Бліц з перекладачем: Назар Старовойт про роботу над книжкою «Вища вірність»

Перед тим, як книжка потрапить до читача, вона проходить чимало етапів. Для перекладних видань чи не найважливішим є переклад. Саме тому наша нова рубрика присвячена людям, завдяки яким ми можемо читати найкращі світові бестселери та новинки українською. Героєм «Бліц з перекладачем» сьогодні став Назар Старовойт. У короткому інтерв'ю ми розпитали, як відбувалася робота над книжкою «Вища вірність. Правда, брехня і лідерство. Спогади директора ФБР» Джеймса Комі, яка нещодавно вийшла друком у Лабораторії.

Як відбувається сам процес перекладу у вас? Ви маєте якусь інструкцію чи рутину?

Так, переклад у мене розбитий на блоки по сорок хвилин, потім десять хвилин відпочинку, і так по колу. Дивлюся на обсяг книжки, ставлю собі денну норму і її виконую. Коли дуже втомлююся, а до вихідного ще далеко або чогось просто не перекладається, то влаштовую собі день продуктивної прокрастинації — примітки поробити і всяке таке. Тоді в кінці виходить самому собі приємний сюрприз: думаєш, що після перекладу ще доведеться повозитися, а все вже готово.

Як довго тривав процес перекладу?

Ця книжка йшла відносно легко. Пригадую, що сам переклад я закінчив тридцять першого грудня, і тоді ще лишалося кілька тижнів на редагування.

Чи доводилося вам додатково щось досліджувати, щоб краще зрозуміти цей текст?

Ну, по-перше, треба було з’ясувати, хто всі ці люди, адже про більшість із них — окрім відомих особистостей на кшталт Гілларі Клінтон і Трампа — я не чув. Особисто мені комфортніше, коли я знаю, як виглядала людина, яка сказала ту чи іншу фразу. Потім ще дещо читав про коза ностру: історію появи, її структуру, традиції. Тут у пригоді стала трилогія «Хрещеного батька».

Що найскладніше було у перекладі книжки?

Заримувати Ешкрофтові word і turd (жартує).

Як би ви описали книжку, яку переклали?

Непересічна історія непересічної людини.

Чому українському читачеві варто взятися за цю книжку?

Взявши до рук цю книжку, читач опиниться в компанії людини, чиє життя могло закінчитися дуже рано, але врешті-решт пов’язалося з юриспруденцією, яка запроторювала за ґрати мафіозних босів, їла пасту з головорізами коза ностри, ловила одного промітного ричмондського священника, сиділа за одним столом із Бушем, Обамою і Трампом, розслідувала незаконні дії ЦРУ проти власного народу і втручання росії у вибори 2016 року. Як я вже казав, це непересічна історія непересічної людини, і вже цим вона цікава.

З якими жанрами і темами подобається працювати найбільше?

Це не принципово — аби книжка була цікава.

Чи є книжка, яку б ви дуже хотіли перекласти?

На дозвіллі я бавився з перекладом Zen Mind, Begginers Mind, але її вже видали «Основи». У студентську бутність читав її в оригіналі — класна книжка. Ще у мене в шухляді лежать уривки «Мистецтва вчитися» Вейцкіна. Це колишній американський шахіст, якому пророчили славу Фішера, але потім він перекваліфікувався в каратисти. І став чемпіоном світу. За жанром це щось на кшталт селф-гелпу, але насправді вона глибша. Свого часу вона справила на мене величезне враження і, можна сказати, завела в переклад.

Чи є щось таке, за що б ніколи не взялися?

Поки я такого не зустрічав, але життя покаже. У кожному разі, право відмовитися я за собою залишаю.

Що ви вкладаєте у поняття «якісний переклад»?

Колись Майк Йогансен написав напівжартівливу книжечку «Як будується оповідання». Там мені трапилася така думка: «Проза — це слова в найкращому порядку; поезія — найкращі слова в найкращому порядку». Здається, що визначення якесь надто технічне — добирай слова, будуй собі речення та й по всьому. Проте коли добряче над ним посидіти, то розумієш, що воно охоплює і практичні, і теоретичні, і езотеричні аспекти перекладу. А якщо зважити на те, що у сухому залишку перекладач створює чи то прозовий, чи то поетичний твір, то його слова цілком можна взяти за орієнтир.