Що таке самоактуалізація і чому люди ускладнюють собі життя: розмова із Євгеном Пілецьким про книжку «За межами піраміди потреб»
У п'ятнадцятому випуску подкасту «Лабораторія нонфікшн» ведучий Валерій Калниш разом із Євгеном Пілецьким, кандидатом філософських наук, психотерапевтом когнітивно-поведінкової терапії, говорили про вищі цінності людини, самоактуалізацію і книжку Скотта Кауфмана «За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію».
Перш ніж ми будемо розвивати думки автора Кауфмана, поговоримо про Маслоу. Що таке гуманістична психологія?
Гуманістична психологія і пов'язана з нею психотерапія належить до так званої нової хвилі або третього напрямку психотерапії. Вони, на відміну від таких речей, як травма, психічний розлад і захворювання, говорять про особистість і неповторне індивідуальне буття.
Самоактуалізація — це що таке?
Це не дуже просте питання і воно виходить з розуміння того, що таке особистість. Наша особистість — не просто пам'ять, інтелект, увага або інші функції поведінки, а те, що нас наповнює.
Самоактуалізація не завжди пов'язана з покращенням. Це не обов'язково саморозвиток. Це прояв своїх цінностей, свого внутрішнього буття.
Коли говорять Маслоу, всі згадують про піраміду. Насправді Маслоу ніякої піраміди не малював — це винахід маркетологів. Мені здається, піраміда зіграла злий жарт з теорією, хибно вважається, що спочатку треба задовольнити фізіологічні потреби і тільки після цього можеш переходити на інший рівень. Це так?
Так не працює. Маслоу говорив про те, що вони можуть задовольнятися паралельно. Це абсолютно нормально. Є потреба в трансценденції, перевищенні самого себе, це топовий рівень при абсолютно незадоволених базових потребах.
Письменники та поети можуть бути бідним, недоїдати, недопивати, але видавати на-гора такі твори, які будуть захоплювати тебе. В такому вигляді піраміда руйнується. Тому Кауфман намалював іншу структуру — вона має вигляд вітрильника. Як вона виглядає?
Сам човник, база корабля — це безпека, зв'язок, самооцінка, а ось вітрило — пізнання, любов, призначення. І потім над вітрилом небо — це вже трансцендентність.
Коли ти прочитав книжку, з чим не погодився?
Радикально з чимось не погодитися складно, тому що не всі люди страждають від депресії, тривоги і шизофренії, більшість людей переживає через смислові проблеми. Сучасна схема-терапія, щось середнє між психодинамічним напрямком і гуманістичним, каже, що ці проблеми виникають через незадоволення емоційних базових потреб. Якщо ми подивимося на різні схеми, ми побачимо, що насправді у нас не так багато базових потреб, які треба задовольнити. Це безпека в першу чергу і зв'язок. Вони є найважливішими. Самооцінка, на мій погляд, потреба більш високого рівня.
Він дуже багато говорить про даосів і буддистів. Для мене ця книжка — перекладання старих знань на нове розуміння дійсності. В тебе є таке відчуття і з чим ти погоджуєшся в такому випадку?
Коли ми задовольнили безпеку, прийняття і все добре з пізнанням, любов'ю, що далі? Куди від себе дітися? У нас є відчуття власної обмеженості. І в першу чергу відчуття обмеженістю смертю. Перейти через якісь обмеження — це одне з наших бажань.
Звідки взялося те, що в цій книжці називається Б-цінності — цінності буття?
Є декілька гіпотез. Ці гіпотези говорять про те, що кожна система такого типу, як наш розум, сама по собі намагається подолати ентропію (прим.ред. — міра невизначеності). Розуміння того, що відбувається, нам вже недостатньо, нам потрібна картина світу, щоб описати інформацію, яка в нас є. Через який час просто картини світу вже не вистачає, нам треба глобальна система. Потім з'являється релігія. Для того, щоб усвідомлювати релігію, необхідна філософія. Щоб зрозуміти світ, потрібна наука. Кожен наступний рівень не відміняє попереднього. Всі постійні осмислення є намаганням подолати ентропію. Ці потреби виникають просто з необхідності існування нашої свідомості.
Чому людина не може задовольнитися якимись простими відповідями на складні питання? Чому нам треба ускладнювати життя?
Поки що еволюційні механізми, за якими працює наш мозок, не дуже змінилися. Це приблизно те саме, що на першому айфоні намагатися відкрити якусь сучасну програму для редагування графіки.
Станіслав Лем, відомий письменник, фантаст зі Львова, дуже видатний візіонер, написав книжку, яка до цього часу є актуальною. Вона називається «Сума технології». Це такий омаж до «Суми теології» Фоми Аквінського. Він казав, що в нас є три еволюції і вони йдуть різними темпами. Біологічна еволюція, яка йде автоматично, дуже повільна. Наприклад, кількість нейронів у нас трохи менша, ніж у кроманьйонців, через те, що ми стали більш оптимізованими, можемо мислити абстрактно і за допомогою алгоритмів, які потребують менше потужностей. Це еволюційна зміна, але все одно вона ніяк не може наздогнати еволюцію соціальну. Наш мозок — це одне, але суспільство можна поєднати у надмозок. Ми маємо якісь символьні системи, за допомогою яких спілкуємося і об'єднуємо мізки в широку мережу. Соціальна еволюція більш швидка, ніж біологічна. Потім з'являється третя еволюція — технологічна, яка перестрибує перші дві. Вони несумісні між собою. Технологічна еволюція починає впливати на соціальну. Біологічна навіть не може тягатися з соціальною. Ці протиріччя викликають якраз те, що ти кажеш.
