Книжкова полиця Марії Титаренко: авторка «Не музи, а м'язи» про улюблені книжки
Що обирає для читання письменниця, членкиня PEN Ukraine, есеїстка, журналістка, медіадослідниця Марія Титаренко? Сьогодні героїнею нашої постійної рубрики стала авторка книги «Не музи, а м'язи». Ця книга містить 50 різноманітних вправ, спрямованих на тренування креативного письма. Зокрема на вироблення та увиразнення авторського почерку (читача), розуміння принципів конструювання тексту, пропрацьовування різних технік та прийомів творчописання. А про улюблені книжки письменниці читайте у матеріалі.
Остання прочитана книжка
Оля Русіна «Абрикоси зацвітають уночі» — книга давно була у моєму віш-лісті (нещодавня модерація авторки пришвидшила прочитання). Надзвичайно глибока, багаторівнева і сенсибельна оповідь, в якій перезавантажується-перепояснюється війна 2015 року на Донбасі. Сильний текст, до якого точно буду повертатись.
Книжка, яку ви читаєте зараз
На моєму робочому столі ризикують завалитися кілька сталагмітів зі книжок: для пар, для модерацій, для розуміння тих чи інших тенденцій (наприклад, у воєнній репортажистиці), ну а ще для насолоди. Відкоментую останній стос: «Поміж сирен. Нові вірші війни», дві нещодавно випрошені в авторок раритетні збірки «Долина ріки Самбатіон» Ярини Сенчишин і «Гронінгенський рукопис» Ірини Старовойт, «Тут були ми» Артура Дроня і щойно почата (тим не менш давно омріяна) Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя».
Книжку, яку хочеться радити кожному
«1984» Джорджа Орвелла. Особливо тепер, під час війни. Особливо тим, хто далі перебуває в ілюзії можливості перемовин і взагалі життя під Старшим Братом.
Книжка, яку ви перечитуєте чи перечитували не раз
Власні, на етапі редагування.
Якщо без жартів, мій топ: «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері, «Новеченто: Монолог» Алессандро Барріко, збірки поезій Віслави Шимборської та Емілі Дікінсон, Януш Корчак «Молитви тих, котрі не моляться» (перечитую щороку на заняття з авторської молитви). І вже як два роки поспіль — усі три томи «Улюблених віршів» А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, бо моя п’ятирічка, яка ще не вміє читати, успішно (і авжеж виправдано) посягає на моє перечитувальне меню.
Книжка, яка дуже вплинула на вас чи змінила ваші погляди
Це найважче із запитань, бо я насправді дуже піддаюся впливам книжок, і їх таких сотні. Тож тут буде моя одна сота добірки: у студентські роки інтелектуальним потрясінням стали «Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті» Соломії Павличко, «Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.» Марії Зубрицької, «Слова на вітрі: Історія ідеї комунікації» Джона Дарема Пітерса. Ще була повна втрата пульсу від магічного реалізму, театру абсурду й антиутопій/дистопій. Абсолютне перезавантаження жанру в мені зчинила антологія The New Journalism Тома Вулфа. І ще була ціла низка дуже різних, але любих моєму серцю імен (окрім згаданих у відповіді вище), як-от: Мілорад Павич із його метафорикою та структурними експериментами, Раймон Кено з його божевільними вправами зі стилю, Василь Стус із цілою світоглядною школою у листах до сина і багато інших.
Найбільш недооцінена, на ваш погляд, книжка
Говоритиму тут про цілу серію книжок і загалом про недооцінений конкурс художнього репортажу «Самовидець» імені Майка Йогансена (де я працювала в журі шість років поспіль). Конкурс проводився видавництвом Темпора і в різні часи його кураторами були Лесь Белей, Леся Яремчук і Марія Семенченко. Це була воістину справжня школа художнього репортажу й омріяний майданчик для авторів-початківців. Зі «Самовидця» вигулькнули (або по-новому заявили про себе): Олег Криштопа, Павло Стех, Віра Курико, Олеся Яремчук, Ольга Карі, Христина Шалак, Єва Райська, Володимир Молодій та ін. Окрім книг переможців, тематичними серіями публікувалися збірки із текстами номінантів. Конкурс був не лише поважним стартовим майданчиком для репортажистів, але й індикатором того, як видозмінювалась українська сучасна репортажистика. Мені страшенно прикро, що конкурс припинив своє існування (ніхто не створив альтернативи) і що недооцінено його роль у становленні українського репортажу.
Книжка, яку ви не читали і в цьому соромно зізнаватись?
Та багацько! Щоб геть не згоріти зі сорому, назву тільки Поттеріану Джоан Ролінґ (ризикуючи впасти в немилість цілих поколінь, які виросли на легендарному семикнижжі).
Три книжки, які ви б взяли собою, якби були змушені переїхати кудись і не могли б забрати всю бібліотеку?
Це запитання, на яке неможливо відповісти. Кожна книга — як пазлинка у твоєму книжковому панно. Кілька пазлинок не можуть відтворити і компенсувати полотна. Я колись міркувала, які б книги узяла на безлюдний острів: і це були б міфи, казки й український фразеологічний словник. Бо це фундамент. Не знаю, чи я зараз узяла б саме ці три пазлинки…
Яку книжку чи книжки ви плануєте/хочете прочитати?
Хотілось би перечитати Біблію (усі 74 книги) - але не самостійно, бо мені бракує знань і подекуди розуміння контексту, а з відповідним експертним супроводом.
Що б ви побажали читачам?
Мій (і це ще скорочений) побажальник читачам і читачкам:
- Не бійтесь ставити в режим очікування книжки, до яких ви ще не доросли.
- Сміливо полишайте книжки, які ви вже переросли.
- Не марнуйте час і грошей на наклади «повітря» (відтак заздалегідь ходіть у «розвідку» в бібліотеки, книгарні, на бук-огляди тощо).
- Ведіть читацький щоденник зі враженнями про книгу (або бодай свій рейтинг).
- Відвідуйте круті читацькі клуби (там можна в рази глибше зануритись у книгу і її контекст).
- Даруйте друзям книжки до їхнього смаку, а не до вашого (це як з парфумами).
- Вкладайте в себе читання, як безпрограшну інвестицію.
- Колекціонуйте свої «сродні» жанри і «сродних» авторів.
- Добирайте різноманітну читанку (це як із повноцінним харчовим раціоном).
- Якщо ви маєте звичку позичати і потім не знаходити свої книжки (як-от я), заведіть спеціального нотатника (і не позичайте його нікому).
- За потреби тренуйте професійне і креативне читання (Ростислав Семків і Томас Фостер вам у поміч!)
- Плекайте в собі Homo Legens із девізом: «Читаю, а отже існую».