Правда й вигадка навколо Діда Мороза, цінність зимових свят і їх значення в умовах війни
Дев’ятого січня в київській «Книгарня «Є» відбулась презентація книжки Дар'ї Анцибор «Під подушку чи під ялинку». Разом із модератором Іллею Філіповим і фольклористкою, антропологинею й авторкою книжки Дар'єю Анцибор розвіювали міфи про походження святого Миколая та Діда Мороза, говорили про різдвяні і новорічні традиції та їх доречність під час війни. Найцікавіше з розмови публікуємо у матеріалі.
Спікери:
Дар'я Анцибор — фольклористка, антропологиня, кандидатка філологічних наук, авторка телеграм-каналу «Гриби, гроби і дисертації», співавторка подкасту «Пороблено». Авторка книги «Під подушку чи під ялинку. Антропологічне дослідження свят».
Ілля Філіпов — засновник студії онлайн-освіти EdEra, модератор події.
Чи правда, що Діда Мороза вигадав радянський союз?
З Дідом Морозом ситуація непроста. Сьогодні через свою прив'язку до росії та радянського союзу, він не викликає позитивних емоцій і суспільство максимально намагається дистанціюватися від цього персонажа. Але при цьому, для багатьох сімей, це відбувається досить болісно через те, що ми виросли з подарунками від нього. Проте його вигадали не в радянський час, а значно раніше, базуючись на певних фольклорних обробках.
1840 рік – перша дата, коли був зафіксований цей персонаж. Це були «Казки дідуся Іринея» Володимира Одоєвського. В цій збірці згадувалась казка про Діда Мороза, який сидить на дні колодязя навесні і нагороджує або карає тих, хто опиняється поруч із ним. Вже ближче до середини XIX століття цей персонаж ставав добрішим до дітей, приносив класну зимову погоду та подарунки. А все те, що стосується Діда Мороза, Снігуроньки та Нового року – це вже історія 1930-х років. І варто зазначити, що Дід Мороз був закенселений якийсь час радянською владою. З 1928 по 1935 ялинка та Дід Мороз офіційно заборонялись.
Чому СРСР забороняв святкування Нового Року та Різдва?
З кінця 1928-го року велась антирелігійна кампанія – Різдво і всі його атрибути піддавались забороні. Але це не означає, що люди не ставили ялинки. В нас є свідчення про те, що в Києві люди домовлялися, щоб їм вночі через чорний хід доставляли ялинку. Потім її ставили у шафу та не запалювали гірлянди, щоб не привертати уваги. Це відбувалось підпільно і стало однією з причин, чому радянська влада вирішила керуватися приказкою: «не можеш побороти — очоль». 28 грудня 1935-го року в газеті «Правда» виходить стаття Павла Постишева (відомого як організатора Голодомору), де він закликає організувати дітям хорошу «йолку». Стаття вийшла впритул до святкових днів для того, щоб перевірити, наскільки люди хочуть свята.
А 1937 року з'явилася вже класична кремлівська ялинка і канонічні персонажі – Дід Мороз і Снігуронька. До цього Снігуронька була окремою персонажкою свят.
Цікаво відмітити, що 1937 рік — рік Великого терору. І влада ставила на молоде покоління дітей і акцентувала їм кому саме вони мають бути вдячні за щасливе дитинство. Яскравою ілюстрацією цього були ялинки, які ставилися в центрі москви з написами «спасібо сталіну за хорошеє дєтство». Все це було елементом пропаганди. Владі потрібно було створити універсальне свято, яке могло б об'єднати дітей з Якутії, Казахстану, України та звідусіль, які мали різний бекграунд, культурний і релігійний. Тому було важливо, окрім того, щоб боротися з релігією, створювати новий лад. Новий Рік прижився, тому що це було аполітичне свято.
Коли почав приходити Миколай і як з точки зору українських фольклорних традицій його сприймати?
Існує версія, що Миколай був єпископом. Про це згадується в ІІІ – ІV столітті. За однією із легенд, один шинкар зарубав трьох хлопчиків і засолив їх в бочці. Коли Миколай про це дізнався, то оживив хлопчиків і його стали називати чудотворцем. Ця канібалістична легенда була поширена в Середньовіччі.
Давайте повернемось до шинкарів і бочок. Люди вірили, що Миколай є покровителем пивоварів, м'ясників, бондарів – всіх людей, чия професія перетинається з м'ясом, бочками і всім тим, що в бочках може бути. І одним із культів на Миколая, який зайшов і в Україну, стало пивоваріння. На Миколая варили пиво. І до сьогодні збереглися колядки в яких співається, що раніше була в світі рівновага, тому що на Миколая варили пиво.
Хто повинен приходити до наших дітей: Дід Мороз чи Миколай – під подушку, або під ялинку?
І під подушку, і під ялинку.
Просто Діду Морозу треба зробити ребрендинг. Головна проблема в тому, що Дід Мороз поширений саме в росії і стає для нас все більш неорганічним. Але при цьому для багатьох сімей зберігається потреба в цьому героєві. Що ж робити з Дідом Морозом?
