Протиставлення піску й каменю: «За Перекопом є земля» — роман, що відображає реальність
4 лютого у Львові відбулась розмова з авторкою Лабораторії Анастасією Левковою й викладачкою Українського католицького університету Іриною Старовойт про роман «За Перекопом є земля». Як ідея роману знайшла письменницю, звідки виникла метафора протиставлення піску й каменю і яка роль власної біографії авторки в «За Перекопом є земля», — деталі розмови публікуємо у матеріалі.
Ви часто кажете що ідеї самі знаходять своїх людей і союзників.
Як ідея книги «За Перекопом є земля» знайшла вас?
В історії з кримським романом я вбачаю щось містичне і незалежне від мене. Чомусь ця ідея тримала мене десять років, мені хотілося копати цю тему, досліджувати її. На початку шляху я й не уявляла, що він буде аж таким довгим і насиченим, — потрібно було багато досліджувати й спілкуватися. Я уявляла цей проєкт менш масштабним.
Все почалося 1 серпня 2012 року, у мій день народження. Тоді я вперше побувала в Бахчисараї і в кримськотатарському будинку. Я думала про репортажі, які саме набували популярності в Україні, й ідея репортажу про Крим засяяла в мені.
Повернувшись додому, я знайшла потрібну програму — Львівський центр культурного менеджменту пропонував співпрацю між організаціями: їздити одне до одного й створювати спільні проєкти. Хоч я й не є організацією, а приватною особою, мене відібрали для проєкту. І так у 2013 році, за рік до анексії, я пробула в Сімферополі два тижні саме для майбутньої книжки. Громадська організація “Топ-Кая” познайомила мене з істориками, культурологами і журналістами в Криму. Я почала вростати в цю тему.
Анексія півострова, що відбулася за рік, вплинула і на жанр, і на тему. Внаслідок цих подій, розмов з людьми, які переїхали на материк, їхніх історій я зрозуміла, що в моїй голові вже не репортаж — я формую сюжет роману.
Які книжки вашого авторства лягли у фундамент роману?
Книжка про Крим задумувалась раніше, ніж був написаний роман «Старшокласниця. Першокурсниця» та інші мої книжки. У мене в голові завжди була ідея, що треба писати про Крим, натомість я прокрастинувала з іншими творами. Я весь час жила з думкою про цей роман, але й розуміла, що не потрібно всюди просувати кримську тему, це не завжди доречно.
За чиїм прототипом ви створювали головну героїню?
І чому етнічно вона не кримська татарка?
Я часто кажу, що головні герої виростають із нашої підсвідомості. Моя підсвідомість не видала героїню кримською татаркою, від першої особи мені було б складно так написати. Для цього треба повністю зануритися в середовище. От написати про росіянку — це було простіше. Одна четверта моєї крові російська. І хоча в романі я не розповідаю свою історію, та я змогла її уявити, вжитися в неї так, щоб переповісти її для всіх.
А стосовно прототипу головної героїні, відповім словами видатного українського письменника й інтелектуала XX століття Віктора Петрова-Домонтовича: «Кожен автор, пишучи про інших, пише про себе». Ясна річ, ця книжка і про мене теж, хоча й не біографічно. У книжці є діалоги, нанизані на такі ж емоції, які переживала я, просто в інших обставинах і на інші теми.
Роман «За Перекопом є земля» — про тридцять років повернення кримських татар до Криму і те, як удома для них не знайшлося місця. Чому ми по-справжньому не бачили Крим і чого нам для цього бракувало?
Мені здається, нам бракувало взагалі розуміння того, що там є люди. Завжди, коли пояснюю назву «За Перекопом є земля», то кажу, що з нашого боку Перекопу, на материку, думали, що в Криму є лиш гори, море і пісок. Ми не бачили там людей, конфліктів, суспільного життя. Про кримських татар переважна кількість материкових українців почула в 2014 році, коли на півострові проходили акції проти анексії Криму.
Ми всі одне про одного не знали — одні регіони не знали про інші. Я з Хмельницької області й моїм однокласницям у Харкові казали «У вас же там гори за вікном». А тут, у Львові: «Ти їдеш в Черкаси? А як там на східній Україні?». Більше пізнавати одне одного почали вже після 2014 року.
Мій роман — про один з регіонів. Є книжки про інші регіони, і їх мусить бути більше.
Якось на презентації в Києві одна дівчина запитала мене, як так вийшло, що ми не добачили проросійськості Криму. Але ж ми недобачали це по всьому материку. Таке могло бути й у Києві і на це ніхто не звертав уваги.
В романі є метафоричне протиставлення піску й каменю. Звідки воно з’явилося?
Протиставлення піску й каменю — це образ, який виник у серпні 2012 року, коли я була в Криму зі своєю тодішньою любов'ю. Я повернулася і написала невеликий есей, який називався «Мої стихії». Про камінь як тривкість і про пісок як щось ефемерне — те, що дуже швидко минає. Та з іншого боку, камінь це щось важке — те, що важко витримати. І несеш у собі цих 100 кілограмів каменю в сонячному сплетінні…
Уже працюючи над романом «За Перекопом є земля», я перенесла у нього ці образи. Інколи мене запитують, чи я справді задумувала стосунки героїні з коханим як метафору стосунків Криму й материка і я відповідаю, що у процесі роботи, побачивши, що це справді працює як метафора, я загострювала це свідомо.
Порушення якої теми в романі дало вам змогу видихнути з полегшенням?
Мені здається величезним проявом невігластва, коли людям із російськоподібними прізвищами кажуть, що вони — росіяни, не гідні висловлювань про Україну абощо. А ці люди могли з дідів-прадідів бути українцями, вирости в українській культурі. Або вони можуть бути росіянами, які вибрали для себе українство.
Що кажуть кримські татари про ваш роман? Яка реакція тих,
хто найчутливіше і найдошкульніше читає кожну сторінку цього тексту?
Це дивовижно, але кримські татари кажуть, що перспектива роману показує Крим абсолютно зсередини.
Алім Алієв казав, що це немов про його бабусь, сусідів, однокласників. Режисер Наріман Алієв казав, що це неначе написала його сусідка. Рустем Халіл написав мені в приватні повідомлення, що ця книжка мала терапевтичний ефект — ніби проговорив щось болюче і воно відпустило. Казав, що все передано дуже точно, що всі деталі йому рідні і що його минуле закарбоване тепер в одній книзі.
Такі відгуки дуже приємно чути. Багато людей відзначає, що роман відображає все так, як було, відображає реальність Криму 1990-х і 2000-х.
