Вибір Лабораторії: Едвард Гелловелл і Джон Рейті «РДУГ: перезавантаження»
Продовжуємо рубрику «Вибір Лабораторії». Сьогодні рекомендуємо книгу сертифікованих психіатрів — Едварда Гелловелла і Джона Рейті, чия діяльність присвячена дослідженню розладу дефіциту уваги та гіперактивності. «РДУГ: перезавантаження» детально описує симптоми і особливості РДУГ і надає поради, як організувати комфортне середовище для людей з цим розладом. Книжковий інтернет-магазин Лабораторії налічує понад 2000 книжок від кращих українських видавництв, ретельно відібраних нашою редакційною й маркетинговою командами за принципом кураторського методу. Саме тому ми вирішили розповідати про ті книжки, які знаємо, любимо й особисто рекомендуємо нашим читачам. Про симптоми, причини і особливості РДУГ, особливості роботи мозку та останні дослідження в нейробіології — читайте у матеріалі.
У сучасному світі, де досить багато людей стикаються з розладом дефіциту уваги та гіперактивності, не завжди приділено достатньо уваги, щоб зрозуміти його суть. Досі неочевидно, наскільки серйозним є розлад, який часто стереотипно сприймають за лінь, неуважність чи просто відсутність мотивації. Автори книги — це кваліфіковані психіатри, які доводять, що РДУГ насправді не тягар, а суперсила, і пропонують ефективні стратегії для повноцінного життя як для дітей, так і дорослих. Вони ретельно аналізують симптоми і причини появи розладу, описують особливості роботи мозку і діляться останніми науковими дослідженнями з нейробіології. Їх методи базуються на створенні сприятливого середовища, що допомагає перетворити розлад на перевагу і жити повноцінно, коли твій мозок працює неначе феррарі.
Ірина Юрченко — head of marketing
видавництва Лабораторія
Хто ми такі, люди із РДУГ?
Ми — проблемні діти, які доводять своїх батьків до сказу, неорганізовані, неслухняні бунтівники, які відмовляються прибирати в кімнаті, мити посуд, виконувати будь-які інші доручення. Ми — ті, хто завжди перебиває, виправдовується за невиконану роботу й у більшості сфер життя функціонує відсотків на десять від свого потенціалу. Ми — діти, яким щодня читають нотації про марнування свого таланту й вроджених здібностей, про втрату цінних можливостей і нездатність скористатися тим, що дали нам батьки.
Іноді ми — талановиті працівники, які роками не отримують підвищення через прострочені дедлайни, не виконані через забудькуватість завдання, невміння поводитися в соціумі й втрачені можливості. Дуже часто ми страждаємо від залежностей, стаємо «білими воронами», безробітними й злочинцями, яким до кардинальних змін у житті бракує лише одного діагнозу й одного плану лікування. Миті люди, від імені яких так влучно висловився Марлон Брандо в класичній стрічці 1954 року «У порту»: «Я міг би на щось претендувати». Усі ми однозначно можемо на щось претендувати, і нам, безперечно, вдалося б стати кимось видатним.
А часом ми — справжній фонтан креативу. Ідеї з нас так і пруть! Ми зʼявляємося ніби нізвідки саме тоді, коли це потрібно найбільше, і знаходимо рішення найскладніших задач. Іноді ми — надзвичайно здібні діти, які, втім, навчаються гірше своїх можливостей, але якщо нас підштовхнути в правильному напрямку, наш талант розквітає, і ми досягаємо неймовірного успіху. Ми справді стаємо видатними особистостями. Ми — переможці.
А ще ми — творчі й активні викладачі, проповідники, артисти цирку й стендап-коміки, спецназівці й військовослужбовці, винахідники й законодавці моди. Серед нас — мільйонери й мільярдери, які всього досягли самі, лауреати Пулітцерівської й Нобелівської премій, «Оскарів», «Тоні», «Еммі» та «Греммі», успішні адвокати, провідні нейрохірурги, біржові брокери й банкіри. Багато хто з нас має власний бізнес — як і ми, автори цієї книжки. Більшість дорослих пацієнтів із РДУГ має власну справу або планує її відкрити. Власник організації Strategic Coach, що надає підтримку підприємцям, Ден Салліван (у якого також, до речі, РДУГ!), зазначає, що з цим розладом живе щонайменше половина його клієнтів.
Оскільки люди з РДУГ нічим не відрізняються від усіх інших, розпізнати нас за якимись зовнішніми ознаками неможливо. Та якби ці інші могли зазирнути в нашу голову, то побачене їх дуже здивувало б: відслонивши завіси нашої свідомості, вони знайшли б там ідеї, які вистрілюють, наче зерна попкорну в мікрохвильовці. Ідеї ці приходять абсолютно неочікувано й спонтанно, без жодного попередження. Й оскільки вимкнути цю мікрохвильову піч ми не можемо, вночі ідеї теж продовжують генеруватися; здається, наш розум не відпочиває ніколи.
Справді, наш розум намагається бути в сотні місць одночасно — і тут, і там, скрізь. У такі миті зовні може здаватися, що ми замріялися й наші думки десь далеко. Через цю розгубленість ми часто опиняємося в ситуаціях, коли намагаємося, так би мовити (а іноді й у буквальному сенсі!), вскочити в останній трамвай. А коли не встигаємо, то будуємо собі замість цього літак або йдемо до пункту призначення на ходулях. Посеред співбесіди ми раптом втрачаємо суть розмови, відключаємося й, справивши кепське враження, йдемо геть ні з чим, так і не отримавши роботи. Але, прямуючи до виходу, раптом у коридорі помічаємо плакат, що наштовхує нас на інноваційну ідею. Люди ображаються на нас, бо ми постійно забуваємо їхні імена й свої обіцянки, але цю забудькуватість ми сповна компенсуємо вмінням помічати те, що інші неозброєним оком вловити не можуть. Ми здатні вистрілити собі в ногу лише для того, щоб випробувати свій новий інноваційний спосіб безболісного методу вилучення кулі. Видатний математик Алан Тюрінґ про це висловився так: «Часом неможливого досягають саме ті, від кого цього найменше чекають». Точніше й не скажеш.
А це означає, що РДУГ — значно складніший, багатогранніший, парадоксальніший і небезпечніший стан, ніж його уявляють, але водночас він дарує дивовижні можливості й переваги, не описані навіть у найдетальніших діагностичних критеріях. РДУГ — це спосіб життя. У нього є недоліки, але є й численні плюси, набір рис, характерних для унікального розуму. І, залежно від ставлення до нього, РДУГ може перетворитися або на джерело нескінченних можливостей, або на довічне прокляття.
* * *
Якщо у вас РДУГ, нестійкість уваги внаслідок зовнішніх чинників (НУ3Ч), мозок із двигуном «феррарі» й велосипедними гальмами чи щось з іншим терміном, яким ви вирішили називати своє благословення / прокляття, то, найімовірніше, до цієї сторінки книжки ви дісталися дуже швидко, оскільки пройшлися нею «по діагоналі». Але не переймайтеся, бо це нормально: такі люди, як ми, прагнуть одразу дістатися до кульмінаційного моменту — їм просто не вистачає терплячості чекати так довго.
