«Ми шукали дзеркало, здатне відобразити його таким, яким він постає у своїй музиці»: 5 цитат із книжки «Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського»

Поділитись

11 грудня 2025, Чт

Перед вами книга про велику й водночас страшну епоху, що творила й ламала покоління митців, імена яких досі залишаються невідомими широкому загалу. Борис Лятошинський — постать світового масштабу й композитор, який обрав бути українським — один із них. Ділимося добіркою цитат із книжки «Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського», яка оповідає нерадянську історію української радянської музики 1920-х — початку 1930-х років.

___________________________________________________________________________________________________________

Читайте також:

___________________________________________________________________________________________________________

Показові риси характеру, усвідомлення себе й навколишнього світу переважно формуються в дитинстві та юності. З плином життя якісь із цих якостей загострюються, інші змінюються, подеколи щось у складі особистості ламається. Хтось витримує випробовування суспільним життям, хтось ні. З відстані часу легко розгледіти вади, критикувати за неідеальність, докоряти у невідповідності сучасним уявленням про те, як належить діяти й жити. Узагалі, легко висувати вимоги до минулого. Набагато важче зрозуміти і прийняти його таким, яким воно було. Принаймні намагатися наблизитися до цього.

Між ним і всім оточенням дійсно завжди зберігалася незрима дистанція, яка не допускала ні панібратства, ні догідливості, ні марнослів’я. Ця дистанція не пригнічувала співрозмовника, але давала змогу відчувати й усвідомлювати взаємне почуття власної гідності. Встановлювалася певна планка високих норм людського спілкування, яку не можна було знижувати чи обходити. І цю висоту незмінно тримав сам Борис Миколайович. Показово, з якою витримкою й удаваною незворушністю (чого йому це коштувало!) він у дні різних судилищ відбивав злісні звинувачення на свою адресу, не вдаючись до грубості у відповідь і тим дістаючи моральну перемогу. Ймовірно, саме у такі хвилини стає очевидно: мужність, стійкість, принциповість — це і є найважливіші складові інтелігентності, уособленням якої був Борис Миколайович. Інтелігентності в її справжньому, традиційному, «старорежимному» розумінні, а не в новішому «совковому», коли її мовчазним синонімом або відвертим виявом часом ставали безвольність, безхребетність, безпринципність.

Він вражав усіх своєю пунктуальністю у роботі, дуже ощадливо ставився до часу як чужого, так і власного. Ці якості в майбутньому незмінно підкреслювали колеги Лятошинського, особливо ті, для кого вчасна готовність музики була майже питанням життя і смерті, — режисери.

Але варто звернути увагу не тільки на загадковий механізм виникнення тем, а й на чіткість і раціональність композитора у підході до творчої роботи. Лятошинський скрупульозно планує терміни написання й завершення частин, ба більше, багато чого він доволі легко пише, бо зізнається: «в мене вже є план до кінця». Тож інтуїтивне і раціональне були гармонійно поєднані в його методі роботи від самого початку професійної композиторської діяльності.

Особливий метод опанування звукового світу фольклору, який запровадив Лятошинський, полягав у тому, що композитор вивчав різноманітні збірки народних пісень, виписував звідти для себе найцікавіші зразки, а потім або цитував їх із подальшими видозмінами (як це зроблено в Увертюрі), або одразу узагальнював типові риси обраних наспівів і в такому переосмисленому вигляді робив частиною своїх творів (як це переважно зроблено в опері «Золотий обруч»). Однак в обох випадках композитор не втрачав основ власного стилю, зберігаючи притаманну лише йому манеру музичного вислову.

___________________________________________________________________________________________________________