«Дозволити собі відхилятися від курсу, але мати певні орієнтири», — презентація книжки «Летить лелека. Книжка-антистрес для батьків» Марини Шакотько

1 лютого в київській книгарні Readeat відбулась презентація книги «Летить лелека. Книжка-антистрес для батьків» спільно з авторкою, педіатринею-неонатологинею Мариною Шакотько й журналісткою, авторкою подкасту «Лєро, коли онуки?» Лєрою Широковою. Спікерки говорили про стереотипи й труднощі материнства та грудне вигодовування. Про найцікавіше із розмови розповідаємо у матеріалі.

Які найважливіші знання слід отримати напередодні пологів, під час вагітності, а що можна відкинути й чим знехтувати?

Я сама пройшла двічі ці етапи, тож дуже добре знаю, що буде відбуватись. Я була лікарем і народила дитину в день свого державного іспиту по неонатології. Я так до нього готувались, що завершивши читати останню сторінку тестів, коли я їх закрила, у мене відійшли води, і я наступного дня народила. Тому, будучи лікарем та проходячи всі ці етапи, я взагалі не могла уявити як складно жінкам, які не мають медичної освіти й які мають лише досвід. Можливо, свій досвід, досвід попередніх поколінь, мам, бабусь, який їм нав'язується, і який навіть моя мама й бабусі намагалися мені передати. Я зрозуміла, наскільки їм важко у всьому цьому. Наприклад, один з розділів книжки присвячений темі післяпологової депресії. Коли я очікувала своє першу дитину, то вона настільки була в мене бажана, однак мені дуже важко давалася вагітність. Я настільки за це все переживала, що в мене сталися передчасні пологи на цілий місяць раніше. І коли вона народилася, вона була здорова, з нею все було добре попри те, що вона передчасно народжена, але коли я опинилась вдома з цією маленькою дитиною, яку ми з чоловіком дуже бажали, у мене не було від цього радості. Я перші дні просто ревіла, тому що я не знала, що відбулося і що мені робити. Добре, що я мала підтримку й якісь сили, і так сталось, що це не перейшло в післяпологову депресію. Тому я дуже добре розуміла, з якими питаннями зіштовхуються і мають справу ці люди.

Ми відкриваємо двері твого кабінету, де тебе чекатимуть новонароджена дитина, якій ще немає й тижня, її мама і тато. Про що вони запитають?

Типова історія про те, «що з моєю дитиною щось не так». Я бачу, що батьки дуже часто зачаровуються, а потім розчаровуються, тому що є якісь нереалістичні сподівання. «Я буду робити тільки так». «Я бачила ось таку картинку у когось із блогерів». «Я бачила якісь красиві фото і мені здається, що буде так». Тож вони спитають, що з моєю дитиною? Вона зовсім не така. Мені дуже подобається фраза, що останніми днями дитина змінилась. Я кажу, вам сім діб, які останні дні? Вона буде кожний день абсолютно «новою».

Дитина не спить, вона постійно хоче їсти, постійно какає, вона голодна, щось з нею обов'язково не так. Через це батькам дитини здається, що з дитиною щось не так, її треба обстежувати, щось купувати, кудись водити.. Я завжди кажу батькам, що дитина — не іграшка, і це в нормі. Вона буде плакати, какати, і вона не буде поводитись так, як нам хочеться. Батькам здається, що дитина має тільки спати і їсти. Дитина може мати активність, вона може поїсти і не заснути.. Новонароджена дитина не може нічого сказати, у неї може чухатись п’ятка, ніс, їй може тиснути підгузок, вона може щось собі думати і не може цього — і тому їй так важко. 

До двох місяців дитина кричить, а після двох — плаче. І цей крик — це щось страшне. Чому це окей?

Дитина не вміє спілкуватися від народження. Дитина навіть посміхатися не може. І крик — єдине, чим вони можуть взагалі розповісти про свої емоції, про голод, про попісяв, покакав, про те, що зараз я хочу на ручки.

Поговоримо про стереотипи: дитину треба купати в травах, щоб вона виросла здоровою. Правда чи ні?

Звичайно, ніякі трави не потрібні дитині. Чому раніше так робили? Чому був такий страх? Тому що раніше трави й природа — це, вважалося, те, що може якось допомогти.

Твій [стереотип], з яким ти часто зустрічаєшся на практиці?

Дитину потрібно годувати по годинах для того, щоб у неї відпочивав шлуночок. Це також неправда. Дитина може прикладатися до грудей, тому що для неї вигодовування і прикладання — це весь її світ. 

Третій стереотип: ти привчиш дитину до року до себе, а потім вона з тебе не злізе, і ти будеш годувати її до вісімнадцяти років.

Це їх вибір. Моє тіло — моє діло. Хто хоч раз зіпсував дитину любов'ю? Ніхто. І дитину у віці  до року не можна зіпсувати руками. До речі, є дуже серйозні дослідження про кризи дитячого віку, і серед моїх колег є багато британських психологів, які займаються цим. Є дослідження навіть про те, що чим більше ми даємо якісної уваги дитині перші півроку, тим менше вона її потребує потім, тому що ми даємо дитині розуміння, що світ безпечний, що на будь-який плач і на її потребу буде поруч її дорослий. Світ безпечний і його можна йти і досліджувати. І якщо дитина отримала достатню кількість оцієї безумовної любові, їй не страшно буде досліджувати світ. А якщо не отримала, вона боїться туди йти, тому що світ небезпечний, і вона знає, що якщо вона буде мати якусь складність, ніхто не прийде і не допоможе. Я бачила у своїй практиці батьків, які дають дуже багато безумовної любові і їх діти потім легше адаптується до садочка та до інших соціальних активностей, тому що вони отримали цей рівень безумовної любові.

Якщо говорити про стереотипи і ГВ: як ти вважаєш, що краще знати про допомогу з лактацією жінкам в пологових?

Перше, що грудне вигодовування — це біологічна потреба. Ми не говоримо взагалі про користь чи не користь грудного вигодування. Ми говоримо про те, що це біологічна потреба, бо люди — це представники класу ссавців. У нас у  видовій особливості вигодовування грудьми. Людство взагалі еволюціонувало і вижило завдяки цій особливості, тому що жінки під час будь-яких катаклізмів і катастроф вигодовували грудьми. Друге, що треба писати, говорити і доносити до жінок, це те, що грудне вигодовування має бути безболісним. 

Як сучасній жінці, яка оточена інстаграмами прекрасних блогерок, шукати власний баланс?

Не потрібно шукати багато порад. Потрібно підготувати себе загалом до процесу. У нас зараз, наприклад, досить популярно, коли вагітні жінки взагалі записуються на консультацію до лікаря, і приходять без дитини, просто познайомитись з лікарем, і там залишаються або ж не залишаються, тому що ти не можеш підходити всім. І я хочу порадити все ж мати певні орієнтири: знайти заздалегідь собі консультанта з питань вигодовування, подумати про педіатра, обрати пологовий будинок, подумати, де буде спати дитина, які зробили собі маячки, і відправитись в цю прекрасну подорож з розумінням, що я точно з усім впораюсь,  у мене є орієнтир, але я від нього можу відхилитись, якщо буду так відчувати. Дозволити собі відхилятися від курсу, але мати певні орієнтири.

Про які три неочікуваних підводних камені варто знати щодо здоров’я дитини?

Я завжди кажу батькам: ніколи не кажіть ніколи. І це дуже важливо, тому що материнство це взагалі те, що не може бути чорним і білим — завжди є якісь півтони. І ця дитина, яка прийшла в твоє життя, це такий тренажер істоти, яка натискатиме на всі свої болісні точки. Це, до речі,  друге підводне каміння — про те, що діти дозволяють нам прожити всі наші психологічні травми, які ми отримали в дитинстві. Але ми вже розуміємо, що світ інший, інші потреби, ми виховуємо інших дітей. І тому таке друге підводне каміння: треба розуміти, що діти натискають на всі наші болісні точки, але це прекрасний варіант для нашого особистісного росту, тому що ніхто тебе так не буде мотивувати, як діти. Ну і третє що?  Дуже часто ми все відчуваємо в післясмаку, тобто ми не можемо насолодитися чимось в моменті і насолода приходить після. Наприклад, ну, коли народилися мої діти, я не могла смакувати ці перші місяці їх життя. Але зараз, коли я згадую, аж тепло розтікається по тілу, тож багато чого прийде в усвідомленні потім.  

Чи є щось, що ти хотіла б сказати про книжку?

Ця книжка написана з глибокою повагою до сімей, які ступають на такий важливий етап свого життя. Я вважаю, що це найвразливіший період життя родини — народження дитини. Тому що психологи часто виділяють, що перший рік життя дитина — це таке випробування родини. Тому цю книжку я писала для того, щоб цей період для батьків і для родин став більш лагідним і вона дійсно стала певним антистресом.

_____________________________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Летить лелека. Книжка-антистрес для батьків», Марина Шакотько