Коли розумний насправді дурний: уривок з книжки «Емоційний інтелект» Денiела Ґоулмана
Високий інтелект не є гарантією успіху, щастя чи визнання. Сьогодні, щоб бути попереду, не достатньо бути розумним, необхідно вміти розуміти себе і людей навколо. Чому так? Пояснює у цій книжці «Емоційний інтелект» психолог Деніел Ґоулман. Автор пояснює причини, чому люди з високим інтелектом можуть залишатися у тіні, а ті, у кого немає таких глибоких знань, справляються напрочуд добре. Виявляється, що важливу роль відіграє не тільки IQ, а й самосвідомість, самодисципліна і емпатія. І хоч ці риси найкраще формуються у дитинстві, їх можна розвивати та зміцнювати протягом усього нашого дорослого життя. Публікуємо уривок з книжки «Емоційний інтелект».
І досі достеменно невідомо, чому один із найкращих учнів школи вдарив кухонним ножем свого вчителя фізики Девіда Полоґруто. Погляньмо на офіційну версію подій.
Джейсон Г., учень десятого класу середньої школи в Корал-Спрінгс, штат Флорида, був відмінником, який понад усе прагнув вступити на медичний факультет. І цей факультет він обрав не в якомусь звичайному університеті… він мріяв про Гарвард. Полоґруто, вчитель фізики, поставив хлопцеві 80 балів за тест. Вирішивши, що така оцінка (всього лише В!) ставить його мрію під загрозу, Джейсон прихопив із собою в школу ніж для м’яса і напав на Полоґруто в його лабораторії. Хлопець устиг всадити вчителю ніж під ключицю ще до того, як його вдалося заспокоїти.
Суддя визнав Джейсона невинним, погодившись із тим, що, коли стався інцидент, хлопець був неосудним. Чотири психологи та психіатри, котрі входили до складу слідчої комісії, стверджували: під час конфлікту хлопець перебував у стані психозу. Сам Джейсон зізнався, що через отриману оцінку хотів накласти на себе руки і до Полоґруто пішов саме для того, щоб його про це повідомити. У Полоґруто була своя версія події — за його словами, «хлопець намагався вбити мене тим ножем», адже він просто оскаженів через свою оцінку.
Перейшовши до приватної школи, Джейсон закінчив її з найкращими оцінками. Відмінні оцінки з основних предметів забезпечили б йому найвищий середній бал — 4,0, але Джейсон набрав достатньо спеціалізованих курсів, щоб підвищити свій середній бал до 4,614, а це більше, ніж оцінка «відмінно з плюсом». Навіть коли хлопець закінчив школу й отримав атестат з усіма можливими відзнаками, його колишній учитель фізики, Девід Полоґруто, усе ще скаржився, що Джейсон так і не попросив вибачення та не взяв на себе відповідальності за скоєний напад.
Питання в тому, як така розумна людина могла зробити щось настільки нерозважливе та безглузде? Відповідь: академічні знання не мають жодного стосунку до емоційного життя. Найрозумніші серед нас можуть загубитись у вирі нестримних пристрастей і некерованих бажань. Як не дивно, люди з високим IQ можуть виявитися абсолютно безпомічними в особистому житті.
Один із секретів, який розкрила психологія, полягає у відносній неможливості точно передбачити, хто досягне успіху в цьому житті, а хто ні. Ані шкільні оцінки, ані бали, набрані під час проходження IQ-тестів чи тестування на визначення академічних здібностей, не є показовими, хоча й мають на людей гіпнотичний вплив. Звичайно, коли мова йде про великі групи людей у цілому, певний зв’язок між коефіцієнтом розумового розвитку і досягненням успіху в житті все-таки існує: люди з низьким IQ переважно виконують чорну роботу, а ті, у кого рівень IQ вищий, прагнуть отримати роботу високооплачувану. Проте це в жодному разі не є аксіомою.
Існує багато винятків з правила, яке говорить, що коефіцієнт розумового розвитку є показником успішності людини. І таких винятків набагато більше, ніж фактів, що підтверджують правило. У найкращому випадку IQ — це лише 20 % того, що визначає наш життєвий успіх, а за решту 80 відповідають інші фактори. За словами одного дослідника, «наше місце в суспільстві здебільшого визначається не тільки IQ, а й широким спектром інших факторів: починаючи з нашого соціального стану і закінчуючи нашою вдачею».
Навіть Річард Геррнштейн і Чарльз Мюррей, котрі в своїй книжці «Ґауссова крива» наполягають на першочерговій важливості коефіцієнта розумового розвитку, визнають: «Можливо, першокурснику, який під час тесту на визначення академічних здібностей набрав 500 балів за математичну складову, не варто пов’язувати своє життя лише з математикою — можливо, він захоче відкрити власний бізнес, стати сенатором США або заробити мільйон доларів. Не треба забувати про мрії… Зв’язок між отриманими на іспитах оцінками і фактичними досягненнями є опосередкованим — існує ціла низка інших факторів, які характеризують життя людини».
На мою думку, найбільшу увагу слід звернути саме на набір цих «інших характеристик», що є основою нашого емоційного інтелекту — здатності мотивувати себе і, незважаючи на труднощі, наполегливо йти до мети, вміння стримувати імпульсивні дії та відкладати задоволення, контролювати свій настрій і не дозволяти стражданням блокувати раціональне мислення, співпереживати й сподіватися. На відміну від коефіцієнта розумового розвитку, який ось уже майже століття вираховують у сотень тисяч людей, емоційний інтелект — поняття нове. Ніхто не може сказати напевне, чим відрізняється емоційний інтелект у різних людей на кожному етапі їхнього життя. Проте результати сучасних досліджень наштовхують на думку, що емоційний інтелект може виявитися настільки ж потужним критерієм, як і IQ (а іноді й потужнішим). Деякі дослідники стверджують, що ані досвід, ані освіта не можуть сильно вплинути на коефіцієнт розумового розвитку. Однак у п’ятій частині цієї книжки я доведу, що за бажання діти все ж можуть опанувати базові емоційні навички та покращити вже набуті вміння.