5 міфів про психічне здоров’я
Ми підтримуємо тіло у формі, ведемо здоровий спосіб життя, піклуючись про своє фізичне здоров'я. А як щодо ментального? Терапевтка Зої Астон у своїй книжці «Фітнес для душі», пропонує 5-тижневу програму психічного здоров’я. Вона допоможе досягти рівноваги, впорядкувати думки та досягнути більшої психологічної стійкості.
Міф 1: «Труднощі можна подолати за допомогою самого лише самоконтролю й дисципліни»
Самоконтроль — хороша відправна точка для більшості змін. Однак зміни в психічному здоров’ї, на краще або на гірше, не завжди контролюються свідомістю чи пов’язані з тим, ким ви є. Труднощі з психічним здоров’ям не визначають ані вас, ані вашу цінність, і не свідчать про здатність до самоконтролю.
Почасти дестигматизація питань, пов’язаних із психічним здоров’ям, має на меті пояснити: якщо ми здатні впоратися з думками, почуттями й поведінкою за допомогою самоконтролю, ми так і зробимо. І все ж найчастіше це неможливо. Коли йдеться про психічне здоров’я, недостатньо просто «постаратись» — не все перебуває у площині свідомого. Не можна вилікувати фізичну рану, наказавши собі зцілитися. Те саме стосується психологічного відновлення. Ми не завжди контролюємо процеси, які відбуваються в психіці, не завжди можемо вплинути на тривалість лікування.
Міф 2: «Відчувати означає страждати»
Наш стан на початку роботи з почуттями нерідко вводить нас в оману: ми плутаємо викликане ними сум’яття зі стражданнями. Насправді ж почуття приносять полегшення й очищають. Страждання породжені думками або ж тим, як ми сприймаємо ситуацію.
Якщо перед початком відтискань щоразу говорити собі, що буде боляче, ваш розум витлумачить це як страждання й уникатиме цього. Однак якщо казати собі, що вправи зроблять вас сильнішими, розум вважатиме їх оздоровчими. Ваш стан до перезапуску думок та роботи над почуттями в момент їхньої появи може сприйматись як страждання. Втім щойно зміниться ваш світогляд, настануть зміни в думках та почуттях.
Почуття не повинні вас ранити. Втеча від них робить нас невмілими, нечесними, бездіяльними. Почуття корисні. Ретельно зібрані докази засвідчать: відчуваючи, ми стаємо вразливими, але це не вада, а ми — не жертви. Почуття — це заклик до дії, запорука оптимізму й емоційної стійкості.
Міф 3: «Кордони відштовхують людей і потрібні лише в нагальних ситуаціях — коли ми гніваємось чи мусимо комусь відмовити»
Кордони необхідні для близьких стосунків.
Вони дають відчуття ясності й усередині, і зовні — іншим зрозуміло, як з вами поводитись. Якщо ви відвідували групові заняття чи ходили в спортзал, вам знайоме поняття відстані. Вона потрібна, щоб ніхто не травмувався. Те саме роблять кордони. Вони підтримують ваше психічне здоров’я, дають вам право на власні почуття, думки й вчинки навіть у часи сум’яття. Вони забезпечують стійкість корпуса, вчать вас співчувати собі та іншим.
Кордони показують, що з вами відбувається саме зараз, та запрошують людей спілкуватися на зручних для вас умовах.
Міф 4: «Вразливість — це слабкість»
Усі діти вразливі. З нашою вразливістю могло щось трапитись у дитинстві, наприклад, нас не навчили, як правильно турбуватись про себе (про свої кордони), або ж ми зазнали насилля чи цькування — тоді ми виростаємо, залишаючись дітьми в тілі дорослих, хоча так і не знаємо, як про себе подбати. Травмовані частини нашої психіки ніби застигають у дитячому віці, й ми починаємо шукати психологічну стратегію, щоб з цим упоратись.
Вразливість безпосередньо пов’язана з почуттями — вона показує нам, над чим попрацювати. Ви точно знаєте, коли щось зачіпає вашу вразливість — виникає відчуття незахищеності, безборонності. Втім це не слабкість, ці почуття сигналізують про рухи, необхідні для того, щоб повернути собі відчуття безпеки й щастя. Робота над вразливістю знижує стрес-реакції та регресію, додає вам спокою.
Тож вразливість — це ваша сила, а не слабкість.
Міф 5: «Інтровертам не подобається бути серед людей, бо вони їх бояться; екстраверти люблять увагу й забагато говорять»
Правда: інтровертам не подобається бути серед людей так довго, як екстравертам. Річ не в боязні, але їм потрібна причина для взаємодії з іншими, вони не говоритимуть просто так, бо аналізують свої думки в тиші. Їм складно даються світські розмови, втім вони охоче говорять на теми, які їх цікавлять. Інтровертам потрібні люди, яких вони поважатимуть і яким довірятимуть — вони залишаться в їхньому житті надовго.
Екстраверти можуть справляти враження людей, які люблять увагу й багато говорять; утім це лише їхній спосіб обробки інформації. Екстраверти не намагаються захопити весь простір довкола — розмова допомагає їм щось з’ясувати. Інтровертам такі бесіди можуть здатися безглуздими, однак для екстраверта — це спроба зрозуміти ситуацію чи прийняти рішення. Екстраверти лише видаються впевненими в собі, але можуть такими не бути — вони також сумніваються, проте їм простіше давати раду з присутністю великої кількості людей.
