«Виробництво нового світу»: уривок із книжки «Кінець світу — це лише початок»

Геополітичний стратег і автор книжки «Кінець світу — це лише початок» Пітер Зейхан описує світ майбутнього, де країни не матимуть іншого вибору, окрім як виробляти власні товари, вирощувати власну їжу, забезпечувати власну енергію, вести власні битви, і робити все це з населенням, яке скорочується і старіє. Автор запрошує читачів у пізнавальну (і трохи жахливу) подорож, сповнену невтішних прогнозів, дотепів і фірмової зухвалості, що веде до відповіді на питання: що ж буде далі? Адже кінець світу — це тільки початок. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.

________________________________________________________________________________________________________

Читайте також:

• добірку цитат із книжки Пітера Зейхана
• розмову із Пітером Зейханом про визначення «кінця» і «початку», прогнози щодо кризи ринку праці та важливість розуміння засад геополітики у сучасному нестабільному світі

________________________________________________________________________________________________________

Що довшим і складнішим є ланцюг постачання, то ймовірнішим є його катастрофічний і непоправний розрив.

У цьому твердженні — стільки тривоги, стільки страху зриву…

Перехід від норм виробництва глобалізованого світу до нових норм світу деглобалізованого — це не те саме, що розібрати автомобіль, а потім просто зібрати його в новому місці. Це радше як розібрати автомобіль, а потім скласти з нього хлібопічку, пристрій для збирання яблук та прекрасний реактивний літак для Барбі. Процеси, які ми використовуємо у виробництві, зміняться, оскільки зміниться саме середовище.

Про глобальний ефект масштабу можна забути. Чимало технологій, які ми використовували для виготовлення товарів в епоху глобалізації, у розділеному світі просто не будуть придатні. Тобто зараз — 2022 року — ми маємо широку промислову базу, яка невдовзі стане непотрібна.

Розгляньмо приклад Китаю: сукупна додана вартість товарів, вироблених там, 2021 року становила приблизно 4 трильйони доларів, причому приблизно 75 % товарів ішли на експорт. Вартість китайської промислової бази є вдесятеро більшою, і це без урахування супутньої транспортної та енергетичної інфраструктури, а також тисяч кораблів, які привозять у країну сировину та забирають готові продукти, і вартості допоміжних та взаємозалежних систем постачання, які охоплюють інші держави по всій Східній Азії.

Усе це скоро опиниться на мілині. Деглобалізація — чи то внаслідок самоусунення американців, чи то внаслідок демографічного колапсу — розірве ланцюги постачання, які роблять можливим функціонування китаєцентричного виробництва, ще до того, як найбільші країни-споживачки почнуть ревно захищати свої внутрішні ринки. Цілком може бути, що всю орієнтовану на експорт (та величезну частку орієнтованої на внутрішнє споживання) промислову базу доведеться списувати. Повністю.

Але не всі ці підприємства потребуватимуть заміни. Зниження демографічних показників означає, що пік глобального споживання людство пройшло ще в золоті часи до початку пандемії COVID 2019 року, а в роз’єднаній глобальній системі рівні прибутків і заможності падатимуть далі. Але в межах цих менших фрагментів виникне потреба відновлення промислової бази. Й у підсумку для готових товарів опція виходу на глобальний ринок просто зникне.

Характеристики цієї нової промислової бази віддзеркалюватимуть фундаментально інше макроекономічне, стратегічне, фінансове та технологічне середовище. Вони зовсім трохи різнитимуться залежно від місця розташування підприємства, але деякі будуть спільними для всіх.

1. Про конвеєри масового виробництва здебільшого доведеться забути. Масове виробництво будь-якого типу вимагає значного масштабування. Навіть у контексті північноамериканського ринку такому виробництву потрібно буде обслужити «лише» приблизно пів мільярда осіб на сукупно понад 25 трильйонів доларів. Так, це багато, але все ж це тільки третина глобального обсягу доковідної епохи, а країни-учасниці НАФТА вироблятимуть насамперед для себе, а не для світового ринку.
   
   
2. Зниження ефекту масштабу зменшить можливості для автоматизації. Впровадження нових технологій у будь-які виробничі системи спричиняє їхнє подорожчання, і процес автоматизації — не виняток. Але автоматизацію застосовуватимуть і надалі, тільки в окремих галузях, таких як виробництво текстилю або сучасних напівпровідників. Це вже дешевше, ніж платити за людську працю.
   
   
3. Темп технологічного вдосконалення у виробництві сповільниться. Навіть більше: темп будь-якого технологічного вдосконалення сповільниться. Стрімкий технологічний розвиток вимагає великої кількості надзвичайно кваліфікованих працівників, можливостей широкомасштабної співпраці між ними та величезних обсягів капіталу для оплати розвитку, впровадження та втілення в життя нових ідей. Демографічний колапс покінчить з першим, деглобалізація унеможливить друге, а разом вони покладуть край третьому.
   
