Виставки, натурниці, коханки, поети й творчі кризи — уривок із першої книжки з трилогії Анатолія Дністрового «Сіра пейна»
«Сіра пейна» — це перша частина трилогії про вигадане подільське містечко Будич. У ньому проживає відлюдькуватий художник, який майже не виходить зі своєї творчої майстерні. Виставки, натурниці, коханки, поети, творчі кризи — автор майстерно змальовує творче життя однієї людини зі всіма її падіннями та злетами. Це захоплива замальовка життя провінційної богеми, яка через взаємини митців розкриває теми усамітнення та недоторканості до світу. Уривок із книжки публікуємо в матеріалі.
***
Орест не любить метушливих днів, коли не відбувається нічого важливого.
Зранку ніяк не може зосередитися на роботі. Вулик гуде — надто багато зайвих звуків. Спершу забігає Михась по титанові білила й охру (скільки памʼятає, у нього постійно закінчуються фарби). Він метушиться, відірвавшись від мольберта, бігає між девʼятим і восьмим поверхом, захеканий і замацьканий фарбою, стукає у двері майстерень, клянчить у колег тюбики. Поки з ним переговориш, — а він тріпло ще те (лише зачепися!) — вважай, що години дві пропало. Русявий, веселий, трохи метушливий Михась родом із якогось села під Будичем. Хлопець видається Орестові безпосереднім у своїй наївній і неусвідомленій нахабності, але тут до цього звикають швидко — у Вулику в гості заходять без запрошення.
Десь об одинадцятій у двері майстерень на поверсі грізно товче кулаком коменда тьотя Нюра — товста невисока літня жінка. Погрожує, що відключить ліфти, якщо Вулик не заплатить за електрику та воду. Її настирливий голос, ніби канонада, лунає майже пів години: «Я вас усіх звідси повикурюю!», «Розвели мені тут блуд і не платять!», «Приберіть із коридорів цей срач — дрова й підрамники, бо тут можна вбитися!», «Поженники якщо прийдуть, то такий штраф випишуть, що без трусів залишитеся!». Михась колекціонує висловлювання тьоті Нюри, роздруковує їх, а потім вішає на стіни коридору. Там уже чимало перлів зібралося: «Художнику, ти людина чи скотина?», «Треба думати головою, а не фарбами», «Усіх дівчат не намазюкаеш». Тьотя Нюра, коли зʼявляється на верхніх поверхах, де розташовані майстерні, миттю це все зриває.
Коменда горланить про борги за комуналку, дорікає, що їй набридло про це постійно нагадувати — оголошення внизу висить уже два місяці.
— Тьоть Нюра, заплатимо, — гукає хтось зі своєї майстерні.
— Даю тиждень! Потім почну бойові маньоври! — люто волає коменда.
Під обід у свою майстерню, яка відгороджена від Орестової лише деревʼяними розсувними дверцятами, приходить Валєр. Вони навпіл ділять велике пʼятдесятиметрове приміщення у формі добряче видовженого прямокутника. Валєр — справжній пронира, має непоганий комерційний нюх на те, де і як можна зрубати грошенят. У нього завжди є замовлення — приватні та від організацій. Часто він ділиться ними з колегами, коли сам завантажений. Веселий, компанійський, щедрий не завдає нікому клопоту, душа компанії — особливо коли щось треба організувати. Валєр умудряється постійно мати клієнтів на картини. Після того як у нього куплять щось, він обовʼязково пропонує також подивитися роботи своїх друзів, у яких майстерні поруч — на восьмому та дев’ятому поверхах. Валєра за це дуже цінують інші художники, бо часто підганяє або вигідну халтуру, або покупців. У Будичі достеменно ніхто не знає, що він закінчив — училище чи художню академію, бо йому вдається уникати цих питань. Кілька років тому Орестові за чаркою Валєр зізнався, що вищої освіти так і не здобув, бо закрутився за зароблянням грошей, але закінчив Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.
За перегородкою Валєр сопе, сам із собою розмовляючи, вовтузиться, перекладає баночки, човгає мольбертом, набирає з крана воду, ставить чайник, який невдовзі свистить.
До Валера часто приходять місцеві дами, яким нудно на роботі. Вони залюбки викурюють у нього під чашечку кави цигарку-другу, дружньо базікають про все на світі. Дами приходять із косметичного салону, що розташований у цьому самому приміщенні на третьому поверсі, та ще з кількох редакцій газет, які розміщені на другому. Валєр біля них цвірінькає, мов горобець, кожній обіцяє намалювати портрет або ню — і чимало із цих дам зовсім не проти. Про нього в Будичі ходить поголос, що він найкращий портретист і найліпше малює ню. Якщо прискіпливо аналізувати його роботи, видно, що Валєр погано знає анатомію — утім, для непосвячених це нічого не означає і не становить трагедії.
Також до Валєра полюбляють навідуватися місцеві невизнані генії-маразматики, яким хочеться випити у творчій обстановці. Найгірше, коли приплентаються тріпло професор Зарудний і його друг поет-алкаш Раткевич, які триндітимуть за пляшкою до глибокої ночі. Усе це Орестові доводиться не з власної волі слухати й не спати.
