Книжкова полиця Світлани Бєлоусової: авторка «Приходь без дзвінка» про улюблені книжки
«Книжкова полиця» — рубрика, в якій автори Лабораторії діляться з читачами улюбленими книжками, продовжується! Сьогодні знайомимося ближче зі Світланою Бєлоусовою — авторкою дебютної книги «Приходь без дзвінка». Це роман-мандрівка життям, яке розділилось на дві частини: одну, що ховається серед гамірного великого міста, всіяного болісними спогадами, та іншого — серед карпатських гірських маршрутів, які пробуджують внутрішню силу і повертають голос. А про улюблені книжки письменниці розповідаємо у матеріалі.
Остання прочитана книжка
Марлен Гаусгофер «За стіною». Це прекрасна повільна і самотня книжка. Героїня приїжджає на відпочинок в горах і лишається відрізаною від всього світу за прозорою непробивною стіною. Вона зостається наодинці з собою і природою, їй доводиться занурюватись все більше у власні хащі й дивитися в очі страхам з якими доводиться вживатись, щоби пізнавати себе з неочікуваних сторін.
Книжка, яку ви читаєте зараз
Дочитую перший том Ірини Вільде «Сестри Річинські». Книга довго лежала в бажанках, але останнім часом я втратила потрібний фокус для великих романів і просто боялася братися за щось, де більше ніж триста сторінок. Але не так давно я прочитала три повісті Вільде «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» і «Повнолітні діти» і мені було надто добре з цими історіями, щоби відкладати «Сестри Річинські». І я не помилилася, мабуть, ще зарано робити підсумки, але цей текст точно захоплює.
Книжку, яку хочеться радити кожному
Філіп Сендс «Східно-західна вулиця», «Я звинувачую Аушвіц» Міколай Ґрінберг і «Сараєво для початківців» Озрен Кебо. Вибачте, не можу обмежитись одною книгою. Вони усі по-своєму важливі і з ними необхідно деколи зупинятися, щоби подихати і переосмислити ті, чи інші речі.
Книжка, яку ви перечитуєте чи перечитували не раз
Ой, таких відверто багато. У мене окрема книжкова поличка (і не одна) з книг, які я хочу перечитати, або перечитую з року в рік. Давайте згадаю «Амадоку» Софії Андрухович, «З мапи книг і людей» Оксани Забужко і «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського. Люблю книги, які можна для себе перевідкривати, бо з першого разу ти могла на безліч деталей не звернути увагу, або просто в різних станах ми помічаємо для себе різне, тому я багато вертаюся до раніше прочитаних текстів.
Книжка, яка дуже вплинула на вас чи змінила ваші погляди
Іван Багряний «Сад Гетсиманський», Тамара Горіха Зерня «Доця» і «Я змішаю твою кров з вугіллям» Олександр Михед. «Доцю» я прочитала за порадою подруги, мабуть, тоді коли вона тільки вийшла. Щось вона тоді перевернула в мені і я пішла до Михеда, аби пізнавати український Схід далі. А у 2022 зі мною стався «Сад Гетсиманський», який показав, що навіть такі неможливі речі повторюються. І хочеш ти цього чи ні, але ці книги змінюють.
Найбільш недооцінена, на ваш погляд, книжка
Любов Єремічева «Ліла. Неісторія від ворона-монаха», Таня Малярчук «Згори вниз».
Чомусь найперше згадуються ці книги. Малярчук по-своєму незвична і я б сказала магічна. Гірські ландшафти роблять для мене цю історію навіть зворушливою. Мрію, аби її колись перевидали. Єремічева ж написала химерно-філософський роман, в якому, я певна, кожен знайде собі місце, бо це прекрасна і глибока авторка, у якої ненароком хочеться вчитися бачити світ так по-особливому.
Книжка, яку ви не читали і в цьому соромно зізнаватись?
Гомер «Іліада», Сенека «Моральні листи до Луцілія», Ольга Токарчук «Книги Якова»
Не те щоб прям соромно, але чомусь Гомера я почала читати з «Одіссеї», прослухавши «Іліаду» скорочено на ютуб. Сенека і Токарчук уже десь три роки стоять у мене в книжковій шафі і я постійно відкладаю це читання на потім.
Щиро думаю, що книги з нами стаються в потрібний час, але коли дивлюся на непрочитані книги, які просто переставляються з року в рік, то мені перед ними стає соромно.
Три книжки, які ви б взяли собою, якби були змушені переїхати кудись і не могли б забрати всю бібліотеку?
Григір Тютюнник «Холодна м’ята», Соломія Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» і «Антологію української поезії ХХ століття».
Тютюнника просто можу читати по колу, щось собі відкривати і зіштовхуватися з різноманітними емоціями й відчуттями, які важливі мені, як читачці. З Тним спрацьовує певна магія, буцімто ти стаєш трошки краще, коли торкаєшся його текстів. Павличко взяла б, тому що у мене в ній стільки наліпок і підкреслень, що здається скільки б я її не читала буде недостатньо. Ну і антологію, бо це моя настільна книга і з року в рік, я читаю її з різних місць, вчу вірші і видається, що ніколи не прочитаю від початку до кінця. А хотілося б.
Яку книжку чи книжки ви плануєте/хочете прочитати?
Люба-Параскевія Стринадюк «У нас у гуцулів», Лоренс Ріс «Голокост», Софія Яблонська «Книга про батька».
У мене є й інші книги Лоренса Ріса, просто треба почати з якоїсь, бо давно наслухалася безліч хороших відгуків. За Софію Яблонську я уже бралася і це прекрасний текст, але чомусь залишила її недочитаною, так теж буває. Тому візьмуся іще раз. Ну і Люба-Параскевія Стринадюк, бо це оповідь гуцулки про гуцулів, а я надто люблю такі книги.
Що б ви побажали читачам?
Часто-густо книги робляться моїм ґрунтом, на який я можу завше спиратися в різні періоди життя. Книги підтримують і стають друзями, коли справжні друзі розкидані по світу. Я ставлюся до книг, як до людей, з якими можна поговорити й спробувати зрозуміти, і бажаю читачам не озиратися постійно на чиїсь списки й вподобання, а прислухатися до того, що саме вам зараз видається близьким. І звісно, буду щаслива, якщо «Приходь без дзвінка» станеться для вас вчасно.
