Мислити сценаріями, визнавати помилки, чути інших: яким має бути мислення XXI століття
Як ухвалювати рішення у світі, де категоричні прогнози дедалі частіше не справджуються, а обставини змінюються швидше, ніж ми встигаємо до них адаптуватися? У новому випуску подкасту «Лабораторія сенсів» Валерій Калниш говорить із політологом Ігорем Рейтеровичем про книжку «Мислення третього тисячоліття» та інструменти, які допомагають краще орієнтуватися в умовах невизначеності. А також про те, як ці підходи працюють під час війни, чому не варто вимагати від експертів безпомилкових прогнозів і навіщо вчитися визнавати власні помилки — найцінніше з розмови публікуємо у матеріалі.

Читайте (і переглядайте) також попередні розмови у серії «Лабораторії сенсів»
- Деокупація свідомості наших дітей: як повернути тих, кого Росія намагається виховати своїми
- Чому в часи катастроф люди повертаються до стоїцизму: філософія дії у світі без гарантій
- За зачиненими дверима психіатрії: Христина Шалак про діагнози, міфи та людські історії
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Книга «Мислення третього тисячоліття» виросла з одного з найпопулярніших навчальних курсів Каліфорнійського університету в Берклі. Чи відчувається в тексті академізм?
Ігор Рейтерович: У книжці багато академічних тем, але автори намагаються пояснити їх простою мовою, і, мушу сказати, їм це вдалося. Є моменти, які, можливо, варто перечитати двічі, особливо якщо хочеться щось запам’ятати й надалі використовувати в роботі.
Мені як викладачеві це було особливо цікаво. Деякі приклади я навіть виписував, бо розумів, що зможу використовувати їх у роботі зі студентами, посилаючись на книжку.
Мені здається, книжка орієнтована на широку аудиторію, а автори оптимістично налаштовані й вірять у людство. Вони пишуть із повагою і любов’ю до читача, тому намагаються не зловживати складними поясненнями. А коли без них не обійтися, подають їх максимально простою мовою.
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Якщо говорити про ймовірнісне мислення, наскільки його можна застосовувати не лише в експертному середовищі, а й у повсякденному житті?
Ігор Рейтерович: Мені здається, у побуті ми постійно використовуємо ймовірнісне мислення, просто не завжди це усвідомлюємо. Коли плануємо відпустку, наприклад, уже закладаємо певні ймовірності: що може змінитися, як саме і що на це вплине. Для багатьох сумніватися й обговорювати різні варіанти — це звичайний спосіб життя.
Є навіть така жартівлива порада про те, як успішно одружитися чи вийти заміж: береш аркуш паперу, ділиш навпіл і записуєш плюси та мінуси людини, з якою хочеш пов’язати життя. Після цього його треба обов'язково спалити або з’їсти. Але насправді багато хто саме так і робить.
Ми постійно зважуємо варіанти: відремонтувати автомобіль чи поїхати у відпустку, відкласти гроші дітям на навчання чи витратити їх зараз на репетитора. Ми весь час стикаємося з такими рішеннями, тому частину інструментів, які пропонують автори, цілком можна застосовувати на практиці.
Щодо експертів, то будь-яке суспільство, думаю, охочіше слухає людей, які говорять безапеляційно: «так», «ні» або «я даю 99%». Водночас досвід показує, що експерти, які глибше занурені в тему, не бояться пропонувати п’ять, шість, чи більше сценаріїв. В Україні теж є публічні інтелектуали, які пишуть у Facebook дописи з кількома можливими сценаріями розвитку подій і навіть оцінюють їх у відсотках.
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Цікаво було б поспілкуватися з авторами й дізнатися, як вони порадили б нам ставитися до точних прогнозів щодо закінчення війни. Як би ви, використовуючи підхід ймовірнісного мислення, зараз говорили про перспективу закінчення війни?
Ігор Рейтерович: Я б використав формат, який пропонують автори — це сценарне планування.
Сценаріїв має бути щонайменше чотири, а кожен із них можна розбити на під сценарії. Залежно від змінних ми можемо побудувати своєрідне дерево й на його основі оцінювати у відсотках ймовірність того чи іншого варіанту розвитку подій.
Я бачив такі розробки, зокрема й в Україні. Як правило, вони мають закритий характер і їх не дуже охоче публікують для широкого загалу.
Такий підхід можна застосувати й до російсько-української війни. Наприклад, одним зі сценаріїв може бути можлива заморозка війни в листопаді чи грудні. У цьому є певна логіка, і ймовірність цього сценарію можна оцінити щонайменше у 20–25%. Це високий показник. Водночас існуватимуть ще три сценарії приблизно такої самої релевантності — залежно від умов, які виникатимуть на той момент.
