наодинці.
Та вона вибрала доречний одяг для верхової їзди й капелюшок до пари, аби навідатися того ранку до одного з вишуканих маєтків з білого каменю в Новому місті Единбурга. Без деяких нюансів, визнала вона, не обійтися.
Поїздка була недовга, і ще до того, як сонце сягнуло зеніту, Гейзел швиденько виїхала на камʼяні вулиці Нового міста. Близько століття тому заможним мешканцям допекли вузькі вулички й сморід перенаселених будинків у центрі довкола Единбурзького замку. Отак виросло Нове місто, з охайними площами й рядами маєтків із чистенької білої цегли, що мали колони в грецькому стилі. Два Единбурги розділяли Сади на Принсес-стріт. Там, де колись був ставок зі стоком і нечистотами, тепер тяглися рівненько підстрижені газони й парк, доступ до якого мали тільки ті, хто сплачував чималий щорічний внесок, хоча й подейкували про ініціативу відкрити його для всіх. Гейзел така ідея подобалась, і не лише тому, що це страшенно обурило б матір.
Коли Гейзел почала лікувати пацієнтів у них вдома, вона здебільшого допомагала единбурзьким злидарям, що не мали грошей на приватних лікарів і, нажахані перспективою потрапити до моторошних лікарень для бідних, були готові звернутися до молодої хірургині, про яку знали хіба з чуток. Та останніми місяцями Гейзел дедалі частіше їздила верхи до Нового міста.
Після того як Гейзел розкрила правду про медичну практику доктора Бічема в Единбурзі (він заробляв, викрадаючи «воскресителів», жебраків та дітей і забираючи їхні органи для своїх заможних клієнтів), він покинув місто. Ті, хто не знав правди, — а її не знав ніхто, крім Гейзел і Джека, — швидко стали поширювати різноманітні плітки: начебто доктор закохався в якусь жінку і Швеції, або його викликали лікувати російського царя Олександра, або він помер на кораблі дорогою до Індії.
Гейзел знала правду: якщо Бічем безсмертний, як він стверджував, то не міг довгий час жити в одному місті, адже його незмінний вік викликав би підозри. Він мав зникати з кожним поколінням і зʼявлятися під новим іменем, чи, якщо минуло достатньо часу, видавати себе за далекого родича попереднього Бічема, сподіваючись, що ті, хто його ще памʼятає, помітять хіба незначну схожість із колись знайомим їм доктором.
Хтозна, де він є. Міг податися до будь-якого куточка світу. Знайти його неможливо. А притягти до бодай якоїсь відповідальності за вбивства — й поготів. Не один місяць Гейзел уявляла, як сказала б докторові Бічему щось інше під час їхньої останньої розмови в анатомічному товаристві. Чи існує поєднання слів, здатне відімкнути в ньому співчуття, як ключ — двері? Чи могла вона переконати його відповісти за скоєне? Чи якісь її слова допомогли б йому зрозуміти, що те, чим він займався, безсердечне, що лікар не має права жертвувати одним людським життям на догоду іншому.
Коли Гейзел довго про це думала, її нутро стискалося від злості. Вона повторювала собі: найкраще, що вона може зараз зробити, — це допомагати людям у своєму місті.
І коли Бічема не стало, чимало його заможних пацієнтів залишилися без лікаря. Принаймні респектабельного лікаря.
Лікарів знайти неважко, не бракувало молодих чоловіків, які закінчили медичні школи при університетах чи приїздили з Лондона в циліндрах, із чистенькими шкіряними саквояжами зі своїми ініціалами. Проте хірургія — то інша річ. Ті чоловіки... правду кажучи, були фактично різниками. Й охоче продавали секрети своїх пацієнтів за дрібку тютюну.
Та в деяких випадках і без різника не обійтися.
Містом поширилась інформація, що племінниця лорда Алмонта вміє лікувати поширені недуги, а її шви невеличкі, рівні, й від них майже не залишаються шрами. Жінка-хірург була дивовижею, мʼяко кажучи. Та якщо ви збираєтеся запросити когось до приватних покоїв, краще, аби то була людина з відповідного кола. Не всі знали, як добре Гейзел вивчила медицину, але принаймні заспокоювали себе тим, що вона знає, які рукавички вдягти до опери. Тим паче її репутація вже заплямована, тож їй можна довірити свої не вельми приємні таємниці — однаково ніхто не повірить.
Відтоді — і Гейзел це неабияк дивувало — до Готорндену почали надходити таємні прохання…
Купити книжку Дани Шварц «Безсмертя: історія кохання»
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
