Чого хочемо ми: уривок з книги «Дім на краю світу» Майкл Канніґем

Знаменитий роман Майкла Каннінґема «Дім на краю світу» — це історія життя друзів, чиї долі то переплітаються, то знову роз'єднуються протягом трьох десятиліть, оголюючи живий нерв цілого покоління — нестримного, щирого і жадібного до всіх утіх життя. Після закінчення коледжу Боббі переїжджає в Нью-Йорк до друга дитинства Джонатана та його сусідки по кімнаті Клер — популярної любительки сексу, наркотиків та інших небезпечних розваг нічного міста. Боббі і Клер закохуються, руйнуючи всі плани Джонатана. А коли Клер вагітніє, трійця остаточно вирішує створити власну особливу сім'ю, де всі троє будуть брати участь у вихованні дитини, і  переїжджає на край світу — в невеликий фермерський будинок неподалік Вудстоку, місця, сповненого таємниць та чудес.

Скандальна екранізація з Коліном Фарреллом, Робін Райт-Пенн, Далласом Робертсом і Сіссі Спейсек у головних ролях

Здається, я знаю, в яку мить моє зацікавлення переросло в кохання. Одного вечора на початку весни ми з Боббі сиділи разом у моїй кімнаті, слухали Grateful Dead. Банальна для мого нового життя ніч. Боббі передав мені косяк, а коли я взяв, відсмикнув руку і поглянув на печінкового кольору родимку на внутрішньому боці лівого зап’ястка. На обличчі в нього з’явилася стримана недовіра, мовби за тринадцять років, що він знав своє тіло, він не помічав цієї конкретної родимки, хоча я зауважував її багато разів, цю пляму іншого кольору трошки вбік від центру руки, на розвилці вен. Родимка його здивувала. Напевно, навіть трошки злякала, адже власне тіло раптом очуднилося. Боббі допитливо торкнувся родимки вказівним пальцем правої руки, на обличчі відобразилася неприхована дитяча тривога. А доки він хвилювався через цей дрібний ґандж, я почав усвідомлювати, що Боббі живе у своєму тілі так само повно, з такою самою сумішшю зачудування й розгубленості, як я у своєму. Доти я вірив — хоча нізащо не зізнався б у цьому навіть собі, — що всі інші трошки менш реальні, ніж я; що їхні життя — це сон з миттєвими кадрами сценок і почуттів, не пов’язаних між собою, однозначних, самоочевидних, пласких. Боббі торкався родимки на зап’ястку ніжно і з якимось острахом. Це був дрібний жест, нітрохи не драматичніший, ніж зиркнути на годинник і здивуватися тому, котра година. Але в ту мить Боббі тріснув і відкрився. Я побачив його: він там, усередині. Він ішов крізь світ у хаосі своєї боязкої сутності, приголомшеної тим, що вона перебуває тут, просто тут, що вона жива у кімнаті з сосновими панелями на стінах.

А тоді та мить минула, і я опинився по інший бік. Після того вечора й того вівторка я вже навіть за всього бажання не зумів би повернутися у стан, коли не думав і не мріяв про Боббі. Я не міг не наділяти кожну його особливість підвищеним відчуттям реальності й так само не міг позбутися думок, як це — існувати в його шкірі.

Ніч за ніччю ми блукали вулицями, як шпигуни. Потоваришували з безхатьком на ім’я Луїс: той жив у коробці від фортепіано й купував нам червоне вино в обмін на їжу, яку ми крали з кухні моєї матері. Ми залазили пожежними драбинами на дахи в центрі просто заради цього дивного відчуття — постояти на висоті. Закидалися кислотою і годинами блукали звалищем старих машин, що виблискувало діамантовими копальнями з печерами, особливим сяйвом і плато, що світилися у вибіленому місячному світлі, яке я намагався черпати долонями. Ми їздили стопом у Цинциннаті, просто щоб перевірити, чи встигнемо дістатися туди і назад, перш ніж батьки помітять, що ми десь ділися.

Одного четвергового вечора Боббі відвів мене на цвинтар, де поховали його брата й матір. Ми сиділи на їхніх могилах і передавали косяк.

— Друже, — сказав він, — цвинтарів я не боюся. Мертві — вони просто, знаєш, звичайні люди, які хотіли того самого, що ти і я.

— І чого ж хочемо ми? — пробелькотів я. 

— Ну, друже, сам знаєш. Ми хочемо, ну, того ж, чого хотіли вони. 

— І чого ж? 

Боббі стенув плечима. 

— Ну, типу жити.

Він провів пальцями по траві. Передав мені косяк, мокрий від своєї і моєї слини, і я видув білий дим у небо, де мерехтіли й виблискували Плеяди. Клівленд посилав угору своє скромне світло від телевізорів і заабажурених ламп. Повз нас проїхала машина, залишивши в холодному нічному повітрі кілька акордів «Helter Skelter».

Передзамовити книжку «Дім на краю світу» від лауреата Пулітцерівської премії Майкла Каннінґема

В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Більше художніх романів від Лабораторія шукайте за посиланням у книжковому інтернет-магазині laboratoria.pro