«Фантазма» — перша частина dark romantasy серії Кейлі Сміт, що підкорила BookTok і стала світовою сенсацією! Це зловісна, спокуслива й надзвичайно гаряча історія про дівчину, яка повинна взяти участь у смертельному випробуванні в маєтку з привидами. У матеріалі ділимося розмовою із Кейлі Сміт про пазли задуму «Фантазми», письменницький процес та важливі книги на шляху авторки.
________________________________________________________________________________________________________________
Читайте також уривок із книжки «Фантазма»
________________________________________________________________________________________________________________
«Фантазма» ідеально пасує до моторошного геловінського сезону й осені загалом, хоча її можна читати будь-коли — особливо для поціновувачів готики.
Як авторка я бачу кумедний контраст: люди кажуть, що прочитали книжку за 24 години, а я така — «серйозно, вона писалася два роки!». Але я сама колись так писала авторам: «Коли друга частина?!» А вони: «Першу ж щойно видали…»
________________________________________________________________________________________________________________
Ви працюєте над кількома серіями паралельно, тож чи складно не плутати всіх персонажів?
Ні. Не знаю, як у інших авторів, але для мене персонажі — це ніби реальні люди в моїй голові, повністю сформовані. Вони не змішуються. Коли я пишу, я буквально «в норі»: сиджу в офісі, за столом, повністю відключена від усього. Поруч у мене всі нотатки, описи, схеми — і я в абсолютному тунельному фокусі.
А ще у мене пам’ять як у золотої рибки — щойно книжку завершено, я про неї забуваю! Але це навіть корисно! Бо тоді, коли пишу продовження серії, я не змішую старе й нове. Просто беру свої анотовані примірники, перечитую, перевіряю деталі, роблю невелике «дослідження», бо справді нічого не тримаю в голові.
Коли та як Ви зрозуміли, що хочете стати письменницею? Чи мріяли Ви колись про якусь іншу справу?
Мабуть, я завжди це знала… навіть не знаю, як пояснити. Мені здається, я просто завжди припускала, що робитиму щось, пов’язане з книжками. Я страшенно любила читати в дитинстві — завдяки моєму дідусеві. Він був моєю найулюбленішою людиною у світі і фактично єдиним, хто мені читав, бо мама зовсім не любить читати. Він допомагав їй виховувати мене в перші роки мого життя. І щодня, буквально щодня протягом усієї початкової та середньої школи, після уроків ми з ним ходили до бібліотеки. Тож я завжди була оточена книжками, завжди їх любила. І, мабуть, навіть не розуміла, що означає бути автором, але якось просто припускала, що моє життя точно буде пов’язане з книжками.
Коли мені було 13, я прочитала «Місто Кісток» Кассандри Клер і закохалася в ту серію. Так, справді, це був восьмий клас, дуже формувальний період. Тоді я вперше почала самостійно обирати, що читати. Після цього я почала читати запоєм.
Окрім того, коли я прочитала книжку Кассандри Клер, то я почала шукати спільноти фанатів, адже бо мала стільки думок і теорій, що просто мусила з кимось це обговорити. І коли я відкрила для себе спільноти фанатів, подумала: «Ось чим я хочу займатися! Хочу створювати щось, що змусить інших обговорювати це між собою». І саме тоді я вперше подумала: «Я стану авторкою. Це станеться». І це було таке класне усвідомлення — я ніби завжди до цього йшла, просто не знала, коли саме це станеться.
Що для Вас відчувається найскладнішим у професії письменниці?
Мабуть, що більше в тебе успіху, то складніше стає звикати до того, що тебе постійно бачать, що ти публічна.
Я інтроверт. Я люблю людей і, думаю, добре з ними ладнаю, але я звикла до того, що ніхто не знає ні мене, ні моєї роботи. А тепер усе інакше — це постійна публічність, і до цього треба звикати.
