Уривок із легендарного роману жахів «Дракула» Брема Стокера

Готичний роман «Дракула» вже давно став класикою літератури. Історія розповідає про Джонатана Гаркера, який відвідує Трансильванію, щоб допомогти графу Дракулі з купівлею лондонського будинку. Та поступово молодий чоловік робить низку жахливих відкриттів про свого клієнта, від яких волосся стає дибки. Брем Стокер створив один із найбільших шедеврів жанру жахів, блискуче змалювавши кошмарний світ вампірів і мисливців на вампірів, а також висвітливши темні куточки вікторіанської сексуальності та бажання. Уривок із роману читайте в матеріалі!

Щоденник Джонатана Гаркера
(продовження)

5 травня. Мабуть, я спав, а то б неодмінно помітив, як ми наближаємося до такого визначного місця. Подвірʼя серед мороку здавалось досить просторим, але звідти кілька темних доріжок пролягали під здоровезні округлі арки, тож воно, либонь, здавалося ширшим, ніж було насправді. Мені ще не доводилося бачити його за дня.

Коли екіпаж зупинився, візник стрибнув з передка й підставив руку, щоб допомогти мені зійти на землю. Тут я знов мимоволі звернув увагу на його дивовижну силу. Рука в нього скидалася, далебі, на сталеві кліщі, якими він, коли б схотів, міг запросто розчавити мою руку. Потім візник витяг мої пожитки й поклав їх обіч мене. Я зійшов коло великих старих дверей, оббитих чималими залізними цвяхами та вправлених у випнутий портал з масивного каменю. Навіть у тьмяному світлі я розгледів, що цей камінь був густо вкритий різьбою, понівеченою, однак, часом та негодами. Поки я тупцював на місці, погонич знову стрибнув на ко́зла, сіпнув віжками, від чого коні метнулися вперед і зникли разом з коляскою в пітьмі одного з аркових проїздів.

Я стояв собі мовчки й гадки не мав, що мені робити. Ніякого дзвоника чи дверного молотка не було, та й голос мій навряд чи сягнув би крізь ті похмурі стіни й темні вікна. Я прочекав, як мені здалося, цілу вічність, і мене почали обсідати сумніви та страхи. Куди я потрапив і до кого? У яку халепу вскочив? Невже це звичайний епізод з життя адвокатського помічника, посланого за кордон, щоб розтлумачити чужоземцю особливості купівлі в Лондоні нерухомого майна? Адвокатський помічник?. Мені б це не сподобалося. Адвокат!.. Адже перед самісіньким від’їздом із Лондона я дізнався, що успішно склав екзамен, тож я тепер достеменний адвокат! Я став терти очі та щипати себе, щоб пересвідчитися, чи ненароком не сплю. Дійсність уявлялася мені якимсь жахливим кошмаром, і я сподівався, що от-от прокинусь у себе вдома, а крізь вікна литиметься світанкове проміння, — таке почуття вряди-годи охоплювало мене вранці після денної перевтоми. Але тепер моє тіло реагувало на щипки, а очі не обманювали. Я справді не спав і перебував у Карпатах. Мені лишалося тільки набратись терпіння й дожидати ранку.

Ледве я дійшов цього висновку, як за великими дверима загупали важкі кроки, що підступали ближче й ближче, а в щілинах замерехтіло чимраз ясніше світло. Тоді забряжчали ланцюги й загуркотіли відсуваючись масивні засуви. Гучно заскреготів, обертаючись, ключ, наче ним довго не користувались, і великі двері відхилилися всередину.

В отворі стояв високий дідок з чисто виголеним підборіддям та довгими сивими вусами, вдягнений з голови до ніг у чорне вбрання без жодної цятки іншого кольору. У руці він тримав старовинну срібну лампу, що її полум’я горіло без будь-якої скляної трубки чи ковпака, блимаючи на протягу од відчинених дверей і кидаючи довгі тріпотливі тіні. Дідок привітав мене вишуканим жестом правиці та чудовою англійською мовою, хоч і з незвичною інтонацією, сказав:

— Прошу до моєї госпо́ди! Заходьте вільно й самохіть!

