«Назавжди приречені на читання», — презентація книжки Ендрю Петтіґрі «Книга на війни»

27 серпня у столичній книгарні Book.ua спільно з кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри літературознавства Києво-Могилянської Академії, літературознавцем Ростиславом Семківим, військовослужбовцем, сержантом ЗСУ, координатором проєкту Культурного Десанту «Книга на фронт» Андрієм Овчаруком та письменницею, правозахисницею Ларисою Денисенко відбулась презентація книги професора сучасної філософії Ендрю Петтіґрі «Книга на війні». Про роль, яку книги відігравали у війнах по всьому світу і чому читання під час війни важливе — як на передовій, так і в тилу — детально розповідаємо у матеріалі.

Учасники дискусії

Лариса Денисенко — письменниця, адвокатка, правозахисниця, ведуча та членкиня Українського ПЕН.

Ростислав Семків — письменник, літературознавець, критик, перекладач і видавець.

Андрій Овчарук — сержант ЗСУ та куратор проєкту «Книга на фронт».

Ростислав Семків: «Книга на війні» Ендрю Петтіґрі — це історія про досвіди того, що Британія, США, гітлерівська Німеччина, СРСР, Франція робили з книжками в часи війни, підготовки до неї чи борючись з її наслідками. Багато подій повторюється і тепер, у нашій з вами реальності. Але, як на мене, перше, про що потрібно говорити і те, чого немає в цій книзі — це мережа. Зараз, окрім книжок, є багато інших розваг, і тому навіть дивно, що в час, коли можна подивитися TikTok або YouTube, люди читають. Що читають зараз?

Андрій Овчарук: Це мене найбільше цікавить: чому книжки продовжують бути. Я не можу сказати, що вони такі ж популярні зараз, як про це написано в «Книзі на війні», але вони все одно мають значення.

Під час Другої світової війни маленькі кишенькові книжечки відправляли американським солдатам на всі фронти. Ця програма діяла з 1943 по 1947 роки і за цей час відправили майже 123 мільйони примірників на 16 мільйонів мобілізованих американських військових. Кожному дісталося до 40 книжок. Я спробував уявити цей масштаб: кожного місяця 155 тисяч коробок, в кожній коробці по 40 різних книжок, коробки їдуть по всьому світу і книжки просто розлітаються між людьми. Їх читають, передають іншим і знову читають.

І я розумію чому так читали. Бо бути військовим дуже нудно: коли ти не стріляєш або не ховаєшся, коли стріляють по тобі, то більшість часу просто сидиш і чекаєш, чи стоїш на посту. Але в Другу світову не було ні TikTok, ні PornHub, ні YouTube, ні подкастів, ні ігор — не було нічого, крім розмов між собою і, на щастя, книжок. 

І в умовах такої високої конкуренції за увагу військових зараз, ми й доставляємо книжки. За останні місяці ми роздавали приблизно 2-2,5 тисячі книжок на місяць. 

Ростислав Семків: В «Книзі на війні» є епізод, де британці віддають книжки на фронт, але це не зовсім те, що хочуть читати військові. Книжки, які зараз передають, відповідають очікуванням військових?

Андрій Овчарук: Мені дуже подобається запитання, а що хочуть читати військові? А хто такі військові? Це такі ж як я — ті, хто нещодавно був цивільним. 

Я, наприклад, читаю більше художньої літератури, але книжку Петтіґрі прочитав із великим задоволенням. Але є у мене побратими, які читають тільки суспільно-політичний нонфікшн, історичні чи інші серйозні книжки. А мій колега Артем Полежака, який роздає книжки на одному з напрямків, каже: «Перестань присилати це! Присилай мені нормальні книжки — фантастику, фентезі, детективи. Люди хочуть читати “чтіво”!».

Лариса Денисенко: Якщо звернутися до читання в тилу — що читають зараз і чи, взагалі читають?

