Не лише нонфікшн: як художня література впливає на людину
Наше життя сповнене відволікань. Намагаючись прочитати книжку, ми постійно відволікаємось на смартфон та соцмережі, змушені вкотре перечитувати один і той самий абзац; навчання стає майже нестерпним через неможливість зосередитись на темі; ефективність роботи значно знижується через все нові електронні листи, що вигулькують на моніторі вашого комп’ютера. Врешті, погана увага погіршує наші стосунки із сім’єю та друзями. «Мистецтво зосереджуватися» розкаже, як відновити свою увагу та навчитися жити по-справжньому, зумівши відгородитися від усього неважливого і непотрібного. Публікуємо уривок з книжки.
Яке повідомлення заховане в такому засобі, як друкована книжка? Перш ніж певні слова передадуть нам певний зміст, цей засіб передає нам кілька послань. По-перше, про те, що життя нелегке і, якщо хочеш його зрозуміти, мусиш не пошкодувати часу, щоб глибоко його обміркувати. Ти маєш сповільнитися. По-друге, варто відставити інші клопоти й зосередити увагу на одній книжці: речення за реченням, сторінка за сторінкою. По-третє, треба ретельно обмірковувати, як живуть і мислять інші люди. У них вирує складне внутрішнє життя, як і у вас.
Я усвідомив, що погоджуюся з посланнями книжок. Гадаю, вони правдиві. На мою думку, вони сприяють прояву найкращого в людській природі: життя, сповнене глибокої зосередженості, — це чудове життя. Саме тому книжки виявились такими живильними для мене. Та я не згоден із повідомленнями, захованими в соціальних мережах. Гадаю, вони підживлюють насамперед гидкі й порожні складові моєї природи. Тому, коли я заходжу на сайт (нехай і, за правилами гри, добре даю собі раду, заробляючи вподобайки й фоловерів), почуваюся спустошеним і нещасним. Мені подобається людина, якою я стаю, коли читаю багато книжок, і не подобається та, яка постає після зависання в соцмережах.
Однак я побоювався, що мої висновки необ’єктивні (зрештою, то були тільки здогади), тому незабаром подався в Торонтський університет на інтерв’ю з професором психології Реймондом Маром. Він один із науковців, які ретельно вивчали вплив читання на нашу свідомість, і завдяки його дослідженням сформувалося відповідне бачення цієї теми.
У дитинстві Реймонд читав запоєм, але йому й на думку не спадало з’ясовувати, як книжки впливають на мислення, допоки він не потрапив на післядипломну програму і науковий керівник професор Кіт Оутлі закинув йому цю думку. Читаючи роман, ви залазите в голову іншої людини. Симулюєте соціальну ситуацію. Уявляєте, докладно й глибоко осмислюєте інших людей і їхній досвід. Тому, якщо ви читаєте багато романів, можливо, краще розумітимете людей у реальному житті. Художня література — неначе спортзал для емпатії, що є чи не найціннішою формою уваги. Разом із керівником Реймонд Мар узявся досліджувати це питання.
Вивчати його непросто. Інші науковці розробили експериментальний метод: дати учасникові прочитати уривок й одразу після цього провести тест на емпатію. Проте Реймондові не подобався цей метод. Якщо читання справді впливає на нас, то зміни відбуваються протягом тривалішого періоду: це не кайф від екстазі — ковтнув пігулку й маєш миттєвий ефект на кілька годин.
Тому Реймонд Мар і його колеги запровадили продуманий триетапний експеримент, щоб перевірити, чи справді є той довготривалий ефект. Учасникові експерименту в лабораторії давали перелік імен: відомих романістів; відомих авторів нонфікшну; і вибраних навмання людей — не письменників. Учасник мав обвести імена романістів, а потім окремо — імена авторів нонфікшну. Реймонд очікував, що люди, які за своє життя прочитали більше романів, упізнають більше авторів художньої літератури. Окрім того, він тепер мав цікаву порівняльну групу — людей, які віддавали перевагу нонфікшну.
Обом групам науковець дав тести. У першому використовувався метод, за допомогою якого діагностують аутизм. Учаснику показують багато зображень людських очей, і запитують: про що думають ці люди? У такий спосіб визначається, як добре учасник розпізнає приховані сигнали про емоційний стан іншої людини. У другому тесті учасник сідав переглядати кілька відеозаписів за участю реальних людей у реальних ситуаціях, як-от: розмова двох чоловіків, які щойно зіграли у сквош. Потрібно було вгадати, що там відбувається. Хто виграв? Які стосунки між чоловіками? Як вони почуваються? Реймонд й експериментатори знали відповіді, тому визначали, хто з учасників найкраще вловлює і розшифровує соціальні сигнали.
Діставши результати, дослідники дійшли чіткого висновку: що більше романів прочитала людина, то краще розуміє емоції інших. Художня література суттєво впливає, а не тільки свідчить про кращий рівень освіти, адже важливим висновком було те, що нонфікшн зовсім не розвиває емпатії.
