Огляд книжки «Самотність. Сила людських стосунків»
«Є книжки, які просто повчають, а є ті, які приголомшують. Так от, «Самотність» — це щось неймовірне. Вона змусила мене переглянути більшість моїх уявлень про фізичне здоров'я, державну політику та про стан розвитку людства».
Ден Аріелі — професор психології і поведінкової економіки
Коли Вівек Мурті обіймав посаду генерального хірурга США, він вирушив у «слухальний тур» Америкою з метою поставити громадам різних штатів просте питання: «Чим ми можемо допомогти?». Він хотів особисто почути про больові точки людей, прогнозуючи, що основними турботами будуть ожиріння, наркотична залежність, хвороби серця та діабет. Та він був здивований ще однією знахідкою, про яку навіть не здогадувався, та яка темною ниткою проходить крізь багато очевидніших проблем, — самотність.
Як наголошує Мурті, у деяких випадках самотність була рушійною силою проблем зі здоров’ям. В інших вона ставала наслідком хвороби й труднощів, які переживали люди. Але «епідемія» самотності була очевидною, адже у 2018-му році понад 55 мільйонів людей у США визнали, що часто відчувають самотність та соціальну ізольованість — значно більше, ніж число дорослих курців сигарет та людей з діабетом. На самому початку Мурті з’ясовує, що соціалізація тісно пов’язана з нашим фізичним та психічним здоров'ям:
«Усе просто: взаємини з людьми настільки ж важливі для нашого комфорту, як їжа та вода. Так само як голод і спрага є дзвіночками, за допомогою яких наш організм повідомляє, що нам пора їсти й пити, самотність — це природний сигнал, який нагадує, що треба спілкуватися з іншими».
Автор поступово досліджує причини, з яких самотність еволюціонувала, та як різні аспекти культури можуть допомогти або стати на заваді нашим спробам налагоджувати зв’язки з іншими та відчувати належність до спільноти.
Чому в одних культурах люди надають соціальним зв’язкам більше значення, ніж в інших? Яким чином гендерні ролі впливають на те, як чоловіки та жінки переживають самотність і соціальний зв’язок? Та чому всі ми неоднаково вразливі до самотності?
Мурті відповідає на ці питання не тільки за допомогою наукових доказів, а й справжніх життєвих історій людей, що пережили самотність та змогли відновити зв’язок із соціумом. Від колишніх в’язнів до ветеранів війни, від людей похилого віку до невиліковних трудоголіків, від американських студентів до емігрантів з Ефіопії — масштаб дослідження людських історій у цій книзі вражає. Автор не боїться ділитися й надзвичайно особистою історією самотності, яку він відчув як син емігрантів з Індії, зростаючи у США:
«Скільки разів протягом життя я запитував себе: «Що зі мною не так?». У дитинстві я думав не лише про те, що я погано вмію знаходити друзів, але й про те, що в мені, мабуть, є щось відразливе. Чи могло бути так, що ця невпевненість у собі віддзеркалює не реальні вади, а хибне сприйняття, яке породжує сама самотність?»
Уважний читач також може помітити, що переклад назви цієї книги — антонімічний, адже в оригіналі вона звучить так: «Together: The Healing Power of Human Connection in a Sometimes Lonely World». Англійська назва акцентує на людському зв'язку та «зціленні», яке він пропонує на противагу самотньому світу. Проте саме тема самотності є наскрізною та особливо актуальною в часи карантину та дистанції, тому такий акцент у перекладі резонує з нагальним бажанням людей не бути самотніми.
Місцями складно читати історії відчуження інших, адже неможливо не впізнавати в цьому досвіді самого себе. Але ця книга не тільки допомагає осмислити феномен самотності, а й дає на практиці зрозуміти процес налагодження зв’язку, який ми всі мусимо самостійно пройти в житті – починаючи із кращого розуміння самого себе і закінчуючи зв'язками із рідними, близькими та колегами.
Сам автор переконаний, що проблема самотності та зв’язку актуальна зараз, як ніколи:
«Розбудова згуртованішого світу містить у собі ключ до розв’язання цих та ще багатьох особистих і суспільних проблем, які стоять перед нами сьогодні... Подолання самотності й творення контактнішого майбутнього — невідкладна місія, яку ми можемо й повинні взяти на себе разом».
Авторка: Анастасія Лебеденко.