   
4. Ланцюги постачання значно покоротшають. У роз’єднаному світі будь-яке слабке місце може стати аварійним, і ті виробничі системи, що не витримають власної складності, просто не виживуть. Модель, у якій десятки географічно ізольованих постачальників об’єднуються в єдиний довгий ланцюг, перестане існувати. Натомість успішні виробництва набудуть однієї із двох взаємодоповнювальних форм. Форма перша — це коли більше етапів виробництва розподілять по окремих локаціях, щоб максимально усунути ризики для ланцюгів постачання. Це означає, що такі основні об’єкти стануть значно більшими. Форма друга — коли маленькі фірми постачатимуть деталі, виконані під замовлення. Зокрема розквітнуть механічні майстерні. Вони зможуть швидко поглинути все — капітал, технології, нові проєкти та працівників — і виробляти спеціалізовані деталі для подальшого використання в головних більших промислових підприємствах.
   
   
5. Виробничі потужності будуть розташовуватися значно ближче до споживачів. Враховуючи прийдешню деглобалізацію, обслуговування клієнтського ринку означатиме виробництво товарів у його межах. На менших та ізольованіших ринках це спричинить надзвичайне подорожчання виробництва у зв’язку з абсолютною відсутністю ефекту масштабу, а також труднощами у видобуванні необхідного спектра сировинних матеріалів. Більшим системам (наприклад, НАФТА) буде вестися краще. Адже сировину, видобуту в штаті Юта, можна використати в Торонто для створення продукту, який продадуть на Юкатані. «Набагато ближче розташування» — штука дуже відносна.
   
   
6. Нові системи надаватимуть особливого значення простоті й безпеці, так само як старі більше налягали на ціну й ефективність. Смерть концепції «саме вчасно» змушуватиме виробників до одного з двох алгоритмів дій. Варіант А: складувати велику кількість — зокрема готових —  продуктів якомога далі від місця виробництва, бажано навіть на далеких околицях великих населених пунктів. Варіант Б: максимально відмовитися від традиційних виробничих процесів та перенести весь процес виготовлення якомога ближче до кінцевого споживача. Однією з технологій, що пасує другому варіанту, є адитивне, або 3D-виробництво, концепція якого полягає в тому, що матеріал у формі порошку або рідини знову і знову наносять тонким шаром, поки продукт не «надрукується». Так, в абсолютних значеннях на одиницю продукту адитивне виробництво дуже дороге, але ж тепер мета змінилася. Вартість уже не гратиме великої ролі, а витрати на зберігання будь-яких надрукованих у 3D продуктів за визначенням будуть майже нульовими.
   
   
7. Інша ситуація складеться і з робочою силою. З огляду на акцент на виготовленні деталей під замовлення, а також перенесення багатьох етапів виробничого процесу в одну локацію, не так багато лишиться місця для робітників, які не дуже розуміють, що саме роблять. Одним із найбільших досягнень Індустріальної доби була можливість для низькокваліфікованої робочої сили нормально заробити собі на життя, працюючи на конвеєрі. Але що тепер? Попит на низькокваліфіковану працю у галузі виробництва зникне, тоді як значно виросте оплата послуг висококваліфікованих спеціалістів. Для бідних держав це буде просто катастрофа. Якщо світ піде вгору шкалою товарів з доданою вартістю, то першою відпаде потреба в тих, хто на її нижніх щаблях. З огляду на зміни в геополітиці, демографії та технологіях, більшість подібних робіт перестануть існувати. До того ж зі скороченням і спрощенням ланцюгів постачання значно зменшиться зайнятість у виробничій галузі загалом, якщо міряти кількістю робочих місць на одиницю виготовленого продукту. І що в підсумку? Лише поглибиться соціальна нерівність як усередині країн, так і між ними.
   
   
8. Не всі зможуть долучитися до гри. Кожному окремому шматку деглобалізованого світу доведеться організовувати власну внутрішню систему виробництва, і багатьом на це бракуватиме потенціалу. На розбудування промислової бази потрібно багато капіталу. Старіння Європи значно скоротить її можливості. Обмеження на перекази капіталу, ймовірно, послаблять позиції країн, що розвиваються, за винятком держав Східної Азії. Ті регіони, які мають найкращі перспективи у використанні ресурсів, можливості для стабільного виробництва продуктів та, можливо, навіть продажу за кордон, зможуть забезпечити собі надійний доступ до капіталу: Південно-Східна Азія, Індія та агломерація Буенос-Айресу. Найімовірніше, єдиним регіоном, який зможе самотужки профінансувати свою розбудову, буде НАФТА.
   
   
9. Й останнє — та найгнітючіше — у світі, на порозі якого ми стоїмо: існуватимуть кілька різних типів держав-невдах. Одна річ, якщо ваша країна втрачає виробничу систему через те, що в іншої країни географія успіху краще пасує для виробництва того чи іншого товару в нову епоху. А зміни у транспортуванні, фінансах, енергетиці або видобутку виробничих матеріалів спричинять також зміни у списку переможців і невдах. Для невдахи тут мало приводів радіти, але це й не кінець світу. (Якщо тільки це справді не кінець світу.) Є різниця — величезна — між зростанням ціни на доступ й абсолютною відсутністю доступу. Перше призводить до вповільнення функціонування промисловості. Друге — до відвертої деіндустріалізації. Як і у випадку з енергетикою, ті країни, які втрачають доступ до будівельних блоків сучасного промислового суспільства, не тільки входять у рецесію — вони взагалі вилітають із гри.

________________________________________________________________________________________________________