Поворот на Схід: нафтогазова дружба путіна з Китаєм

Як геополітика, енергетичні перевороти та зміна клімату визначать майбутнє нашої планети та як виглядатиме нова карта світу уже в найближчому майбутньому? Світовий експерт з енергетики Деніел Єрґін аналізує минуле та екстраполює його на майбутнє, даючи всеохопну панораму масштабних змін, які торкнуться чи не кожну країну світу.

У травні 2014 року владімір путін у супроводі почту з урядових міністрів та бізнесменів поспішив у Шанхай, де в рамках офіційного візиту його привітав голова КНР Сі Цзіньпін. Поворот росії на схід набув нової нагальності. Минуло лише два місяці, відколи росія анексувала Крим і в Південно-Східній Україні розпочалася війна. Європейський Союз і Сполучені Штати відповіли своїм першим пакетом санкцій, і стосунки з ними швидко погіршувалися. Канцлерка Меркель, яка ще кілька років тому говорила про «безпечне і надійне партнерство» з росією, тепер засудила її як порушника «базових принципів» та міжнародного права. І гостро зауважила: «путін живе у власному світі».

І зустріч у Шанхаї покаже, що у світі путіна Азія посідає чимраз важливіше місце. Вона стане ще одним свідченням того, як сильно переплелися енергетика і стратегія.

Шанхай у травні 2014 року став місцем сьомої зустрічі путіна та Сі за 14 місяців. І вона відрізнялася від попередніх. Як висловився відомий російський коментатор, «попередні рожеві мрії про інтеграцію із Заходом розвіялися перед лицем західних спроб організувати міжнародну ізоляцію росії». Китай запропонував альтернативу. «Ми поділяємо пріоритети і на глобальному, і на регіональному рівні», — сказав путін. росія та Китай об’єдналися проти того, що вони описують як «міжнародну систему однополярності і гегемонії США, що поширюють демократію та інспірують зміни режиму через підтримку активістів та неурядових організацій». Натомість вони виступили на захист багатополярності і абсолютного суверенітету — а передусім свого власного.

Першим у порядку денному було питання договору про співпрацю між двома країнами в газовій сфері. Переговори тяглися вже десятиліття, але підписання угоди тепер стало пріоритетом для обох країн. Китай мав намір використовувати більше природного газу, щоб живити свою динамічну економіку та впоратися з нищівним забрудненням довкілля. росія прагнула диверсифікувати ринок збуту, позбувшись своєї надмірної залежності від європейських споживачів, і пов’язати своє майбутнє з ринком, що поглинає великі обсяги нафти й газу, а також країною, більш сумісною з погляду і стратегії, і економіки. Швидке відновлення Китаю після глобальної фінансової кризи 2008 року підвищило статус китайської моделі економічного управління та політики державного капіталізму, так званого «Пекінського консенсусу».

Усе вищевказане сприяло повороту. «Концепція зовнішньої політики російської федерації» декларує необхідність адаптуватися до ситуації, у якій «глобальний вплив зміщується до Азіатсько-Тихоокеанського регіону», і невідкладно діяти, щоб стати «інтегрованою частиною цієї геополітичної зони з великим потенціалом розвитку». Було цілком зрозуміло, що поворот мав відбутися здебільшого в напрямку однієї країни — Китаю. Коли путіна запитали, чи не кладе він «надто багато яєць у китайський кошик», той відповів: «У нас багато яєць, але кошиків, куди можна класти ці яйця, не так багато».

Між 2006 і 2013 роками споживання газу в Китаї потроїлося. Утім, попри десятиліття переговорів, велика угода щодо газу застрягла на переважно одному питанні — ціні. Москва хотіла, щоб ціни були сумірні з тими, що їх платили європейці, і були прив’язані до нафти (ціна на неї досі була висока), тимчасом Пекін прагнув нижчих цін, які б відповідали внутрішнім цінам на енергію і могли конкурувати з вугіллям.

Переговори в Шанхаї були важкими і просувалися поволі. Та підписання угоди було вкрай потрібне обом сторонам. В останній день перемовини тривали аж до 4 ранку. Згодом того дня з’явилося оголошення про велику угоду, вартість якої склала 400 мільярдів доларів упродовж 30 років. Контракт зробить Китай другим за розміром ринком для російського газу (після Німеччини), і обсяги постачання будуть еквівалентні п’ятій частині загального споживання газу Китаєм за цей період. Крім того, китайці забезпечать фінансування будівництва газопроводу «Сила Сибіру» довжиною 480 кілометрів і вартістю 45 мільярдів. «Це, без перебільшення, буде найбільший будівельний проєкт у світі протягом наступних чотирьох років», — сказав путін після підписання. Хоча, додав він з жалем, «вести переговори з нашими китайськими друзями дуже непросто». Однак ця велика угода стала сигналом того, що в майбутньому росія не буде так сильно залежати від продажу газу в Європу.

