7 фактів, які ви не знали про Тома Фелтона
Том Фелтон стрімко злетів від безтурботного восьмирічного хлопчини, який знявся у рекламі і грався в актора до пероксидного блондина-слизеринця. У всьому винне одне зухвале прослуховування. Сьогодні, 22 вересня, Том святкує своє 36-річчя, а ми відкриваємо декілька фактів з його творчої та життєвої біографії, які точно не залишать байдужими ні маґлів, ні чарівників.
Проходив прослуховування на ролі Гаррі і Рона
Кілька разів я проходив відбір на роль Гаррі, а також — на Рона. Цього разу було кілька простих реплік із фільму, але вони для мене нічого не означали, бо я і досі не мав жодного уявлення, ким був цей чарівник під сходами чи його рудоволосий друг. Мені наділи круглі окуляри, а на лоба причепили шрам. Я провів цілий день у студії разом з іншими, які увійшли до короткого списку. Одного разу мені навіть пофарбували волосся в Ронів колір, хоча, на щастя, я уникнув ще однієї хімічної завивки. Я подумав, що, мабуть, було б дуже круто зіграти цього хлопця, Гаррі Поттера…
Не читав книжок про Гаррі Поттера
Декого дивує, що я ніколи не перечитував книжок про Гаррі Поттера й навіть не дивився фільмів повністю, окрім як під час прем’єр. Час до часу я опинявся із друзями перед телевізором, де якраз показували один із фільмів, і це неминуче спричиняло кпини «Гаррі Дрочер» та «Вилупок на мітлі». Але я ніколи не вмикав їх навмисне, щоб подивитися від початку до кінця. Це не пов’язано з відсутністю гордості. Зовсім навпаки. Я зберігаю їх на момент, який найбільше чекаю у майбутньому: коли ділитимусь цими історіями — спочатку книжками, потім фільмами — зі своїми маленькими маґлами.
Першим екранним ворогом був Поттер, але не Гаррі
Це був мерзенний адвокат Осіус П. Поттер в екранізації класичної дитячої книжки «Позичайки». Це історія про сім’ю людей завбільшки з великий палець, які живуть у світі «великих людей» та ховаються від них. Наймолодший у сім’ї — нахабний хлопець, на ім'я Піґрін, і на його роль потрібен був зухвалий маленький актор. Якраз робота для дев’ятирічного Тома. Я, зізнаюсь, був неслухняним хлопцем. Якщо вчителю підклали подушку-пукалку або якщо він не міг потрапити до класу, переважно я був до цього причетний. На той час я був ще досить малим і милим, тому на мене не могли злитись довго (але це тривало недовго). Отже, я добре підходив на роль Піґріна.
Провальне прослуховування з Ентоні Ґопкінсом
Я увійшов до кімнати. Як і очікував, побачив кількох строго вдягнених продюсерів і режисера.
Я не очікував, але побачив самого сера Ентоні Гопкінса, який сидів у буденному вбранні, готовий зі мною пройтись сценарієм. Я бачив «Мовчання ягнят» кілька разів. Тепер збирався зіграти сцену з Ганнібалом Лектером і зовсім не був до цього готовий. Мені скрутило живіт. Я розхвилювався, з жахом усвідомлюючи, що не знаю сценарію, не знаю персонажа, нічого не знаю про фільм і навіть не думаю, що маю бути тут. Але шляху назад не було. Тож ми потиснули один одному руки, і я сів навпроти нього. Ми почали. Сер Ентоні прочитав перший рядок. Я прочитав свої слова із дуже невиразним американським акцентом. Він пильно подивився на мене. Підморгнув. Усміхнувся. Відклав свій сценарій і сказав:
— От що, забудьмо про сценарій. Давайте поговоримо з вами як із персонажем. Дізнаємося, чи ви його знаєте. Що ваш герой думає про... дітей?
— Дітей?
— Дітей.
— Е-е..., — протягнув я.
— Так? — чекав сер Ентоні.
— Гм..., — буркнув я.
— Що йому подобається? — запитав сер Ентоні.
— Він любить... йому подобається... кров дітей, — сказав я.
Мертва тиша. Я подивився на нього. Він подивився на мене. Продюсери подивилися один на одного. Хотілося провалитися крізь землю. Сер Ентоні кивнув. Він відкашлявся і ввічливо сказав із ледь помітною усмішкою: «Дякую, що прийшли». Він хотів сказати: це було нестерпно, будь ласка, йди геть, перш ніж скажеш щось ще гірше.
Рідний дідусь у фільмах про Поттера
Зі своєю кошлатою сивою бородою мій дідусь був схожий на Дарвіна або, якщо хочете, на старого мудрого чарівника, і як тільки Кріс Коламбус вперше побачив його на сходах студії Лівсден, коли він вів мене на зачісування та гримування, то одразу подумав, що з дідуся вийде фантастичний професор Гоґвортсу.
Це було нечувано, щоб родич одного з акторів отримав епізодичну роль у фільмі. Мій дідусь став винятком. У першому фільмі шукайте його праворуч за вчительським столом, коли учні вперше заходять до Великої зали, або коли професор Квірел оголошує, що в підземеллі є троль. А ще він сидить поруч із Лі Джорданом під час першого матчу з квідичу. А ще він дуже схожий на Річарда Гарріса, тому його часто використовували як двійника Дамблдора. Однак його вплив на фільм поширився не лише на короткі епізоди, зняті камерою.
Небезпечні фанати і таємні листи
Був один особливо дивний лист від фаната, я добре запам’ятав його. Хлопець з Америки юридично змінив своє ім’я на Луціус Мелфой, а назву свого будинку — на Маєток Мелфоїв. Він хотів, щоб я змінив своє ім’я на Драко Мелфой і переїхав до нього. Моя мама чемно відхилила його пропозицію від мого імені. (Кріс: «Та чого, відсилайте його геть!».) Тоді це здавалося смішним. Вдома ми, звичайно, реготали з цього. Лише оглядаючись назад, я розумію, що в листі було щось зловісне.
Любов до Драміони...
Я завжди таємно любив Емму, хоча, можливо, не так, як собі думали інші люди. Це не означає, що між нами ніколи не спалахувала закоханість. Спалахувала, тільки в різний ...або Курка й качка 167 час. Жінка, на ім'я Ліза Томблін відповідала за зачіски у пізніших фільмах про Поттера. Я познайомився з нею у сім років, коли ми разом працювали над «Анною та Королем», і саме Ліза перша сказала мені, що Емма закохалася в мене. Їй було дванадцять, мені п’ятнадцять. У мене була дівчина, і взагалі я затято відкидав будь-які розмови на подібні теми. Я віджартувався. Насправді я їй не повірив. Але минув час, і все змінилося. Ми ставали ближчими, і що більше я бачив і розумів, яким було її життя, то більше я їй співпереживав. Я став її захищати, тоді, коли вона потребувала захисту. Я почав сприймати Емму не як маленьку дівчинку чи знаменитість, а як молоду жінку, яка робила все можливе, щоб жити таке життя, де звичайні соціальні ситуації та взаємодії були практично неможливими. Час до часу їй було неймовірно важко. Час до часу, мені видається, що їй ця ноша здавалась непосильною. Деякі люди цього просто не розуміли. Вони не змогли зрозуміти, як це складно: перебувати в центрі уваги з такого раннього віку.
