Автори Лабораторії: Дмитро Хоркін, Тамара Гусейнова, Вадим Міський про створення книжки «Українське радіо. Історія буремного століття»

Рубрика знайомства з авторами й авторками Лабораторії продовжується! Сьогодні це Дмитро Хоркін, Тамара Гусейнова та Вадим Міський — автори, що спільно працювали над книжкою «Українське радіо. Історія буремного століття». Деталями процесу роботи над виданням автори діляться у матеріалі. Книжку видано за підтримки громадської організації «Детектор медіа».

_____________________________________________________________________________________________________________

Вадим Міський — медіаменеджер, громадський діяч, один із рушіїв створення українського Суспільного мовлення. З дитинства відданий фанат Українського радіо. Його професійний шлях охоплює різні сфери: від ступеня з прикладної математики до публічного управління і MBA, від видавничої справи до керівних посад у великих медіа, від популяризації критичного мислення до адвокації євроінтеграційних реформ. Сьогодні Вадим поєднує управлінську роботу з дослідницьким хобі — вивченням історії українських медіа та їх упливу на ідентичність українців.

Тамара Гусейнова — журналістка, продюсерка, ведуча і редакторка, чий голос знайомий сотням тисяч слухачів Українського Радіо і Радіо "Промінь". Вона працювала редакторкою на телеканалі "Перший", шеф-редакторкою ток-шоу "Говорить Україна" і креативною продюсеркою проєкту "Глядач як свідок" на телеканалі "Україна". Має міжнародний досвід роботи в телерадіокомпанії SBS World News (Австралія). Сьогодні Тамара Гусейнова поєднує журналістський досвід,  продюсерську роботу в медіапроєктах й стратегічні комунікації. Її експертиза охоплює аналіз суспільних процесів, медіаполітику і побудову довіри між владою й громадянами.

Дмитро Хоркін — член правління Суспільного мовлення, відповідальний за платформи радіо, телебачення та диджитал, ідейний натхненник видання «Українське радіо. Історія буремного століття».

_____________________________________________________________________________________________________________

До повномасштабного вторгнення...

Вадим Міський: За освітою я не письменник — навчався прикладній математиці, державному управлінню та бізнес-адмініструванню, із гуманітарної освіти в мене за спиною були лише музична школа й читання книжок. До повномасштабного вторгнення працював у медіа-менеджменті та займався громадською діяльністю — просуванням демократичних реформ, зокрема у медійній сфері. Українське радіо тривалий час було моїм улюбленим медіа, спершу як слухача, а згодом як управлінця. В якийсь момент дослідження історії Українського радіо стало для мене способом перемикатися від щоденних клопотів і нагодою подумати про інституцію, яка народилася задовго до мене і вочевидь проживе набагато довше.

Тамара Гусейнова, у свою чергу, є досвідченою медійницею, продюсеркою та ведучою, чий голос знайомий багатьом слухачам Українського радіо, крім того, у неї за плечима досвід роботи у великих телевізійних проєктах та в комунікаціях. 

Про книгу

Ідея книжки з'явилася майже 10 років тому, коли почалася реформа державних телерадіокомпаній у Суспільне мовлення, після Революції Гідності. Оскільки я безпосередньо причетний до цієї реформи з перших її кроків, то по мірі занурення в управлінські процеси приходило розуміння: ми маємо справу з інституцією, роль якої в історії нашої країни важко переоцінити. Але широкий загал просто не знав про цю роль. Навіть стаття у Вікіпедії про Українське радіо сухо наводила лише декілька фактів про перший ефір з Харкова, подальший переїзд до Києва та евакуацію в Саратов під час Другої світової. Історики, які торкалися цієї теми, підходили до неї фрагментарно: дехто аналізував її крізь призму наказів і розпоряджень керівництва Держтелерадіо, дехто досліджував історію радянської цензури і лише побіжно згадував її прояви на радіо, хоча радіо було першочерговим і визначальним для суспільної думки видом медіа в ті часи. Було також декілька біографічних книг та спогадів від працівників радіо різних років, а також цікава розвідка про дату й обставини першого ефіру. Однак вичерпної оповіді, яка би показала масштаб мовника, розмаїття його жанрів та форм роботи з аудиторією, внесок у змінцнення української ідентичності, розкрила би історії людей, які всупереч обставинам і тоталітарному режиму шукали способи донести правду, і водночас не замовчувала би темні сторінки цензури та пропаганди — не було.