Тепер, наприклад, я можу сказати щось навіть цілком невинне, або поділитися простою думкою онлайн і це викликає реакцію: позитивну, негативну, будь-яку. І це дивно — усвідомлювати, що твої слова можуть впливати на людей. Думаю, це частина адаптації, коли твоя робота стає публічною. І, мабуть, це найскладніше — знайти баланс між великою вдячністю за підтримку і потребою зберегти для себе бодай частинку приватності. Я ж не якась там суперзірка-авторка, але все одно відчуваєш, що щось змінилося.
Це, напевно, і є головне випробування — балансувати між цими двома речами.
Наприклад, коли я заходжу онлайн, іноді мене буквально підстерігають. Алгоритми підсовують мені будь-які відео чи пости, де згадується моє ім’я — бо ж люди пишуть у підписах: «авторка така-то», — і тому TikTok показує мені все підряд. І це, ну… трохи дивно.
Часто це просто рецензії на книгу і, звісно, це нормально, я рада, що люди діляться враженнями. Але тепер TikTok для мене став дивним досвідом. І ще я зрозуміла, що часом мені складно приймати хороші речі, які трапляються. Коли відбувається щось велике й гарне, я мушу вчитися дозволяти собі радіти цьому. Мовляв: «Так, це заслужено. Можна пишатися собою».
Яку пораду Ви б дали тим, хто тільки мріє стати на шлях письменництва?
Якщо чесно, моя головна порада — ніколи не шукай критику. Взагалі. Тримайся подалі від цього.
І ще, особливо якщо ти працюєш у традиційному видавництві, потрібно насамперед випускати продукт, яким ти пишається, і не дозволяти себе змушувати видавати щось, що тебе не задовольняє на всі сто, на всі тисячу відсотків.
Все змінюється, оновлюється, завжди будуть ті, хто хоче видати книжку швидше. Але зрештою твоє ім’я стоїть на обкладинці, і ти все одно отримаєш критику. Тож краще вже отримувати її за щось, у що ти вклав максимум і що справді любиш. Тоді це набагато легше пережити.
Як Ви даєте собі раду із негативними відгуками про свої книжки?
Як я вже сказала — я ніколи їх не шукаю.
Іноді все ж натрапляю на них випадково, але якщо чесно, мені допомагає такий підхід: я й сама іноді не люблю якісь книжки — без конкретної причини. Просто не зайшло. І я ставлю себе на місце читачів: хтось точно відчує те саме щодо моєї книги. Це неминуче.
Іноді саме ті речі, які комусь не сподобалися у моїй роботі, можуть бути причиною, чому інший читач її полюбив.
Я завжди думаю про це так: якщо хтось поставив моїй книжці одну зірку, а інший — п’ять, і я намагаюся змінити все, що не сподобалось першому, то цілком можливо, що я зіпсую книжку для другого. Неможливо догодити всім. І я просто приймаю це. Коли ти створюєш щось для публіки — це частина процесу.
Як Вам спала на думку ідея «Фантазми» і чи змінилася історія від того моменту, як Ви вперше її задумали?
В мене ступінь у галузі образотворчого мистецтва, а також додаткова спеціалізація з історії мистецтва. Це довга історія: спочатку я навчалася на факультеті творчого письма, але мені зовсім не сподобалася програма MFA, і я подумала: я ж можу робити це й без неї. І таки змогла.
Але я просто обожнювала свої заняття з історії мистецтва. Паралельно я брала курси з літератури і вони чудово поєднувалися. В одному з них ми читали Божественну комедію Данте, і я страшенно захопилася цим твором. У мене досі є старі університетські зошити, які я потім дістала, коли почала формувати ідею «Фантазми». Там повно нотаток з Дантового Пекла.
А ще в мене був окремий зошит із курсу з історії мистецтва, де ми вивчали фантасмагорію. Для тих, хто не знає, що це — обов’язково заґуґліть, це дуже цікаво. Якщо коротко, це були такі собі театралізовані проєкції духів, привидів, потойбічних образів, тобто рання форма «спіритичних шоу» із примарними візуальними ефектами. Але саме слово phantasmagoria означає образ, який здається сновидним, химерним, на межі між реальністю та уявою. І мене це страшенно захопило.
