Автори Лабораторії: Надія Сухорукова про Маріуполь, написання щоденника і віру у майбутнє
Продовжуємо знайомити з авторами Лабораторії. Надія Сухорукова — журналістка, яка прожила майже місяць у блокадному Маріуполі. Не впасти у відчай їй вдалося лише завдяки власному щоденнику. День за днем вона фіксувала події у місті, яке повільно перетворювалося на попіл та руїни. Відверто і до болю емоційно, вона показує Маріуполь очима його мешканки. Але насамперед — демонструє силу надії, яку неможливо знищити навіть найпотужнішими бомбами. «#Маріуполь #Надія» — цілісна, а головне справжня історія того, що пережили мешканці міста після вторгнення російської армії.
До повномасштабного вторгнення
До повномасштабного вторгнення я працювала журналістом на телеканалі «Дом» та просто жила і раділа життю.
Про книжку
Ця книга про те, що не можна вбивати людей, руйнувати міста та воювати. Про те, наскільки боляче і страшно тим, хто живе всередині війни.
Герої книги – реальні люди. Це мої друзі, рідні, сусіди. Вони жили у Маріуполі. Це місто повністю зруйнували рашисти. Вони перетворили його на попіл і руїни.
До війни працювала на українському державному телеканалі. Народилася в Маріуполі та прожила в ньому все життя. Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим.
Навіть уявити не могла, що описуватиму його агонію. З 24 лютого по 16 березня я разом із моєю родиною перебувала у Маріуполі.
Під час блокади, авіанальотів, постійних обстрілів з різних знарядь та голоду, ми, маріупольці, намагалися вижити. Щоб не збожеволіти я писала про те, що з нами відбувається.
Я не думала, що виберусь із цього пекла, тому всі події описувала такими, якими вони були насправді. У мене не було сил і бажання щось прикрашати.
Коли ми вибиралися з міста, виявилось, що всі мої записи треба знищити. Ми проїжджали через рашистські блокпости. З нами були маленькі діти, мої племінники.
У моєму телефоні залишилося кілька фото та відео. А ще лишилася пам'ять. Я поновила всі записи ще на окупованій території. Щоб вони не зникли, помістила їх у соцмережі.
Писала їх на одному подиху. Мені було так страшно, що я навіть не перечитувала. Боялася, якщо перечитаю, то вилучу все.
Щоденник, який став свідченням
Уривки зі щоденника звучали під час виступу у Європарламенті міністра закордонних справ Латвії Едгар Рінкевич і на благодійному вечорі на підтримку України в Британії у виконанні британської акторки Грети Белламасіної.
За його мотивами литовський режисер Андрюс Саулюс (Вільнюський драматичний театр) поставив виставу.
Уривки друкувалися на платформі «Відкрита демократія» (Велика Британія), у виданнях «Голос Америки» (США), «New York Times» (США), «Українська правда» (Україна), «Frankfurter Allgemeine Zeitung» (Німеччина), «Bild-Zeitung» (Німеччина), «Freefils» (Шотландія) тощо.
Крім цього, на основі щоденника Надії Об’єднанням Українських Продюсерів (ОУП) знято документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія». Кіно є свідченнями російсько-української війни, очима простих людей, які прожили у Маріуполі перший місяць вторгнення.
Коли закінчиться війна
Коли закінчиться війна я повернусь у своє місто і буду працювати журналістом. Розповідати про Маріуполь і його мешканців, показувати, як він повертається до життя після визволення від рашистів.