Угоди та обставини їх підписання стали красномовним геополітичним знаком — стратегічні зв’язки між росією і Китаєм зміцнюються і посилюються. І процес був запущений уже давно. В минулому Китай і Радянський Союз запекло сперечалися про те, хто є лідером комуністичного світу і перебуває в авангарді світового революційного руху. Мао Цзедун не приховував своєї думки про радянську владу. «Це зрадники і негідники, — казав він, — раби і посіпаки імперіалізму, фальшиві друзі і дворушники». У 1969 році їхнє суперництво переросло у прикордонний конфлікт на Далекому Сході.

У 90-х, після розвалу Радянського Союзу, росіяни стали побоюватися китайських претензій на малозаселений російський Далекий Схід. Однак, обійнявши посаду президента, путін знову почав приділяти особливу увагу Китаю та Азії. Коли відчуження між рф і Заходом зросло, саме Пекін став для нього новим активним партнером. Після того як Сі Цзіньпін став головою КНР у 2013-му, його першою зупинкою в першій офіційній закордонній подорожі була Москва. Китай став найбільшим торговельним партнером росії. Їхні ролі були дуже ясні: Китай забезпечував промислові, споживчі товари і фінансування, а росія — нафту, газ, вугілля та іншу сировину — і геополітичну підтримку.

путін назвав Китай «нашим стратегічним торговельним партнером». Сі відповів тим самим, назвавши дві країни «найнадійнішими стратегічними партнерами». І це партнерство виявлялося багато в чому. Російські морські підрозділи брали участь у китайських морських навчаннях у Південнокитайському морі, і путін оголосив, що «нерегіональні держави» — йшлося, очевидно, про Сполучені Штати — не повинні втручатися в місцеві територіальні конфлікти. Китайські солдати маршували по Красній площі разом з російськими під час параду з нагоди 70-ї річниці перемоги у Другій світовій війні, попри те, що Китай ніколи не воював у Європі. росія продала Китаю сучасні штурмовики Су-35 і системи протиракетної оборони C-400. Раніше вона відмовлялася продавати таку зброю, остерігаючись, що проєкти будуть скопійовані китайцями. Але після санкцій і завдяки поглибленим стосункам з Китаєм ці тривоги відійшли на другий план. Розширення військових зв’язків з Китаєм, як сказав російський міністр оборони, було «абсолютним пріоритетом».

Це були стосунки такого рівня, які найбільше цінує путін — стосунки двох великих держав. «Все завжди обертається навколо глобального лідерства, а не аргументів щодо якоїсь другорядної регіональної проблеми, — одного разу сказав він. — Світові держави змагаються між собою. Це закон. Суть у тому, за якими правилами відбувається це змагання». І, очевидно, Пекін та Москва дійшли згоди щодо того, якими ці правила мають бути.

Розворот у бік Китаю особливо очевидний з погляду енергетики. Його частиною стало будівництво 450-кілометрового нафтопроводу ССТО («Східний Сибір—Тихий Океан») вартістю 25 мільярдів доларів. У 2018 році росія доставила в Азію 1,85 мільярда нафти, понад дві третини з яких отримав Китай. У 2005 році в Китай потрапляло лише 5% російського нафтового експорту. Сьогодні ця цифра становить 30%, і як найбільший постачальник Китаю росія випередила Саудівську Аравію. Фінансову основу цієї нафтової торгівлі становлять 80 мільярдів доларів передплати, які «Роснефть» отримала від Китаю за поставки впродовж наступних 25 років.

Очевидно, що існують проблеми, які можуть сповільнити це стратегічне партнерство. Деякі побоювання у росії викликає те, що через історично спірні ділянки кордонів китайці перебираються в малонаселені та економічно занепалі регіони російського Далекого Сходу. За деякими оцінками, на Далекий Схід — законно і незаконно — уже мігрували від 2 до 5 мільйонів етнічних китайців. Хтось називає значно менші цифри. Та хоч якими є цифри насправді, одного разу путін застеріг, що, якщо економічний занепад у регіоні не буде зупинений, російське населення Далекого Сходу врешті-решт заговорить китайською.

У Китаї дехто називає частину російського Далекого Сходу «Зовнішньою Маньчжурією», через те, що вона перейшла від Китаю до росії за двома «несправедливими договорами» у ХІХ столітті. Але тепер кордони добре укріплені, і жодних суперечок щодо меж не виникає.