Я також просто закохалася у саме слово — я обожнюю гарні слова — і буквально записала в нотатнику: це було б ідеальною назвою для книжки.
Минуло кілька років. Я написала свою серію для підлітків (YA series), а потім почала роботу з агентом над зовсім іншим проєктом — моєю першою книжкою для дорослих. Вона мала бути окремою історією, але під час редагування ми з агентом зрозуміли, що вона потребує продовження, — принаймні дилогії, бо там було надто багато сюжетних ліній.
А тоді я серйозно занедужала, відчула виснаження і зрозуміла, що мені треба зупинитися й переосмислити все. У мене тоді сильно загострився ОКР, і я розповідала про це подрузі, а вона жартома сказала: це звучить як сюжет хорор-роману. І я така: стоп… ти права.
Я настільки звикла до цього стану, що навіть не думала, як це виглядає збоку, а для інших це, мабуть, справжній жах. І тоді я подумала: у цьому є потенціал. І згадала про оту фантасмагорію. Так почалося поєднання цих двох ідей. Але я відчувала, що історії бракує ще одного елемента.
Я почала заглиблюватися у демонологію, некромантію і тоді подумала: а чому б не повернутися до Данте? Це ж ідеальна структура для книжки-випробування! От так три абсолютно різні речі — з різних періодів мого життя — зрештою зійшлися докупи й створили основу історії.
Так, це довге пояснення, але мені здається, саме так іноді народжуються книжки: коли різні уламки ідей раптом «клацають» і складаються в єдину картину. Я настільки захопилася ідеєю, що подумала: це може бути самостійна історія, я зможу її написати. Я надіслала короткий пітч своїй агентці — була третя ночі — і вона буквально відразу відповіла: так, ти маєш це написати.
Чи брали Ви натхнення для персонажів «Фантазми» із інших фільмів чи книжок?
Трохи смішно, але в дитинстві я була закохана у Денні Фантома. А оскільки я вже знала, що мій герой буде примарою, фантомом, то під час створення його образу подумала: «Було б класно зробити легкий натяк на це». Також мене надихнув Спайк із «Баффі — переможниці вампірів», а я ж величезна фанатка Баффі. У Спайка була ця динаміка «той, із ким вона не мала бути» — така собі заборонена хімія, трохи як у Деймона Сальваторе. Хоча їхні характери різні, але сама суть схожа і мені це дуже подобається. До того ж у Блеквела є трохи від Чеширського кота: він говорить загадками, частково навмисно, щоб довести до розпачу. Але загалом він з самого початку був для мене чітко сформованим персонажем — я знала, яким хочу його зробити.
А ось Офелія — інша історія. Спершу вона взагалі була єдиною дитиною. Коли ми подавали «Фантазму» видавцям, у тій версії в неї не було сестри. І кілька редакторів сказали: «Їй би не завадила сестра — це додасть мотивації». І тоді я почала уявляти Дженев’єв… і зрозуміла, що цей персонаж має величезний потенціал.
Коли Дженев’єв з’явилася на сторінках, я миттєво зрозуміла, що хочу розповісти її історію. Думаю, тому що сприйняття її людьми й те, ким вона є насправді, у її власній голові — це дві дуже різні речі, і мені це здається страшенно цікавим. Тож коли ми були десь на середині нової версії — уже після того, як книжку продали, і я почала формувати фінальний варіант — я зрозуміла: о, Дженев’єв отримає власну історію. І я завжди знала, що цей світ буде розширеним — тобто це ніколи не мав бути цілком самостійний роман.
Але я люблю взаємопов’язані самостійні історії — коли кожну книжку можна читати окремо, у будь-якому порядку, або ж проглинути всі разом, якщо хочеш. Мені подобається така гнучкість. Тож я від початку відчувала, що колись зроблю щось із Дженев’єв, щойно вона «народилася». І я її справді дуже люблю. Тому страшенно рада, що ми саме так вирішили, і дуже чекаю, коли зможу розповісти її історію.