Він і не поворухнувся, щоб зробити крок мені назустріч, а застиг статуєю, неначе вітальний жест обернув його на камінь. Та ледве я переступив поріг, як старий імпульсивно подався вперед, простяг руку й міцно-міцно схопив мою, змусивши мене здригнутися з болю, а те, що його рука була холодна мов лід і скидалась більше на руку мерця, ніж живої людини, тільки посилило враження. Він знову проговорив:

— Прошу до моєї господи. Заходьте вільно. Облиште всі побоювання й подаруйте їй трохи щастя, принесеного з собою!

Сила потиску руки так подобала на ту, яку мав мій візник, чийого обличчя я не розгледів, що на мить до мене закралися сумніви, чи не з ним, бува, я тепер розмовляю, і, щоб зʼясувати це, я спитав:

— Граф Дракула?

Він чемно вклонився й відповів:

— Я Дракула. Вітаю вас, містере Гаркере, у моєму домі. Заходьте: нічне повітря прохолодне, й вам треба поїсти та відпочити.

З тими словами господар поставив лампу на стінну консоль, виступив надвір, узяв мій багаж і, перш ніж я встиг розтулити рота, затяг його досередини. Я, звісно ж, запротестував, але граф відповів:

— Ні, пане, ви мій гість. Уже пізно, тож на допомогу моїх людей сподіватись не варто. Дозвольте мені самому потурбуватися про вас.

Він наполіг на своєму й поніс мої пожитки коридором, тоді вгору великими крученими сходами, а відтак ще одним великим коридором, у якому наші кроки по камʼяній долівці озивалися гучною луною. В кінці коридору він штовхнув важкі двері, і я неабияк зрадів, побачивши залиту світлом кімнату, де стояв накритий до вечері стіл, а у великому коминку яскраво спалахували й горіли щойно підкинуті дрова.

Граф зупинився, поставив мої речі, зачинив за нами одні двері й, перетнувши кімнату, відхилив інші, що вели до маленького восьмикутного покою, освітленого однією лампою та зовсім, як мені здалося, позбавленого вікон. Проминувши й цю кімнату, він знову відчинив двері й жестом запросив мене зайти. Я побачив приємне видовище: там була велика спальня, чудово освітлена й обладнана своїм коминком, куди теж, судячи з усього, недавно підкладали дрова, бо верхні поліна ще навіть не обгоріли; полумʼя глухо стугоніло в широкому димоході. Граф сам переніс у спальню мій багаж і вийшов, сказавши, перш ніж зачинити двері:

— Після дороги ви, звісно ж, захочете освіжитися й передягтися. Гадаю, знайдете тут усе, що треба. Коли будете готові, пройдіть у ту кімнату, де на вас чекатиме вечеря.

Світло й тепло́, а також вишукане поводження графа остаточно, здається, розвіяли мій сумнів і страх. Оговтавшись від тривог, я відчув, що мало не вмираю з голоду, отож, передягшись нашвидку, я поспішив до сусідньої кімнати.

Вечеря була вже подана. Мій господар, який, спершись на кам'яне облицювання, стояв коло великого коминка, граційним помахом руки запросив мене до столу та промовив:

— Коли ваша ласка, сідайте й пригощайтеся всмак. Ви, сподіваюсь, пробачите мені, що я не зможу приєднатися до вас, бо вже пообідав і ніколи не вечеряю.

Я вручив графові запечатаний лист, одержаний від містера Гокінса. Граф розпечатав його, зосереджено прочитав і, чарівно всміхнувшись, знову передав мені. Принаймні один фрагмент цього листа викликав у мене трепетне задоволення.

