«Якою б не була відповідь, від неї було б боляче»: уривок із книжки «Річка золотих кісток»

Поділитись

04 лютого 2025, Вт

Багато років ходили чутки, що не весь рід золотих вовків загинув, що принцеса з роду Маріель, на ім’я Браяр, пережила страшну ніч свого народження... але ніхто не згадував ще одне ім’я — Келла. Довгі двадцять років світ шукав мою близнючку, а я ховала у тіні мрії про Багряну принцесу. Та минуло два десятиліття, і ми нарешті могли розкрити таємницю: ту ніч пережила не одна з роду Маріель, а дві. Близнючки Келла і Браяр, героїні книжки «Річка золотих кісток», все життя ховалися від могутньої чаклунки, яка зруйнувала їхнє королівство, і від людей, які не знають, що вони вовки. Кожна сестра має свою мету: Браяр — вийти заміж за принца союзної зграї і врятувати Золотий двір, а Келла — залишатися таємницею, тінню своєї сестри і запасним планом. Ніхто, окрім принца Грея — друга дитинства і нареченого Браяр, не знає, ким насправді є Келла. І лише в ту мить, коли сестри вперше виходять із укриття, зла чаклунка повертається з новим сонним прокляттям для останньої спадкоємиці Золотого двору. Келла, змушена рятувати сестру, королівство і власну спадщину, вирушає на зустріч випробуванням, відкриваючи для себе світ, про існування якого вона навіть не підозрювала. І там, поза межами жорстокого вовчого світу, вона вперше запитує себе: ким би вона могла стати, якби наважилася на це?

— Чого б ти не хотіла від життя, Келло, сподіваюся, тобі вистачить впертості добитися свого.

— А якщо я не знаю, чого хочу? — я дивилася на неї, так міцно стиснувши губи, що вони, мабуть, побіліли.

— Тоді я молитимуся, щоб тобі вистачило сміливості зазирнути глибше в себе, — світло-сірі очі роздивлялися моє обличчя. — Це складніше, ніж розмахувати мечами.

***

Похитуючись, я вийшла з їдальні, відчуваючи, як паморочиться в голові від келихів медового вина. Я не могла повірити, скільки разів Веллія наповнювала мій кубок протягом вечора. Мене ледь тримали ноги, але я якось дійшла до вхідних дверей. На канделябрі вгорі досі сяяли розплавлені свічки. Ліворуч від мене палав вогонь, хоча було по-літньому приємно. Схоже, Веллія твердо вирішила зробити все, щоб дім здавався величним, і збиралася використати всю до останньої краплі магію до нашого від’їзду завтра.

Ніч тягнулася, аж поки благородні голоси не змінилися п’яним виттям. З кожною годиною вартові шуміли все більше, і все більше подобалися мені. Веллія дбала про те, щоб з’являлися нові наїдки, страва за стравою, поки не подала третій десерт. На той час я так об’їлася, що подумала, що мене може знудити. Тоді я нарешті пішла.

— Лисеня, — покликав мене радісний голос, коли я дійшла до сходів.

Зараз я точно не почувалася «маленькою», але завмерла, бо зрозуміла, що він зараз побачить, що метеликам у моєму животі немає куди тікати. Та я все одно повернулася, і від погляду на нього в офіційному одязі мимоволі затамувала подих. Вино розслабило мої кінцівки, а з ними й чуття. Я роздивлялася його з голови до п’ят, дозволивши собі востаннє цього вечора насолодитися його прекрасною зовнішністю: ці м’язисті стегна, ці стрункі боки, ці широкі плечі. Я перевела погляд на гострі вилиці та очі з навислими повіками.

— У вовчій формі ти прекрасний, Ґрею, — пробурмотіла я, помахавши йому рукою. — Але в цьому вбранні ти ще й принц нівроку.

Ебарвен мене побий, я що, сказала це вголос? Я скривилася і зчепила руки, а Ґрей коротко засміявся.

— А ти в цьому як воїнка — прекрасна і могутня, — сказав він з усмішкою і наблизився ще на крок.

Я опустила погляд на руки та колупала пальці, відчуваючи на собі його погляд. Потім у полі зору опинилися блискучі чорні черевики Ґрея. Мені було важко повірити його словам, бо вони звучали так, ніби він бачив ту, на кого я витріщалася в дзеркало. Він бачив мене.

— Келло, — прошепотів він, і я відчула його подих на своєму волоссі. Я любила як він шепоче моє ім’я і хотіла б чути відгомін цього звуку щодня, все життя. — Я маю поговорити з тобою.

Підвівши очі на нього, в мене затремтіли кінчики вух. Його тривожні очі зіткнулися з моїми й мені довелося скласти руки разом, інакше я потягнулася б і торкнулася його. Я не могла витримати цю близькість до нього, коли його запах огортав мене немов багаття, а у венах текло золоте вино.

— Чому ти не приїздив у гості? — спитала я, перш ніж спинила себе. — Навіть не писав. Тебе відправили вчитися на південь, але ж там напевно були канікули. Я... мені тебе не вистачало.

Він звів брови разом, на обличчі з’явився болісний вираз:

— Мені тебе теж, лисеня, — він провів пальцями по ланцюжку намиста. Ніби мимоволі.

— Тоді чому ти не приїжджав?

— Боявся того, що станеться, якщо мої підозри правдиві, — пробурмотів він і, опустивши руку, взяв мою долоню. — А тепер я впевнений, що так і є.

Я відчувала його тепло, його жорстку руку у своїй, і від цього дрижала всім тілом. Я сподівалася, що мої долоні не надто спітніли, та марно намагалася прийти до тями.

— Що за підозри?

Ґрей відкрив рот, збираючись заговорити, але до передпокою ввалилися його вартові, а на два кроки позаду йшла Браяр. Почувши, як вони сп’яніло наближаються, я випустила руку Ґрея та інстинктивно відступила. Для всіх я була вартовою Браяр і тільки. Якби хтось заскочив мене, поки я трималася за руки з нареченим принцеси, до мене б виникло багато питань. Я хотіла провалитися крізь підлогу. Про що я тільки думала?

Я приклала прохолодну тильну сторону долоні до щоки, що палала, намагаючись отямитися від цього магічного закляття, та винила у всьому вино.

— Ходімо, — сказала Мез, змахнувши рукою, ніби направляла отару овець, — пора спати, люди. Нам прокидатися вже через кілька годин.

Браяр дійшла до мене, взяла під руку і, похитуючись від сп’яніння, потягнула вгору сходами. Я озирнулася на Ґрея, який, нахмурившись, стежив за кожним моїм кроком. Що б він не збирався сказати, доведеться зачекати. Я стисла пальці, втиснувши їх у долоні, згадуючи відчуття його грубої руки на своїй. Це відчуття закарбувалося в моїй пам’яті. Хай я буду проклята. Ґрей тримав за руки і пошепки щось обіцяв усім своїм друзям? Я не могла дозволити собі відповісти на це запитання. Якою б не була відповідь, від неї було б боляче.

_____________________________________________________________________________________________________________