Я поцікавився в Реймонда чому. Читання, як пояснив він, забезпечує «унікальне осмислення… Читаючи, ми зосереджуємось на слові на сторінці, але водночас спрямовуємо велику увагу всередину себе, позаяк уявляємо та чинимо ментальну симуляцію». Якщо просто заплющити очі й спробувати щось уявити навмання, це працює інакше. «Така уява — структурована, а наша увага працює унікально, — пояснив дослідник, — коливаючись зовні то на сторінці, то на словах, а потім усередині, на значенні цих слів». Так поєднуються «зовнішня і внутрішня увага». Читаючи художню літературу, людина уявляє, як це — бути кимось іншим. Мимоволі, як пояснив Реймонд Мар, «намагається зрозуміти персонажів, чим вони керуються, чого прагнуть, і уважно стежить за ними. Це ніби тренування. Найпевніше, активні ті самі когнітивні процеси, які ми використовували б, щоб зрозуміти реальних людей у реальному світі». Читач чудово приміряє на себе роль іншої людини, тому художня література — значно кращий симулятор віртуальної реальності, ніж машини, які нині рекламують.
Кожен із нас має змогу відчути на собі частинку того, що таке бути сучасною людиною, як розповів мені Реймонд, але, читаючи романи, можна зазирнути в досвід інших людей. Сприйняте не щезає, коли відкладаєш роман. Згодом, зустрівшись із людиною в реальному світі, ти краще уявляєш, як то воно — бути нею. Читання фактографії, можливо, більше поглиблює знання, але не розвиває емпатії.
На сьогодні вже проведено десятки інших досліджень, які підтверджують відкриття Реймонда Мара. Я поцікавився в науковця: що, коли людство винайде препарат, який посилює емпатію так само, як читання художньої літератури, згідно з його експериментами? «Якби без побічних ефектів, — відповів він, — думаю, це були б дуже популярні ліки». Протягом нашої розмови я дедалі більше замислювався про те, що емпатія — одна з найскладніших і найцінніших форм уваги.
До найважливіших досягнень у людській історії належать ті, що пов’язані з емпатією: білі люди (принаймні частина білих людей) усвідомили, що інші етнічні групи мають почуття, здібності й мрії, як і вони; чоловіки (принаймні частина чоловіків) усвідомили, що нелегітимно використовувати владу над жінками і змушувати їх страждати; численні гетеросексуали усвідомили, що гомосексуальне кохання — таке саме, як і в них. Емпатія уможливлює прогрес, і, щоразу як розвивається емпатія, усесвіт трохи більше розкривається.
Проте результати досліджень можна тлумачити інакше, і Реймонд Мар перший на цьому наголошує. Можливо, художня література з часом посилює емпатію. А можливо, що людей, які й без того емпатичні, більше тягне читати романи. Саме тому дослідження Мара суперечливі й сумнівні. Він сказав мені, що і те, і те може бути правдою: читання художньої літератури сприяє емпатії і водночас емпатичні люди більше схильні читати художню літературу. Проте є одне свідчення, що література таки має значущий вплив, позаяк одне з досліджень Мара виявило: що більше дитині читають ілюстрованих книжок, то краще вона розпізнає емоції інших людей. Це засвідчує, що досвід, здобутий з історій, справді розвиває емпатію.
Якщо є підстави вважати, що читання художньої літератури сприяє емпатії, то чи відомо, що заподіюють нам інші розваги, які його витісняють (як-от соціальні мережі)? Реймонд Мар стверджує, що було б безглуздо впадати в снобізм, паніку й моралізаторство щодо соціальних мереж. Він наголосив, що соціальні мережі мають багато переваг. Описаний ним вплив пов’язаний не тільки з друкованими книжками — ідеться про те, щоб занурюватися у складний наратив, який симулює суспільство. Згідно з дослідженнями Мара, довгі телесеріали не менш ефективні. Проте є заковика. Одне з його досліджень засвідчило: діти виявляють більше емпатії, якщо читають книжки або дивляться фільми, а не короткі серії. На мою думку, це стосується і соціальних мереж: сприймаючи світ крізь призму фрагментів, ми не розвиваємо емпатії, що формується під час стабільного й зосередженого вникнення у щось.
Спілкуючись із Реймондом Маром, я подумав: ми інтерналізуємо голоси, які лунають. Коли протягом тривалого часу занурюємось у складні історії про внутрішній світ інших людей, змінюємо своє мислення. Стаємо більш сприйнятливими, відкритими й емпатичними. Натомість якщо витрачаємо по багато годин на день, зосереджуючись на розрізнених фрагментах лементу й злості, що панують у соцмережах, думки починають формуватися за такою моделлю. Наші внутрішні голоси грубішають, гучнішають і заважають почути лагідніші, спокійніші думки. Пильнуйте, які технології використовуєте, позаяк із часом ваше мислення сформується за їх подобою.
Прощаючись, я запитав у Реймонда Мара, чому він так довго вивчав вплив читання художньої літератури на людську свідомість. Протягом усього інтерв’ю він зациклювався на даних: детально пояснював методи. Проте на це запитання відповів прямо. «Ми всі котимося в одному клубку багнюки прямісінько до катастрофічного кінця. Якщо й вдасться розв’язати ці проблеми, ми не зможемо зробити це самотужки, — сказав він. — Саме тому, на мою думку, емпатія дуже цінна».