Дмитро Хоркін, який очолив Українське радіо в 2017 році, вперше сказав це: нам потрібно розповісти цю історію широкому загалу, і найкращий спосіб це зробити — видати книгу. Спершу ми думали про серію інтерв'ю з радійниками, які би розповіли про Українське радіо крізь призму власного досвіду. Але швидко зрозуміли: столітню історію не зможе вмістити досвід лише нині живих поколінь, тому мусимо наважитися на повноцінну історичну розвідку. Ми ставили перед собою завдання зробити огляд головних історичних віх розвитку радіомовлення в нашій країні, відшукати в кожному періоді найцікавіші історії людей, що та розповісти їх, а також проаналізувати вплив, який мало і має Українське радіо на суспільно-політичні та культурні процеси. 

Хоча, здавалося би, що кожен крок національного медіа і так на виду, і годі шукати "новизни", усе ж нам вдалося вперше розповісти про деякі факти. Ми відшукали першу згадку в пресі про наш симфонічний оркестр, який вів активну концертну діяльність і отримував відгуки критиків щонайменше за рік до його офіційного прийняття в штат радіомовника. Тепер маестро Володимир Шейко думає, в який же рік відзначати наступний гучний ювілей — сторіччя Симфонічного оркестру Українського радіо. Також ми доступно описали масштаби пропагандистської кампанії цькувань та тиску на Українське радіо в роки сталінського Великого терору. Уявіть: лише за один місяць у 1937 році головна московська газета "Правда" видала аж десять матеріалів, присвячених нашим радійникам, яких вона називала "ворожою зграєю", "контрреволюціонерами" і заохочувала своїх читачів писати на них доноси. Ця сторінка історії завершилася трагічно: шістьох топменеджерів Українського радіо тоді розстріляли, частину працівників заслали до таборів, а в серця багатьох радійників та слухачів вселили страх.

Однак цей страх не зміг їх паралізувати: у книзі ми розповідаємо про те, як попри заборони й цензуру радійники знаходили спосіб доносити правду "між рядків", мобілізуючи для цього не лише інформаційні жанри, а й мистецькі — музику й літературу, і використовуючи кожну можливість для розширення простору українських свобод. До прикладу, не для всіх очевидним є той факт, що розквіту української естради 70-80 років, котра дозволила українцям культурно відмежувати себе від штучно насаджуваного поняття "радянський народ", ми завдячуємо великою мірою саме Українському радіо. Адже передували цьому поява єдиної на радянських теренах національної музичної радіостанції — "Променя", а також зведення Будинку звукозапису Українського радіо, які піднесли українську естраду від рівня виступів у будинках культури та філармонійних залах до рівня високоякісного вінілу та регулярної ротації в ефірі на всю країну. 

Торкнулися ми і ролі радіо у дев'яності, коли воно стало головним гарантом політичного плюралізму в медійному та суспільному дискурсі — не дарма Чорновіл боровся за трансляції з зали засідань Верховної Ради, а комуністи не полишали спроб прибрати з ефіру передачі про голодомор, тоталітаризм, репресії та зупинити поширення історичної правди. І, звісно ж, розповідаємо про наш час — російсько-українську війну, коли Українське радіо стало медіа "останньої надії", що не зникає під час блекаутів, а його далекобійність дозволяє донести правду до українців в окупації. 

Ви тільки не подумайте, що ми розповіли все-все — ні, ми заохочуємо дослідників продовжувати вивчати цю тему. Гучних і тихих історій, які відбувалися у стінах Українського радіо та його обласних редакцій, а також історій слухачів біля приймача — ще чимало. А найголовніше, що ця історія продовжує творитися і далі.

Про назву книги

Назва «Українське радіо. Історія буремного століття» несе в собі дві головні ідеї. По-перше, це підкреслює головну тему — Українське радіо як інституція стало не лише свідком, але й активним учасником подій ХХ століття і залишається таким донині. По-друге, слово «буремне» виразно характеризує все, з чим стикнулися українці за останні сто років: війни та революції, визвольні змагання зі здобуттям, втратою та відновленням державності, репресії й відлиги, боротьба ідеологій та політичні кризи, а також культурна трансформація і технологічний поступ. У цьому вирі Українське радіо не тільки реагувало на події, але й ставало рушійною силою, що здатна змінити хід історії. Тож у назву ми закладаємо відсил до емоційного стану цих ста років — сповнених боротьби, змін і надій на краще майбутнє.

Коли закінчиться війна...

Важко загадувати, але хотілося би зупинитися, видихнути, і зачерпнути натхнення для нових досліджень. Попри жахи війни, з котрими стикається кожен українець та українка, ми живемо в унікальний для світу період в країні, де щодня твориться історія, яка складається з історій кожного з нас. Ці історії заслуговують на осмислення, аналіз та розповідь, адже вони надихатимуть ще не одне покоління читачів в Україні та далеко за її межами.