Найгірше, коли до Валєра приходить дружина. Тоді він швидко виганяє своїх дам у майстерню Ореста за деревʼяні розсувні дверцята, які потім закладає великими підрамниками чи картинами. Дружина не знає, що це насправді розділене навпіл приміщення. У Валєра загострене чуття на можливу появу дружини: патрулює біля вікна в коридорі, чи вона, бува, не йде, а коли її помічає, то миттю переселяє свою натурщицю до Ореста. Під час малювання чергової оголеної пані він бігає туди-сюди від вікна в коридорі до мольберта в майстерні —і так по двадцять тридцять разів. Іноді згори гамселить металевою ложкою по батареї Ніцше, у якого майстерня над Валєром — на девʼятому. Так він сигналізує, що на горизонті з’явилася ворожа ескадра — Валєрова дружина.
Зараз у Валєра знову гості, дівчата з редакції газети «Вечірній Будич» — заступниця головного редактора Катя й редакторка новин Валя. Голосно сміються, курять тонкі довгі цигарки, пʼють вино, сплітають різні кумедні історії.
Йому подобається Катя — передусім своєю проникливістю, стриманістю й ерудованістю. Раніше вона навчалася в Могилянці на культуролога. Їм завжди є про що поговорити на дружній хвилі. Три роки тому в них був бурхливий і пристрасний роман, але високі очікування не справдилися: гормони кохання поступилися пресингу здорового егоїзму та прагматизму. Після короткого романтичного періоду, який минув, по-нормальному так і не розпочавшись, Орест і Катя спершу ненавиділи одне одного, потім кепку-вали, а останнім часом іронічність поступилася місцем дружбі й повазі, тож під час зустрічей вони почуваються як старі ветерани, яким довелося побувати в одній траншеї.
Деколи Катя приводить у Вулик свого пʼятирічного синочка Валентинчика й Орест його розважає фарба-ми, пропонує малому малювати на картоні чи папері.
У такі миті хлопчик зосереджено походжає майстернею художника, розглядає картини та із серйозним видом запитує: «Оресте, це така абстракція?»
— Так, абстракція. А ти знаєш, що це таке?
— Ну, абстракція — це не каляки-маляки, а коли сонечко сильно світить і промінчики падають униз.
Потім хлопчик підходить до столу, на якому стоять баночки з пензлями та мастихінами, дістає один зі шпателів і каже, що найкращий друг абстракції — мастихін, вони часто люблять гуляти й гратися разом. У них є навіть один секрет.
— І який же?
— А цього я не скажу, бо чужі секрети розповідати не можна, — поважно промовляє Валентинчик.
— Він такий фантазер, — усміхається мати й милується тим, як малий малює на невеличкому картоні.
— Іноді я думаю, що ми втрачаємо в дитинстві себе,— каже Орест.
Творчу тишу Ореста часто порушує гучний крик Валєра. Це особливий вигук, бо складається лише з одного кодового слова:
— Полундра!
Добре, що хоч сьогодні такого авралу не було. Утім, за кілька годин до Валера знову прийшли відвідувачі — дівчата з манікюрного салону «Єдина»: симпатична й трохи повнява Ілона та маленька, коротко стрижена шатенка Наталя.
Під вечір Валер заносить Оресту судочок із печенею, яку принесла йому дружина та про який він забув, кладе в холодильник, каже другові «до завтра» та разом з дівчатами покидає майстерню. Їхні кроки віддаляються коридором, чути, як вони голосно сміються, заходять у ліфт.
Западає незвична тиша. Орест полегшено зітхає, ставить судочок із їжею в мікрохвильову піч, кілька хвилин слухає, як вона гуде й зрештою вимикається. Дістає печеню та їсть. Нарешті улюблений період доби — вечір, а потім ніч. Тоді Орест почувається вільніше, не зважає на шум і метушню навколишнього світу.
Крізь вікно дивиться на окраїну Будича. За складами, купами сміття, гаражами й занедбаними ставками лежать широкі поля, які зліва підпирає ліс, невеликі посадки. Праворуч поле плавно завалюється, і видно лише дахи будинків найближчого селища. За вікном поволі темніє.
Орест любить дивитися на вечірнє місто. Для цього треба вийти на дах адміністративного корпусу, бо вікна майстерні виходять на протилежний бік — на промзону й поля. З’ївши печеню, підіймається на горище, під ящиком із пожежними інструментами та піском знаходить ключ від невеликих металевих дверей, відчиняє їх і, зігнувшись у три погибелі, щоб пролізти через квадратний отвір, виходить на дах.
Дивиться на вечірній Будич, на повні груди вдихає прохолодне повітря. Іноді тут малює, розстеливши рулон полотна на даху, бігає навколо нього з банками фарби та великими пензлями. Валєр, Михась і Ніцше з нього кепкують, обзивають Поллоком, але він не зважає, бо працює в іншій техніці, а розстелене полотно дає можливість утілювати швидкі рішення, коли важить кожна хвилина, щоб енергію пориву використати максимально продуктивно. Думає про те, як швидко минає час, залишаючи по собі лише розсипані, нетривкі спогади про окремі епізоди та сцени. Орестові здається, що в цьому й криється сенс життя — завжди бути химерним, фрагментарним, алогічним, а вчинки та значні справи надають йому певної цілісності. Утім, де вони — вчинки й значні справи? Як їх відчути й зрозуміти?
Орест повертається з даху будинку в майстерню. Після опівночі знову панує тиша — кабак зачиняється, і пияки розбрідаються зі своїми галасливими піснями по домівках. Художник ковтає пігулку від головного болю. Його великі карі очі блищать. Від утоми ледве стоїть на ногах, лягає в ліжко, але довго не може заснути.
Купити книжку «Сіра пейна»
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