Чи є у Вас особлива цитата з прози чи поезії?
У Емілі Дікінсон є рядок: «Я вийшла з ліхтарями шукати себе». Пам’ятаю, коли я вперше це прочитала —цей рядок справді мене змінив.
І ще є вірш Роберта Фроста «Nothing Gold Can Stay». Коли я читаю цей вірш, мені завжди хочеться плакати. Навіть не знаю чому. Я вперше прочитала його у дев’ятому класі і він залишився зі мною на всі ці роки. Це щось особливе.
Яка книжка найбільше вплинула на Ваше життя і чому?
Нещодавно чи загалом? Бо важко обрати. Але якщо говорити про книжку, яка справді змусила мене захотіти стати письменницею, то це були романи Кассандри Клер, зокрема серія «Механічний янгол» (The Infernal Devices). Це справді мене змінило. До того я нічого подібного не відчувала.
Важко назвати конкретні книжки, бо в мене дуже погана пам’ять. Але були такі, після яких я просто сиділа в тиші й думала: «Ого, це було щось неймовірне». Наприклад, «Донька диму й кісток» Лейні Тейлор. Пам’ятаю, як я вперше її прочитала й подумала: «О боже, люди пишуть ось так? У когось може бути такий талант? Це ж шалено».
Вона пише так званою «пурпурною прозою», але в неї це звучить не перевантажено, а природно і легко. Це надзвичайно красива книжка. Її стиль — просто... Я пам’ятаю, як закінчила її й просто сиділа в мовчанні. Такі моменти я запам’ятовую.
Якщо б Ви могли влаштувати літературну вечерю з трьома авторами — живими чи мертвими, кого б запросили і чому?
О, ну, по-перше — Мері Шеллі, моя королева, мати наукової фантастики й готики. Я її просто обожнюю. Потім — Шекспір, однозначно, бо в мене до нього просто мільйон запитань. Серйозно, пане, я маю стільки запитань! Бо ми ж у школі стільки аналізували його твори, і всі такі: «Він мав на увазі ось це, а тут — ось це», і мені завжди хотілося просто сісти поруч і спитати: «Ви справді хотіли, щоб люди так сильно розбиралися у значенні кольору штор?»
Мені здається, навіть просто «так» чи «ні» на це запитання було б неймовірно цікаво почути. Думаю, це була б чудова розмова. А тепер щодо когось із живих… Проблема в тому, що в мене є строга позиція: ніколи не зустрічай своїх кумирів. Бо це може піти як завгодно — і це мене трохи лякає. Але, можливо… Я дивлюся на свої книжки, ніби хтось із них зараз підморгне мені.
О, знаю! Я б дуже хотіла зустріти Керрі Маніскалко. Я велика її фанатка. Думаю, вона була б чудовою співрозмовницею. Вона написала Throne of the Fallen і Kingdom of the Wicked.
Думаю, це була б весела вечеря. Можливо, колись наші шляхи й справді перетнуться.
Яка Ваша ціль — короткострокова чи довгострокова? Це може стосуватися письма, кар’єри або навіть особистого життя
Мабуть, я хотіла б досягти такого рівня у своїй кар’єрі, щоб могла підтримати чоловіка, якщо він захоче повернутися до навчання. Він — справжній янгол. Усі, хто його знають, це підтвердять. Він дуже багато зробив для мене, особливо коли я тільки починала писати. Працював невтомно, щоб підтримати мене. Тож я би дуже хотіла віддячити йому за це.
Моя мета також — просто продовжувати писати книжки, розвивати їх настільки, щоб мати змогу зробити це для нас обох. І ще я дуже хотіла б побачити екранізацію своїх книжок — це, певно, у списку бажань кожного автора. Було б неймовірно!
________________________________________________________________________________________________________________
Джерело: thebookishhour.buzzsprout.com
________________________________________________________________________________________________________________