Те, що Сі назвав «новим рівнем співпраці» між двома країнами, яскраво проявилося в так званій «млинцевій дипломатії» на економічному форумі у Владивостоку у вересні 2018 року. путін та його головний гість Сі Цзіньпін знайшли вільний час між заходами конференції і, одягши сині фартухи, разом готували російські млинці, мастили їх ікрою і піднімали тости одне за одного, частуючись горілкою.

Одночасно з форумом на всьому російському Далекому Сході проходили масштабні військові маневри — найбільші з часу радянських навчань 1981 року. Серед 300 000 солдатів, що взяли участь у навчаннях, були китайські війська з китайськими реактивними літаками, і всі вони провели тижневу імітацію великої війни з багатьма фронтами. Це був ясний сигнал не тільки про готовність до конфлікту в майбутньому, але й також про геополітичну співпрацю у теперішньому.

Майже через рік, улітку 2019 року, росіяни і китайці почали спільні патрулювання в Тихому океані. Про нову домовленість оголосили світові, коли їхній спільний патруль залетів у південнокорейську зону ідентифікації ППО, і російський літак увійшов у південнокорейський повітряний простір. Південна Корея швидко підняла в небо власні винищувачі, які вистріляли 360 набоїв, попереджаючи порушника. 

Стосунки між російським і  китайським керівниками набули дуже особистого характеру. Сі був гостем путіна на Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі в червні 2019 року. путін перепросив за те, що затримав Сі допізна (до 4 години ранку за китайським часом). «Зате, — пояснив він, — ми поговорили про все». Сі додав: «Нам завжди бракує часу». Через два тижні на конференції в Таджикистані путін здивував китайського лідера, привітавши його з днем народження великою коробкою його улюбленого російського морозива. На обличчі вдячного Сі розпливлася широка усмішка. Він назвав путіна «найкращим другом».

Та хоч яким глибоким є рівень дружби між обома лідерами, відповідні комерційні інтереси двох країн не є пропорційними.

Для росії китайський ринок має вирішальне значення. Зараз на Китай припадає 8% загального російського експорту, і в енергетичній сфері він тільки зростатиме. Для Китаю росія є важливим та надійним постачальником енергетичного імпорту, але на неї припадає лише 2% загального китайського експорту. Також росія є ключовим елементом стратегії енергетичної диверсифікації Пекіна. Російська нафта і газ ослаблюють залежність від Близького Сходу та водного транспорту, який, як остерігаються китайці, може зазнати втручання з боку американського флоту. Утім, економічно для Китаю Сполучені Штати куди важливіші, ніж росія. Обсяг китайського експорту в росію становить лише 35 мільярдів доларів, порівняно з 410 мільярдами у США. Коли на фінансові зв’язки з росією поширилися санкції через Крим та Україну, найбільші китайські банки їх дотримувалися. Кілька угод з росією не були варті того, щоб втрачати доступ до доларової системи та міжнародних ринків капіталу. Бізнес з російськими компаніями перейшов до жменьки спеціальних банків.

Поворот на схід ще більше окреслився 2 грудня 2019 року. Через 5,5 року після підписання гігантської газової угоди в Шанхаї довжелезний 3000-кілометровий газопровід «Сила Сибіру» був готовий транспортувати газ. З нагоди відкриття трубопроводу владімір путін у Сочі і Сі Цзіньпін у Пекіні підключилися до апаратних кімнат з обох боків російсько-китайського кордону, використавши спеціальну систему відеозв’язку. Алєксєй Міллер, голова «Газпрому», і Ван Ілінь, голова Китайської національної нафтової компанії, кожен у відповідній апаратній кімнаті, звернулися до своїх керівників по дозвіл, який обидва невідкладно надали. Після того техніки повернули вентилі — саме вчасно, щоб забезпечити Китай теплом на зиму. «Це по-справжньому історична подія, — сказав путін, коли почалася подача газу, — не тільки для глобального енергетичного ринку, але передусім для нас — росії та Китаю».

Накладення церемонії відкриття «Сили Сибіру» і санкцій на «Північний потік–2» привертає увагу до змін, що відбулися на геополітичних та енергетичних картах. Відкриття вентиля на трубопроводі «Сила Сибіру» продемонструвало фундаментальну роль енергії у стратегічному партнерстві між росією і Китаєм. І, звісно, йдеться не лише про партнерство. Москву і Китай об’єднує спільний наголос на «абсолютному суверенітеті», відкидання «універсальних» цінностей і норм, які пропонує Захід, віра у визначальну роль держави в економіці і їхній опір тому, що вони називають загрозою «гегемонії» та «однополярності» США. Але енергія — це дуже важлива частина цього нового геополітичного єднання. Стосунки, що колись ґрунтувалися на вченні Маркса і Леніна, тепер опираються на нафту і газ.

Більше про геополітичні зміни читайте у «Нова карта світу. Енергетика, клімат, конфлікти»