Є змінні, які ми можемо спрогнозувати, але не знаємо, як вони реалізуються на практиці. Наприклад, перемога республіканців чи демократів у Конгресі США, результати виборів партії Путіна у вересні або рішення про оголошення мобілізації.
Усі ці чинники дають змогу вибудовувати сценарії й на їхній основі прогнозувати подальший розвиток подій.
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Автори вводять поняття «інтелектуальна скромність». За великим рахунком, це визнання власних помилок. Наскільки ми готові до такої практики в експертному чи владному середовищі?
Ігор Рейтерович: Перше, що я виписав із книжки, — саме словосполучення «інтелектуальна скромність».
Там є прекрасний приклад із Солом Перлмуттером. Коли він був ще молодим науковцем, команда вирішила, що відкрила планету за межами Сонячної системи. Вони написали статтю, подали її до журналу, а через десять місяців з’ясувалося, що ніякої планети не було. Просто один прилад впливав на інший, і дослідники неправильно інтерпретували результат.
Але вони визнали помилку й спокійно написали про неї офіційно. І тут важливий наслідок. Коли багато років потому Перлмуттер уже працював над дослідженням, за яке отримав Нобелівську премію, команда перевірила результати багато разів, залучила інші групи до незалежної перевірки й лише після цього подала матеріали. Вони просто не хотіли повторення тієї історії.
Мені здається, це дуже правильний підхід і особливо важливий для експертів. Експерт може помилятися з різних причин. Найгірший варіант — коли некомпетентна людина видає себе за експерта.
Якщо ж фахівець помилився, хоча заздалегідь пояснював, що існують певні нюанси й додаткові умови, то немає нічого страшного у визнанні помилки. Треба вміти сказати: «Я думав, що буде так, але сталося інакше».
Я, наприклад, робив кілька прогнозів щодо діяльності нинішньої американської адміністрації. Частина з них справдилася, частина — ні. І я ніколи не соромився сказати: «Я вважав, що буде так. Я помилився і можу пояснити, чому так сталося».
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Як ця книжка читається в контексті війни? Чи підтверджуються її ідеї нашою реальністю? А можливо, навпаки, деякі з них працюють лише в умовах стабільного суспільства?
Ігор Рейтерович: Автори багато говорять про залучення творчого потенціалу суспільства. Під час війни це особливо важливо, адже суспільство й влада не можуть існувати окремо. Влада повинна максимально використовувати потенціал суспільства — консультативний, експертний та інший.
Тому багато із запропонованого в книжці можна застосовувати вже зараз, зважаючи на обставини, у яких ми перебуваємо.
Після війни ми зіткнемося з ще більшим викликом, який потребуватиме швидких та ефективних рішень, — відбудовою і поверненням до мирного життя.
І тут без низки речей, які пропонують автори, ми просто не обійдемося. Зокрема, йдеться про створення різноманітних платформ для діалогу й дебатів, про деліберативну демократію.
Тож те, що описують автори, можна вже зараз брати й приміряти до наших реалій. До речі, деякі із запропонованих ними підходів в Україні давно використовують. Наприклад, практики деліберативної демократії на місцевому рівні в нас досить поширені.
_____________________________________________________________________________________________________________________________
В чому для вас полягає мислення третього тисячоліття? Які його головні риси?
Ігор Рейтерович: Перша головна риса мислення третього тисячоліття — колективність. Для мене колективність — це залучення громадськості в широкому розумінні цього слова. Мені здається, це ключовий момент.
Друга риса — ймовірнісне мислення. Ми повинні розглядати різні варіанти того, як може розвиватися ситуація.
Третя — відсутність страху визнати власну помилку. Якщо ти помилився — визнай це. Якщо потрібно — вибачся. Іноді вибачатися не обов’язково, достатньо просто визнати помилку й сказати: «Ми це зробили неправильно і тепер виправимо». Саме таке ставлення до помилок і є частиною мислення третього тисячоліття.
Автори також багато пишуть про групове мислення та роботу в групах. XXI століття, третє тисячоліття — це вже не час одинаків. Це історія про групи, і що активніше вони працюватимуть, то кращим буде результат.
Я тут з авторами погоджуюся. Багато років на науковому рівні я займався питаннями групової взаємодії та теорією груп інтересів. Можна дискутувати, які групи ефективніші — великі чи малі. Але групова робота часто дає кращий результат, ніж робота одинака, тому що дозволяє врахувати різні, навіть полярні, погляди в суспільстві. Відповідно, результат краще відповідає очікуванням принаймні певної частини суспільства.
Оце для мене і є мислення третього тисячоліття. Автори — оптимісти. Вони вірять у людство і в те, що все може бути добре. Але для цього, звісно, потрібно докладати зусиль.
_____________________________________________________________________________________________________________________________
Повну розмову переглядайте (слухайте) на каналі проєкту:
