Автори Лабораторії: Томаш Єндровський про свій шлях до першої книжки, суб’єктивність власного досвіду та головну тему книжки «Крізь темряву пливу»
Продовжуємо рубрику знайомство з авторами Лабораторії й сьогодні детальніше розповімо вам про автора пристрасної історії першого кохання на тлі падіння комунізму — Томаша Єндровського. Його дебютний роман «Крізь темряву пливу» досліджує свободу, розкриває залаштунки життя в повоєнні роки й спонукає до роздумів. Томаш Єндровський про вибір мови для написання книжки, Польщу зі спогадів власних батьків та переплетіння ліній у своєму романі — читайте в матеріалі!
Фото: Куба Дабровський
Доля й мова письменника
На відміну від багатьох письменників та письменниць, писати я почав не з дитинства і навіть не з підліткового віку. Гадаю, моє ставлення до письма було таким же, як до власної сексуальності: я багато про це фантазував, але довгий час мені було страшно зануритися в це. Тому я кілька років прикидався юристом, допоки не настав той момент, коли я зрозумів, що більше не витримую такого життя. Я почав регулярно відвідувати психотерапевта, й саме він порадив мені піти з посади юриста. І тоді мені довелося зізнатися самому собі, що писати — це те, чого я довго й щиро, але потайки, хотів. Мені навіть важко зараз сказати, чому до того моменту я так і не написав жодної сторінки. Але на мою думку наші справжні бажання ніколи не є раціональними, саме тому так важко їх здійснити.
Гадаю за подібним принципом я обрав для книги англійську мову. Я володію п’ятьма мовами, серед яких: польська, французька, англійська, німецька та іспанська — але саме англійська подобається мені найдужче. В мене було відчуття, що це єдина мова, яку мені не нав’язували. Я її знаю не з народження, вона просто мені сподобалася. Я відчуваю, що це моя літературна мова, зокрема тому, що саме англійською я почав активно читати.
Роль комуністичної Польщі
Книжка «Крізь темряву пливу» дала мені прекрасний привід краще пізнати історію своєї родини: Ким були мої предки? Яким було б моє життя, якби батьки не покинули рідну країну? Що це для мене значить? Процес написання книжки допоміг мені прийняти власну сексуальність, розібратися в національній ідентичності та досить непогано владнати всі ті проблеми, з якими зазвичай стикаються люди у свої двадцять.
Я виріс на історіях батьків про їхню молодість, яка пройшла в комуністичній Польщі, — ці історії для мене були найбільшою дивиною. Я насилу міг уявити суспільство, де чи не кожен продукт був дефіцитним, а уряд таким сфокусованим на репресіях. Гадаю коли почав писати, хотів окремо для себе зрозуміти як воно: жити в таких умовах. Я відчував, що не зможу розібратися зі своїм життям і зрозуміти, куди рухатися далі, якщо не з’ясую, що було раніше, в які часи жили мої батьки й за що боролися тоді люди.
Тоді я й усвідомив, що хай особистий досвід репрезентативний, та все ж дуже суб’єктивний. Моя мати, наприклад, завжди описувала своє життя дуже драматично, змальовуючи своє життя в комуністичній Польщі в найпохмуріших кольорах. Натомість мій батько, що походив із робітничого класу й був менш освіченим, відгукувався про цей період значно тепліше. І коли я почав проводити дослідження для книжки, я задля цього навіть переїхав на певний час до Варшави, то зрозумів, що люди згадують той період життя геть по-різному. Одні щиро сумують за тогочасним режимом, інші відгукуються про нього ледь не прокльонами. Але навіть так люди тоді продовжували жити своє життя: закохуються, палять, ходять до лісу тощо — це вражає.
Про що насправді книжка «Крізь темряву пливу»?
Для мене це насамперед історія дорослішання, що переплітається з історією кохання. Романтична лінія першого палкого кохання хлопців тут дуже важлива — це дуже потужна тема, яку я хотів дослідити. Але найголовніше, в чому я хотів розібратися, це дорослішання. Той проміжок часу, коли молода людина стає дорослою, як вона вирішує стати собою, і як стикається з тим вибором, який ми всі повинні зробити, коли вступаємо в доросле життя. Тобто головні питання, якими задається мій головний персонаж: Яким шляхом я піду? Якою людиною стану? На які компроміси я ладен погодитися?
Я також хотів дослідити, як воно: коли людина, яку ти кохаєш і яка є центром твого всесвіту, не поділяє твоїх світогляду, поглядів і переконань. І як би воно відбувалося в репресивному суспільстві, де потрібно прискіпливо слідкувати за кожним своїм кроком і словом. Бо свобода схожа на повітря: якщо його у вас небагато, потрібно із розумом контролювати дихання і кожен свій рух. Дорослішати важко в будь-якому суспільстві, а надто в тому, де справжнього тебе зневажають і засуджують.
Як фактаж руйнує історії
Коли я писав свій роман, якраз вийшов друком текст «Фуко у Варшаві», який справив на мене неабияке враження. Я також частенько навідувався до асоціації ЛГБТ+ у Варшаві — «Лямбди», в них була невелика бібліотека, де я міг проводити дні читаючи. Були дні, коли я ледь не падав від утоми, голова йшла обертом від кількості інформації, але я продовжував читати.
Ця література дуже відрізнялася від тої, яку я вивчав під час навчання на юриста. Там потрібно було спиратися на факти, але тут я в заціпенінні поглинав кожен шматок інформації, не дбаючи про факти. Коли я дописав роман і віддав його редакторці, вона пообіцяла вичитати текст та історичні факти на правдивість. І це мене навіть певною мірою засмутило, я б навіть сказав дестабілізувало. Я вже бачив, як сліпа концентрація на фактах може руйнувати цілі історії, я боявся, аби так само не сталося з моїм твором. Інколи свідома заміна певних історичних фактів лише додає книжці сухості замість емоційних пояснень почуттів персонажів.
У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Томаша Єндровського для Collected Works, National Public Radio, Komitid, Debutiful та Jezebel
