«Кухня — небезпечне місце для юної леді з вашим характером» — уривок з історичного роману «Смак ворога»
Ґретхен фон Бісмарк, вродлива молода німкеня з аристократичної родини, була наділена надзвичайним почуттям смаку та нюху. Її приймають до найближчого оточення Гітлера і вона стає дегустаторкою Гітлера. Дівчина дізнається про Голокост і про своє раніше невідоме єврейське походження і вирішує — вона має отруїти Гітлера. Роман «Смак ворога» розкриває яким було життя і робота жінок-дегустаторок, яких постійно супроводжував страх, що наступний шматочок може стати останнім. Це художня, але історично достовірна книжка, що містить фрагменти з важливих документів, звітів і промов того періоду, деякі з яких маловідомі. Уривок з роману публікуємо в матеріалі.
Берлін, 26 листопада 1940 року
Готель «Адлон» на бульварі Унтер ден Лінден на Паризер-плац був наймоднішим у Берліні. Його у 1907 році заснував Лоренц Адлон, і тепер будівля займала цілий квартал. Чоловік, на честь якого назвали готель, був успішним торговцем вином та власником кавʼярні й переконав кайзера Вільгельма ІІ, що Берліну потрібен розкішний готель на рівні з готелями «Ріц» у Парижі й Лондоні. Завдяки заступництву кайзера Адлон зміг придбати палац Редем, розташований на обраному місці. Палац він наказав знести.
Будівництво готелю коштувало двадцять мільйонів золотих марок. На момент відкриття це був найсучасніший готель у Європі. Його стриманий фасад контрастував з елегантною екстравагантністю інтерʼєру. Гігантські квадратні мармурові колони домінували у величезному вестибюлі, поруч з ним розташувався критий сад з фонтаном у формі слона в японському стилі та пальмовим двориком. У кранах була гаряча й холодна вода.
Саме в готелі «Адлон» мала розпочати навчання Ґретхен фон Бісмарк після поспішного відʼїзду з ліцею Берна.
Батьки не знали, що робити з норовливою донькою, і зрештою піддалися на вмовляння віддати її вчитися на шеф-кухарку. Фон Бісмарки обговорювали можливість відправити дочку в якийсь заміський трактир у Шварцвальді, далеко від великих міст і промислової Русарської долини, які все частіше, які все частіше зазнавали бомбардувань з боку британців. Але Ґретхен мріяла про кухні готелю «Адлон», відколи батьки повели її туди на святкування дванадцятого дня народження. Хоч їй і дошкуляли мʼякі докори за виключення з ліцею Берна, вона знала, що батьки зрештою підуть на поступки й не відмовляться виконати щире бажання єдиної дитини.
Фон Бісмарки неохоче змирилися з тим, що їхня цілеспрямована донька нізащо не зійде з обраного шляху. Вони були готові скористатися всіма своїми звʼязками, щоб убезпечити Ґретхен, знаючи, що їй доведеться жити у квартирі в Берліні на Фрідріх-штрасе, за якісь три квартали від готелю, у місті, на яке вже скидали бомби.
Ґретхен переймалася, що їй вдягти на співбесіду з директором відділу харчування та напоїв гером Шпанґлером. Одягнути штани й виглядати сучасно й модно? Чи, може, обрати приталений бежевий жакет і чорну спідницю, які їй купила мати?
Дівчина віддала перевагу штанам і шовковій блузці, які, на її думку, створювали враження, що вона готова стати до роботи. Ґретхен бачила дівчат з фабрики, що поверталися додому, тримаючись під руки, — всі вони були у штанах.
Ідучи з батьком до готелю на зустріч з гером Шпанґлером, вона відчувала, як від захвату й хвилювання вискакує серце. Погода, як на листопад, була тепла, й у Ґретхен паморочилася голова. Вона ще ніколи не працювала, а тепер зароблятиме собі на життя. Зможе купити все, що схоче, не питаючи батьків. Вона зможе купити скільки завгодно помад. І навіть капронові панчохи на чорному ринку.
Наблизившись до готелю, вона побачила, як робітники викладали цеглу на тротуарі перед входом. Стіна вже сягала їй пояса.
— Для чого стіна? — запитала Ґретхен одного з чоловіків.
— Від бомб, — коротко відповів він. Його німецька здалася чужоземною. Вона ніколи раніше не чула такого акценту.
— Наскільки високою вона буде?
Муляр підвівся й підняв руку приблизно на пів метра над головою, а потім, буркочучи, повернувся до роботи.
— Дякую, — мовила Ґретхен. Чоловік лише кивнув і різко занурив кельму в таз із розчином. у фойє Ґретхен з батьком попрямували до рецепції та спитали, де кабінет гера Шпанґлера. Рецепціоністка підняла слухавку й набрала номер.
— Як вас звати?
— Карл фон Бісмарк. Це моя донька Ґретхен фон Бісмарк. Їй призначено зустріч на десяту годину. Ми трохи зарано прийшли, але сподіваємося, це нестрашно.
Жінка насупилась і заговорила у слухавку.
— Гере Шпанґлер, це рецепція. Прийшли гер фон Бісмарк і його донька. Їй призначено зустріч з вами на десяту годину. Зараз 9:47.
Пауза. Жінка кивнула і сказала:
— Дуже добре. Хайль Гітлер! — вона поклала слухавку й обернулася до гостей. — Спустіться ліфтом на нижній рівень, там вас зустріне асистент і проведе до кабінету гера Шпанґлера.
Ґретхен повернулася до батька й випалила:
— Дякую, що провів мене, але можна я далі сама? Хочу отримати цю роботу власними силами. Може, ти міг би почекати мене тут?
Фон Бісмарк насупився, потім кивнув. Його норовлива донька мала рацію. Він знайшов вільний стілець і всівся.