«Мені дуже шкода, що напад подагри, на яку я постійно страждаю, нині позбавляє мене всякої змоги подорожувати, але я щасливий повідомити вас, що можу послати гідну заміну — того, кому цілком довіряю. Це юнак, по-своєму сповнений енергії та хисту, ще й дуже надійний. Йому властиві розважливість і небагатослівність. У мене на службі він змужнів і готовий під час свого візиту сприяти вам у всіх справах, керуючись вашими вказівками».

Граф підступив до стола, сам зняв накривку з тареля, і я миттю припав до чудово запеченого курчати. Курча, трохи сиру, салат та пляшка старого токайського вина, якого я випив два келихи, — оце й була моя вечеря. Поки я їв, граф розпитував мене про мою мандрівку, і я помалу переповів йому все, що зі мною трапилося.

На ту пору я скінчив вечеряти і, присунувши з волі мого хазяїна стілець до вогню, прикурив сигару, яку він мені любʼязно запропонував, воднораз перепросивши, що не курить. Тепер у мене з'явилась нагода придивитися до графа пильніше, і я відзначив, що в нього досить непересічна зовнішність.

Природа наділила його різким, надто різким орлиним профілем обличчя, тонким високим носом з чудно вигнутими ніздрями, величним опуклим чолом та густою гривою волосся, поріділого тільки на скронях. Надбрівні дуги, вельми масивні, майже зійшлись над переніссям, а кущуваті брови, здавалося, закручувались від власної рясноти. Рот у нього, скільки я зміг розгледіти під важкими вусами, був твердий, навіть жорстокий, а надзвичайно гострі білі зуби виступали над губами, налитими яскравою червінню, яка свідчила про неймовірну для людини його літ снагу. Що ж до іншого, то він мав бліді, зі стрімчастими вершечками вуха, широке сильне підборіддя та пружні, хоч і худі щоки. Загалом кажучи, надмірна блідість розливалася по всьому обличчю.

Ще раніше я звернув увагу на затилля його рук, коли він тримав їх на колінах, і у світлі вогню вони уявились мені білими та витонченими, проте, побачивши їх уже зблизька, я помітив, що вони досить грубі — широкі, з опецькуватими пальцями. Диво дивне, але посеред долонь у графа росло волосся. Нігті були довгі й гарні, з загостреними кінцями. Коли граф, схилившись наді мною, торкнувся мене руками, я мимоволі здригнувся. Можливо, через його огидний віддих на мене тут-таки напливло жахливе почуття нудоти, і я, хоч як силкувався, не годен був цього приховати. Граф, помітивши, очевидно, мою реакцію, посунувся назад і з похмурою усмішкою, що ще більше оголила його випнуті зуби, знову сів по свій бік коминка. Ми обидва мовчали якийсь час, а тоді, поглянувши у вікно, я побачив перший тьмяний проблиск недалекого світанку. Всюди, здається, панувала надзвичайна тиша, одначе, прислу́хавшись, я вловив багатоголосе вовче виття, що долинало звідкись із долини. Очі графа заіскрились, і він сказав:

— Ви тільки послухайте їх, цих дітей ночі. Яку музику вони творять!

Зауваживши, либонь, дивний для себе вираз на моєму обличчі, він докинув:

— Гай-гай, пане, ви, міські жителі, не годні збагнути почуттів мисливця.

Відтак він устав та промовив:

— Але ви, певно, втомились. У вашій спальні вже все готове, і завтра можете спати, скільки хочете. Я поїду по справах і повернусь аж по обіді, тож солодко спіть і солодке сніть!

Чемно вклонившись, він сам відчинив мені двері у восьмикутну кімнату, і я пройшов до спальні.

Кругом мене — море чудес. Я сповнений сумнівів, страхів на думку мені спадають дивні речі, в яких я не смію признатись і собі. Боже, борони мене хоч заради тих, ким я дорожу!

Купити книжку «Дракула» Брема Стокера

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними.