Аж тут вони підходять, і кажуть: «ми — ваші персонажі!»: Роман Голубовський про виставу за мотивами книжки Романа Голубовського «З нами житиме еласмотерій»

Роман Голубовський — український письменник, сильно зраджений Іриною Федишин, медійник, що частенько навідується до Літзаводу ім. Стефаника, й автор дебютної книги «З нами житиме еласмотерій. Оповідання», що увійшла у список «Найкращі книжки 2024 року» за версією ПЕН й «Українська проза 2024» за вибором Читомо. У матеріалі ділимося з вами ключовим про цю збірку оповідань і дечим новим, де текст знайшов своє втілення в іншій формі...

______________________________________________________________________________________________________________

Невже це справді написав я? Невже отакий продуманий і досконалий сюжет зʼявився в моїй голові?

Роман Голубовський

(про виставу за мотивами книжки Романа Голубовського, але це не точно)

______________________________________________________________________________________________________________ 

А що за вистава?

За мотивами книжки Романа Голубовського у 2025 році Марія Моторна (Малий театр) поставила виставу «З нами житиме еласмотерій». Це химерна шахівниця, де може відбуватися все, що завгодно: чоловіки падати з верхніх полиць, кишенькові злодії красти не тільки гаманці, а сама реальність тріщати по швах.

Всі ці абсурдні, іронічні, трохи божевільні та несподівані ситуації вигадує сама “авторка” у спробі зрозуміти себе та світ навколо. І найцікавіше, що уся ця фантазія розгортається просто на очах у глядачів. Межа між вигадкою та реальністю тане: все переплітається в єдину фантасмагоричну комедію. Це театр думок, де персонажі повстають проти свого творця, а самотність, абсурдність буття та крихкість людських стосунків стають і темою, і жартом водночас.

Що каже автор про виставу?

Замість боротись зі сном, я боровся з надмірним виявом своїх емоцій. Мені дуже не хотілося, щоб своїм чи то реготом, чи то схлипуванням, я заважав сусідам по залу та (ще гірше) акторам.

Коли я почув перші ж слова на сцені, — а це мої тексти, слово в слово (тепер даруйте за тавтологію), — мене просто промурашило. І так впродовж усієї вистави. На цьому можна було б завершувати відгук.

Але насправді хочеться відзначити деталі, які пропрацювали дуже добре. На передньому плані стояла колонка, на якій був напис «колонка», зверху над сценою висів напис «сцена». Був картонний персонаж у вигляді (ну звісно ж) Романа Голубовського, але зроблений він був один в один, як картонний Голубовський, якого принесла команда видавництва Лабораторія на Книжкову країну — навіть ноги домальовані тим же кольором. На стіні висів плакат із жінкою, яка сидить на (ну звісно ж) еласмотерії.

У одному місці (не скажу, якому) до мене взагалі підкралася незвична думка: «Невже це справді написав я? Невже отакий продуманий і досконалий сюжет зʼявився в моїй голові?»

Це могло прозвучати чи то надто самопринизливо, чи то навпаки нарцисично. Але для мене ця думка лиш підкреслює, що в момент творіння (творчості) ми не є звичними нами, ми — щось більше.

А ще мене вразила глибина пропрацювання тексту книжки. Бо я свідомий того, що деякі натяки, алюзії, іронічні прийоми у текстах цілком можуть проходити поза увагою читачів, вони не впливають на хід основних подій, і лише додають певного обʼєму оповіді для тих, хто їх все ж відчитав. Так от, тут не лише відчитали, але й дуже цікаво увиразнили їх візуальними, мімічними, пластичними, інтонаційними чи музичними засобами. Деякі герої були прямо один в один, якими я їх уявляв, коли писав. І це теж було «вау». 

А що думають про Еласмотерія читачі?

Емма Антонюк та Яна Брензей, засновниці книжкового клубу «Вовчиці», нагадують, що книжку «З нами житиме еласмотерій» рекомендував Василь Байдак, зацінила професорка Могилянки Віра Агеєва і полюбив Кідрук, отож вона може поселитися й у вашому серці дотепними абсурдистськими історіями.

Серед вражень є ще такі:

Я у захваті, як можна так легко й іронічні написати першу збірку оповідань, у якій для мене трохи відчувається вайб стендап-коміка Васі Байдака, вайб продюсера Валєнтіна з "Файна Юкрайна", і, звісно, метра Остапа Вишні. Кожне оповідання — це насправді стільки сенсів, символів, порушених питань, що доводилося дещо гуглити. Але головне — я сміялася, і в такі часи це безцінно! Прочитавши перше оповідання про чоловіка, який падав з верхніх полиць, я така: все, це моє улюблене. А тоді Венера Мілевська, Місія "Марія на яблуні", Усміхнені люди — і я вже не знаю, яке з них мій топ! Регіон узагалі заслуговує на виокремлення, бо це про місто, яке сформувалося не довкола містоутворювального підприємства, а довкола літературних заводів, і тут молодь збирається потай, аби обговорювати мехмат та сапромат. Це наче Задзеркалля, і стало так цікаво, як узагалі виникла ідея таке написати і так написати! А останнє оповідання Вечірка стає такою трагікомічною трикрапкою, після якої хочеться читати подібне ще і ще. Лабораторія, дякую за нове обличчя сучукрліт!

відгук читачки Лесі

______________________________________________________________________________________________________________

Читайте також: уривок із книжки «З нами житиме еласмотерій» та добірку цитат

______________________________________________________________________________________________________________