Ліфтом, на якому Ґретхен спустилася на нижній рівень, керував чоловік, схожий на жокея. Він був у застібнутій на ґудзики лівреї і капелюсі-таблетці, що тримався на голові за допомогою підборідного ремінця. Коли вона зайшла, чоловік підморгнув.
Ґретхен вирішила уникати його погляду й натомість втупилась у блискучі мідні двері. Вона відчувала, як присадкуватий чоловічок оцінює її поглядом, і була рада, коли ліфт з легким ривком зупинився на потрібному рівні.
Перед дверима на неї чекав блідий чоловік у чорному піджаку та штанах у тонку смужку.
— Фройляйн фон Бісмарк, я Йоахім, асистент гера Шпанґлера. Де ваш батько?
— Він чекає на мене у фойє.
Йоахім клацнув підборами і трохи нахилився вперед.
— Он як. Ідіть за мною, будь ласка.
Він повів її по червоному килиму до великих дверей у кінці коридора. Латунна табличка на стіні ліворуч, над дзвоником, сповіщала, що це кабінет Гайнріха Шпанґлера, директора відділу їжі та напоїв готелю «Адлон».
Ґретхен стиснула сумочку обома руками та глибоко вдихнула, коли Йоахім тихо постукав у двері.
— Kommen Sie herein! — пролунав голос по той бік дверей.
Йоахім прочинив двері досить широко і зачинив, щойно гостя ввійшла.
Гайнріх Шпанґлер, у сюртуку й сорочці з французьким коміром, сидів за прикрашеним письмовим столом. У нього над головою висів портрет Гітлера й червоний нацистський прапор з чорною свастикою в центрі білого кола посередині.
На сусідніх стінах висіли фотографії в рамках — схоже, знаменитостей, які зупинялись у готелі. Ґретхен впізнала Чарлі Чапліна, Мері Пікфорд, Альберта Айнштайна та Марлен Дітріх.
— Сідайте, фройляйн, — сказав Шпанґлер тоном, що радше нагадував наказ, ніж запрошення.
Ґретхен опустилась у шкіряне крісло перед столом. У вікна світило сонце, сліпило очі, тож їй доводилося мружитися, щоб узагалі бачити свого нового начальника.
— Отже, ви хочете стати шеф-кухаркою?
— Так, сер.
— Це благородне покликання, фройляйн. Воно потребує років навчання й практики. Ви готові наполегливо працювати?
— Так, сер.
— Ви розумієте, що попри ваше славетне імʼя, вам доведеться починати з самого низу та вчитися всього, що відбувається на кухні? І я кажу не тільки про творчі аспекти кулінарії, а й про всю механіку обслуговування.
— Я маю намір учитися, сер.
— От і добре. Почнемо з миття посуду.
Він бачив розчарування на обличчі дівчини. Ґретхен уже уявляла, як вона в бездоганно білому кітелі готує ідеальне суфле та сирні шпецлі, що тануть у роті.
— Якість ресторану оцінюють за чистотою приладдя, фройляйн. І за особистою гігієною персоналу. Покажіть мені свої нігті.
— Нігті?
— Так, ваші нігті.
Ґретхен підвелася, поклала сумку на стілець і підійшла до столу, простягнувши перед собою руки.
— Добре. Цілком задовільно. Вони чисті, але занадто довгі. Вам треба буде підрізати їх. Коли ви готуєте їжу, важливо, щоб нігті були ідеально чистими. Зрозуміло?
— Так, сер.
А тепер скажіть мені, чому ви хочете стажуватись у готелі «Адлон».
— Я чула, що це найкращий готель у Європі, сер.
Шпанґлер усміхнувся.
— Саме так. У нього також славна, хоча й трагічна історія. Наш засновник, покійний Лоренц Адлон, портрет якого висів на стіні позаду мене, поки його не змінив наш лідер, був відданим монархістом. У Бранденбурзьких воротах, які видно з вікон нашого вестибюля, є центральна арка, призначена лише для кайзера. Коли кайзер зрікся престолу після Першої світової війни, центральні ворота відкрили для автомобілів. Гер Адлон навіть не підозрював, що через центральну арку може проїхати автомобіль, і в 1918 році його збила машина. Він вижив у цій аварії, але через три роки, 7 квітня 1921 року, — за тринадцять днів до дня народження нашого фюрера — його збила машина на тому самому місці. Цього разу від отриманих травм він помер.
— Це жахливо, — сказала Ґретхен.
Директор Шпанґлер не звернув уваги на її коментар.
— Як бачите, за ці роки в готелі «Адлон» зупинялося чимало зірок.
Він махнув рукою в бік фотогалереї на стіні.
— І не лише кінозірки — у нас гостювали й американські президенти, наприклад, Франклін Рузвельт і Герберт Гувер. Гості зупиняються тут не лише через елегантність і комфорт наших номерів і ресторанів, а й через наше вміння зберігати таємниці. Якщо виявиться, що ви розповідаєте газетам щось про будь-кого з наших гостей, вас негайно буде звільнено. Я чітко висловився, Фройляйн?
— Так, сер.
— Отже, якщо ви готові починати, я попрошу Йоахіма провести вас на кухню та познайомити з шеф-кухарем.
Ґретхен піднялася зі свого місця й пробурмотіла слова вдячності.
— Чи можна вас попросити переказати моєму батькові, щоб він на мене не чекав? — додала вона.
— Так, я зателефоную.
Коли дівчина прямувала до дверей, Шпанґлер відкинувся на спинку крісла, заклавши руки за голову, і додав:
— Майте на увазі, фройляйн фон Бісмарк. Кухня — небезпечне місце для юної леді з вашим характером.
Купити книжку «Смак ворога»
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