Я вважаю, що в нас є кілька опцій. Одна з найбільш перспективних – це створити персонажа по типу Морозенка. Або ми можемо подивитися в бік дарувальниці і в нас буде гендерна рівність. Можливо, треба робити письменницькі хакатони, де зберуться дитячі письменники і письменниці, та придумають нову персонажку або персонажа.
Також було б чудово створити та популяризувати такого персонажа, як це відбулось із мавкою. Всі діти тепер знають, як виглядає мавка, бо вона була прорекламована та популяризована у всіх можливих варіантах.
У нас одночасно є Різдво і дідухи, павучки та інші язичницькі атрибути — це традиції різних часів і різного ідеологічного спрямування. Як це все поєднується між собою?
Ми вже бачимо як ці традиції дійшли до нас і цілком співіснують між собою. Це означає, що вони є органічними для носіїв традиційної культури, а зараз вже і для сучасної. Але важливо не просто відтворювати традиції, а й розуміти, що саме ви робите.
Нещодавно я бачила, як один львівський ресторан спалював дідуха необмолоченим, із зернами. І це дуже дивно, бо за традицією дідуха треба обмолотити, зібрати ці зерна і використати їх для наступного врожаю як прохання до померлих допомогти із гарним врожаєм. Ця традиція досі зберігається на Бойківщині та Поліссі.
Наше завдання зберігати та з розумінням відтворювати традиції.
Назвіть головні атрибути правильного святкування Різдва для української сім'ї
Важливо знати звідки родом кожна окрема сім’я. Наша країна дуже велика і ми маємо говорити про регіональні особливості святкування Різдва. Спочатку можна розпитати своїх бабусь чи старших родичів про сімейні традиції.
Критично важливими, на мою думку є дідух і кутя. Раніше кутя була різна, залежно від того, яке зерно було поширене в певному регіоні й наскільки багатою була родина. Заможніші люди могли купляти рис чи робити кутю на мигдалевому молоці. Це було віяння моди, так само як і зараз на стіл додають штолен чи панетоне.
На Закарпатті довгий час кутю взагалі не робили. В деяких регіонах Бойківщини був важливий хліб керечун.
Те саме стосовно узвару: десь він повинен бути з кутею, і, навіть, ним заливається кутя, а деінде взагалі цього не роблять.
Коли я проводила презентацію у Вінниці мені розповіли про кутю з халвою, уявляєте?
Як бути із Санта-Клаусом? Чи можемо ми його інтегрувати як різдвяного та новорічного дарувальника, відкинувши Діда Мороза?
Я знаю, що деякі сім'ї так і роблять. Але Санта-Клаус асоціюється з американською культурою. Також багато хто знає, що Санта-Клаус – це кузен Миколая.
Варто пояснити, що саме ялинка була первинною і її дарували дітям. Діти почали питати про те, хто ж її приносить, тому треба було вигадувати дарувальника. Наприклад, у Львові в 1930-х роках дітям говорили, що ялинку приносять янголи.
Взагалі культ Миколая-дарувальника не характерний для України. Він прийшов до нас з Європи. Але існує українська легенда де згадується святий Миколай як покровитель дітей. І ця легенда пов'язана з іконою святого Миколи Мокрого.
Одного разу сім’я з маленькою дитиною пливла по Дніпру в човні у Вишгород вклонитися мощам Бориса і Гліба. Вертаючись назад, мати заснула і дитина випала у неї з рук у воду та потонула. Батьки почали молитися святому Миколаєві, щоб він повернув дитину. На наступний день в Софії Київській, біля ікони Миколая, знайшли цю дитину мокрою і живою. Таким чином ця ікона отримала назву святого Миколи Мокрого.
Який момент при написанні книжки найбільше вам сподобався?
Коли я писала про німецькі колонії, які були в Україні.
В книзі є підрозділ про менонітів і німецькомовне населення. Цікаво було досліджувати як вони зберігали свої традиції Різдва й ідентичність.
Вони мали традицію робити сливовий суп на Різдво. А діти виготовляли різдвяні листівки із віршами для своїх батьків. Спершу вони мали розповісти вірш і тільки потім їм дозволяли зазирнути під ялинку. Але до сьогодні ці традиції майже не збереглися, бо у 1920-х роках доводилося масово виїжджати й тікати від влади.
Також існують спогади однієї сім'ї колоністів, які розказують, що в Краматорську на початку ХХ століття було майже неможливо знайти ялинки. Їх привозили з району Святих гір Донецької області. Зараз ці ліси дуже постраждали через війну з росією.
Зараз війна і ми всі в перманентній депресії, але при цьому відчувається природна потреба у святкуванні. Чому саме взимку?
В цей холодний період хочеться тепла і затишку. Мене часто питають чи нормально хотіти свята у війну?
Як суспільство ми не вперше проживаємо такі моменти. Ялинка була символом Німеччини і в кінці ХХ століття попала під хвилю германофобії. Влада навіть пропонувала заборонити святкування Різдва. Але більшість людей продовжували ставити ялинки і святкувати.
Потреба в святі та шануванні традицій дає відчуття «нормальності» в складні часи.
