Автори Лабораторії: Роман Голубовський про бажання стати письменником, історію створення збірки оповідань й еласмотерія
Продовжуємо знайомство з авторами Лабораторії! Сьогодні це Роман Голубовський — український письменник, медійник, засновник сатиричного сайту вигаданих новин UaReview, автор дебютної збірки «З нами житиме еласмотерій. Оповідання». Роман написав не просто збірку оповідань, а створив цілий альтернативний всесвіт, де абсурд легко сплутати з реальністю, а іронію — зі щирістю. Тут ви потрапляєте на територію непізнаваного: у квартирі мешкає доісторичний звір еласмотерій; люди, які падають з верхніх полиць, об’єднуються заради помсти; на яблуні проступає лик Божої Матері — ні, Ісуса! — а ні, все ж Божої Матері; на вечірці раптом трапляється страшне, смішне і геть нестерпне; персонажі на сторінках оживають, щоб тут же помирати. Вам стане боляче, вам буде добре, ви навіть встигнете злякатися. І ви точно будете сміятися. Про ідею створення збірки, мрію стати письменником й еласмотерія детально розповідаємо у матеріалі.
Фото: Віталій Воробйов
До повномасштабного вторгнення я...
Перед повномасштабним вторгненням у мене були великі плани на UaReview, сайт сатиричних вигаданих новин. Я працював над цим проектом ще з 2011 року, і от після деякого творчого застою віднайшов новий сенс у ньому, почав будувати стратегію розвитку, обміркував залучення аудиторії й команди. Я запустив тоді ще маловідомий Patreon, люди тільки вчились підтримувати медійні проєкти. Назбирав вже навіть якусь суму, за яку планував оплачувати роботу редактора й авторів, і разом з цим вийти на певну кількість публікацій в місяць, а відтак і залучення нових читачів й донаторів. А тоді почалось. Плани так і залишилися планами. Я вивів усі накопичені кошти й перекинув на підтримку Збройних сил.
А ще на 24 лютого 2022 року у мене були куплені квитки в кіно — на «Носорога» Сенцова. Його я подивився вже десь нещодавно. До речі, згадка про цей фільм навіть є у одному з оповідань моєї книжки.
Про книгу
Я ще з дитинства думав про себе, як про письменника й періодично робив спроби писати — більш чи менш системні. І давно хотів написати книжку, але завжди відкладав на потім. А 2022 року зʼявилося розуміння, що «потім» може й не настати. Тож писати треба вже.
Крім того, дивлячись, як росіяни намагаються знищити нашу ідентичність і те, що її репрезентує — нашу культуру у всіх її проявах — захотілось цю культуру зберігати й примножувати. Захотілось зробити свій вклад, хай і скромний, в українську літературу. Я подумав, що якщо мені не вдасться написати щось справді важливе, то бодай збагачу її чисельно. І це вже буде незле.
Так і прийшло рішення написати збірку оповідань, яка тепер, після понад півтора року роботи над текстами, виходить друком під назвою «З нами житиме еласмотерій». Цікаво, яка доля чекає на книжку — її полюблять, зненавидять, проігнорують? Хотілось би, щоб таки помітили.
Про назву книги
Відразу скажу: це нормально не знати, що таке «еласмотерій». Дев’ять з десяти людей не знають, що це таке, а десята людина вдає, ніби знає. Я теж не знав раніше. Тепер, завдяки мені, усі, хто цікавиться літпроцесом, знатимуть нове слово. Я збагачую словниковий запас – мене ця думка тішить.
Назві книги й ідеї однойменного оповідання я завдячую своєму синові. Завдяки йому ми пішли у парк динозаврів де були ще й вимерлі тварини. Там я побачив еласмотерія — чотиритонну вкриту хутром тварину родини носорогових — й відразу полюбив.
Еласмотерій здався мені таким красивим, що я задумався: а що, якби його зробити домашнім улюбленцем й гуляти із ним міськими вулицями, наче з собакою. Коли ти письменник – то можеш собі дозволити це реалізувати. Так і з’явилось оповідання «З нами житиме еласмотерій». Попри деяку фантасмагоричність, воно розповідає про людські стосунки.
А коли я почав думати над назвою книги, то еласмотерій здався мені хорошою метафорою. Це величезна, дуже красива тварина (погугліть), але час її минув, вона вимерла. І ми живемо в час, який дуже стрімко змінюється – поява інтернету, смартфонів, пандемія ковіду, війна зрештою. Нам би спромогтися знайти себе в цьому часі. І тільки б не вимерти.
Коли закінчиться війна, я...
Мені дуже складно уявити, що війна закінчиться. Це стало такою буденністю, що здається, ніби вона триває давно й триватиме вічно. Мій мозок відмовляється сприймати таку дивну й нереалістичну сутність, як післявоєнне майбутнє, тож і планів не будує. Підозрюю, що це не добре.
З іншого боку, з книжкової полиці на мене щодня дивиться товста книга із промовистою назвою «Після війни». І на цю книжку можна дивитися не лише як на фундаментальну працю історика Тоні Джадта про життя повоєнної Європи, але також як на просту мотиваційну фразу. «Після війни» означає, що війна скінченна, і що десь там попереду на нас чекає те омріяне «після». А значить не варто робити як я, треба на цей час складати плани. Бодай читацькі.