Коли я читав книгу, я уявив собі людей, які досягли рівня самоактуалізації, трансцендентності. Всі стали гарні, розумні, добрі, з повагою ставляться один до одного. Це ж нецікаво. Ми ж не доживемо до такого стану? Це утопія. Чи я помиляюся?
Вірогідності бувають різними, але щось мені підказує, що так не буде працювати, тому що еволюції і їхній конфлікт підживлюють наше життя. Уяви собі СЕО-айтішника, дуже духовну людину, аскета за здоровий спосіб життя. Він приїжджає в офіс, розуміє, що справи йдуть не дуже і починає верещати на своїх співробітників. Він опинився у стані невизначеності, незадоволення базової потреби в безпеці. І воно все суміщується.
Ми говоримо про речі, які можемо контролювати, але є біохімія, про яку мало хто знає. Ми розуміємо, наскільки залежні від своїх дій, думок, а наскільки від біології в широкому сенсі?
На це питання відповів американський психолог Девід Маєрс. Він каже, що 50/50. Занадто позитивна психологія, коли нам розказують інстапсихологи, що все у твоїх руках, — це неправда. Ми багато речей не обираємо. Якби в мене була абсолютна свобода, я б хотів зараз опинитися на Місяці. Можу я це зробити? Ні, не можу.
Політики, люди, які формують державу, говорять, що все залежить від нас, нам не потрібен Захід, ми можемо самі все зробити. Це правда?
І так, і ні. Маєрс сказав, що від нас залежить 50% максимум. Якщо ми будемо дуже усвідомленим, будемо контролювати свої дії, адаптуватися з величезною швидкістю, то все одно буде 50%. Все інше від нас не залежить, починаючи від нашої біохімії. По-друге, інші люди. Ми не можемо їх повноцінно контролювати. Ми не можемо контролювати погоду. І все це впливає. Нам треба, як стоїкам, просто змиритися, зрозуміти те, що ми можемо зробити, і усвідомити те, що не можемо.
Давай поговоримо про трансцендентність. Що це?
Слово «трансцендентність» береться з філософії. Це подолання, вихід за межі, кардинальна зміна свого стану. Якщо брати релігійний приклад, то про це дуже добре сказав відомий релігієзнавець румунського походження Мірча Іліаде: релігія виникає там, де є розрив між звичайним світом і сакральним.Трансценденція — це намагання пройти портал, який пов'язує ці два світи.
Всі потреби, про які ми говоримо — безпека, людська прив'язаність, звичайні. Людина, коли їх задовольняє, ставить собі питання: «Це все?» І люди намагаються перейти далі.
Кауфман пише: «Трансцендери сприймають світ цілісніше, ніж «здорові» чи практичні особи, схильні до самоактуалізації (які також цілісні в цьому розумінні). Людство — єдине, космос — теж, а поняття, як-от «національні інтереси», «батьківська релігія» та «різні класи людей чи IQ» або припиняють для них існувати, або ж ці особи легко виходять за їхні межі». Це все, до чого ми додумались, коли нам стало нудно бути серед інших?
Можна сказати і так. Нудь профанного життя вимагає від нас гри, релігії, якогось іншого досвіду, екстремального. Для більшості людей ця гра зі смертю перетворюється на трансценденцію. Чи можу я перейти свою людську межу безпеки, сказати собі: «Ні, я навмисне плюю на безпеку і хочу відчути, що поза нею»? Те саме в релігії, починаючи від аскетики. А якщо я плюну на весь світ, моду, гроші і піду собі, буду їсти корінчики, жити у землянці? На що це буде схоже? Якщо я буду медитувати і спробую перейти звичайні способи мислення? А, може, я їх зламаю за допомогою якихось речовин? Ось цей перехід, Харон трансценденції, який переносить нас на інший бік, стає дуже важливими і буде все важливішим.
Наприкінці книги я побачив слово трансгуманізм. Трансгуманізм у Кауфмана — це подивитись на потреби не з точки зору людського буття, а з точки зору вищого рівня. Є щось за трансгуманізмом і трансцендентністю?
Трансцендентність — це уподібнення Богу, вихід за будь-які межі. І сучасний технологічний трансгуманізм має ту ж мету. Що якщо ми просто перейдемо всі наші обмеження, наприклад, обмеження вічності? Уяви собі потреби людини, у якої вічність, яка може змінювати себе, свою свідомість. Уяви собі потреби людини, яка може себе копіювати безліч разів. Ось ця трансцендентність є і в фантастиці. Вона є проблемною, тому що є вірогідність, що ми можемо підійти до цієї межі. Що це означатиме? Для нас поки що не дуже зрозуміло.
Але може постати питання, наскільки ми взагалі можемо перейти потреби. Тоді, коли навіть потреби за Кауфманом перестануть бути чимось актуальним, це вже буде трансцендентність.