Андрій Овчарук: Після 24 лютого і приблизно до липня 2022 року я не читав взагалі. Я чомусь взяв з собою у військкомат одну книжку — «Моральні листи до Луцілія» Сенеки. Але, здається, не прочитав жодного абзацу за ці чотири-п'ять місяців. А потім відбулося щось (я не зрозумів цього моменту зламу) і я почав читати. Мабуть, через те, що мені доводилось багато сидіти на посту, від інтернету починала крутитися голова чи взагалі його не було. 

А стосовно того, що я можу побачити в тилу: а коли ще у нас відкривалася така кількість книгарень?

Ростислав Семків: Я до кінця не можу собі точно сказати чому люди хапають книжки. І можливо, такого не було взагалі ніколи в історії: людина написала перший роман, який розлітається чотири тисячі першого накладу і йде другий наклад.

Багато людей, які зараз звикли купувати і читати, назавжди приречені на читання.

Андрій Овчарук: А ті з фронту, хто раптом вперше після школи взяв книжку десь там в зоні бойових дій і почав читати, повернуться з війни і зрозуміють, що вони більше не можуть інакше. Їм доведеться ходити в ці книгарні, які тут повідкривали і купувати книжки.

Питання з залу: Як ви вважаєте, чи є книжки, які не варто читати військовим, тому що вони шкодять або можуть бути недоречними?

Андрій Овчарук: Я думаю, що таких книжок не так багато. Я про це спілкувався з психологами. У них думка, що варто остерігатися книжок, в яких можуть бути тригери стосовно самогубства, тому що військовий досвід дуже травматичний, і тих книжок, які це романтизують. 

Лариса Денисенко: Психотерапевти з якими я працюю наголошують на небезпеці книжок про відторгнення родини, непідтримку чи самотність. Це те, що може дійсно підвести людину до краю. Така соціальна тематика родинного неприйняття поширена в літературі  і краще цього уникати. 

Але уявіть собі, який це має стояти фільтр.

Андрій Овчарук: Все одно останнім фільтром при виборі книжок залишається та людина, до якої ця книжка приходить. 

Питання з залу: Коли книжки збираються на фронт чи не виникає дефіциту того, що немає великої кількості легеньких, маленьких книжечок — пейпербеків, які свого часу друкував  Penguin Books?

Андрій Овчарук: Книги, які ми збираємо, вирушають не лише у зону бойових дій. Так само ми їздимо у шпиталі, реабілітаційні і навчальні центри. В мене були запити на «Колонію» Макса Кідрука із зони бойових дій і байдуже, якого розміру ця книжка. Вони просили прислати їм «Колонію», тому що вона цікава. Військові теж люблять новинки. Просто вони не бачать їх, не можуть зайти в книгарню чи не мають часу про це думати. Але уявляєте, як класно, коли їм приходить книжка, про яку вони навіть не знали чи десь там в соцмережах колись бачили?

Ростислав Семків: Я лише скажу, що на щастя в нас сильна видавнича сфера і чим сильнішою вона буде, тим більше буде щастя читачам і авторам \ авторкам будь-де. 

Лариса Денисенко: Чому б ви порадили читати «Книгу на війні», навколо котрої ми сьогодні з вами говорили? 

Андрій Овчарук: По перше, через те, що у нас зараз відбувається: відкриваються книгарні, видавнича сфера на підйомі і війна.  Але мені здається, що крім цього вона орієнтована більше на коло тих, хто просто любить книжки. Це хороше історичне дослідження про книжки на війні.

Лариса Денисенко: Це дійсно книга про те, як книжки можуть бути свідками страшних подій і водночас дарувати людям повагу, спокій, ескапізм, надихати і підтримувати.  

Тому читайте і будьте натхненними. 

Андрій Овчарук: А в будь-якій книгарні, де ви побачите плакат «Подаруй книгу на фронт», можна купити книгу для військового, залишити її книгарям і вона потрапить до них.

Купити книгу Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу»