Продаж нирки і квасолі: в чому різниця? Уривок з книжки «Моє!» Майкла Геллера і Джеймса Зальцмана
Кому належить простір за вашим сидінням у літаку? Чому плагіат — це неправильно, а копіювати рецепт чи дизайн сукні — нормально? Кому належить земля під вашим будинком, а кому повітря над ним? Що саме ми можемо назвати «своїм» і де межі наших володінь? Майкл Геллер і Джеймс Зальцман не тільки дають відповіді на ці запитання, а й показують, що існує лише шість простих правил, якими користуються люди, щоб на все претендувати. Автори поєднують цікаві роздуми про власність з історіями з бізнесу, судових залів і повсякденного життя. Написана на перетині права, економіки, психології і політики, книжка «Моє!» показує, як символічне володіння інколи може підміняти справжнє, а деякі компанії заробляють, роблячи власністю зовсім не об’єктні явища, наприклад відсутність потреби стояти у черзі. Публікуємо уривок з книжки «Моє!».
У Леві Розенбаума був особливий бізнес: упродовж десятиліть він рятував життя людей, які страждали від ниркової недостатності. Розенбаум знаходив охочих донорів і знайомив їх із пацієнтом — за певну ціну, звісно. «Жоден мій клієнт не залишився без нирки. Я в цьому бізнесі вже дуже й дуже довго».
Послуги Розенбаума коштували немало. За одну нирку реципієнт мав заплатити аж 160 000 доларів, із яких живому донору нирки перепадало максимум 10 000 доларів, а решта йшла лікарям, на оформлення віз... і на винагороду самому Розенбауму. «Так, це недешево, але проблема в тому, що мені на кожному кроці доводиться ставити могоричі [роздавати хабарі]». Це досить велика стаття витрат, оскільки в 1984 році, коли у Сполучених Штатах установили кримінальну відповідальність за торгівлю органами, цей бізнес став незаконним.
У 2009 році Розенбаум потрапив до рук ФБРівців. Суд визнав його винним, і підприємець став першим — і поки що єдиним американцем, якого засудили за торгівлю органами. Коли Розенбауму оголошували вирок, зала суду була переповненою — але не обуреними жертвами, а його вдячними клієнтами, які прийшли підтримати свого рятівника. Один з них заявив: «Тут немає жодної жертви. Донори щасливі, а реципієнти живі та здорові». Розенбаум називав себе «нирковим» Робін Гудом.
Утім, прокурорів ці сентименти не розчулили: за їхніми словами, «з Робін Гудом у цієї історії спільне єдине — і те, й інше є байкою». Розенбаум змушував донорів брехати трансплантологам, що вони жертвують нирку безкоштовно. Під час укладання мільйонних угод у нього завжди був у кишені пістолет, й іноді він навіть погрожував донорам, які намагалися ввімкнути задню. У в’язниці Розенбаум провів загалом два з половиною роки.
Прокурори стверджували: ув’язнення Розенбаума має показати громадськості, що продаж нирки — це «приниження людської гідності». Сьогодні продаж органів, зокрема й нирки, криміналізовано майже в усіх країнах світу. Як сказав один фахівець з медичної етики, ринки органів «зловживають становищем найбідніших і найвразливіших верств населення. Якість органів сумнівна. Скрізь потрібно брехати. А посередники — здебільшого безвідповідальні злочинці».
Можливо. Але водночас правда й те, що в кожної людини є дві нирки, а для повноцінного та здорового життя достатньо однієї. За законодавством подарувати комусь свою нирку — це вершина самовідданості й благородства. Щороку тисячі людей роблять одне одному такі подарунки. То чому ж ви не можете свою нирку не віддати, а продати? Трансплантологи отримують чималу зарплатню, лікарні теж мають прибуток, а самому постачальнику сировини, отже, залишається лише відчуття гордості за свій самовідданий вчинок? Чим узагалі відрізняється продаж нирки від продажу квасолі, яку ви виростили на своїй присадибній ділянці?
Безперечно, якщо ми встановимо для нирок ціну, малозабезпечені донори опиняться у вразливій ситуації. До того ж це може негативно вплинути на наші загальнолюдські цінності. Однак якщо ми справді бажаємо врятувати життя пацієнтів з органною недостатністю, практика свідчить, що єдиним правильним шляхом до порятунку є санкціонування певних обмежених форм торгівлі. Нирок, отриманих від добровольців і жертв автомобільних аварій, катастрофічно мало. Не допомагає й активна пропаганда мотоциклів (які лікарі швидкої допомоги іронічно називають «донороциклами»). Категорична заборона торгівлі органами щорічно призводить до передчасної смерті приблизно 43 000 американців — стільки само, скільки загинуло б унаслідок «85 авіакатастроф “Боїнгів”, під зав’язку заповнених пасажирами», як зазначено в одному дослідженні. В Ірані — єдиній країні у світі, де сьогодні дозволено торгівлю органами, — жодна людина ще не померла від того, що не дочекалася потрібної їй нирки.
Що є більшим «приниженням людської гідності» — ринки органів чи смерть? І хто насправді Розенбаум — лиходій чи герой?
Усі ми інтуїтивно розуміємо, що не все в житті продається. І річ не в тому, що ці речі неможливо оцінити, а в тому, що вони мають бути безцінними. У цьому сенсі наше фізичне тіло можна вважати квінтесенцією священного ресурсу, ядром нашої самоприналежності. Саме цей ресурс лежить в основі нашої людської сутності та «індивідуальності», як висловився один автор. В іншому кінці спектра перебуває все «нечестиве» — тобто всі ті матеріальні речі, які ми можемо купити і продати (наприклад, велосипед чи сумка). Людство впродовж багатьох віків намагається розмежувати священну власність і брудний матеріалізм.
Сьогодні людство впевнено рухається до такої моделі суспільства, де життя кожної людини однаково цінне й де кожен заслуговує на однакову повагу до своєї людської гідності. Утім, завдяки досягненням медицини сучасна людина може поділитися своїми органами і клітинами, створюючи нові ресурси, які ще кілька років тому були для нас чимось зі сфери наукової фантастики. То як нам тепер ставитися до таких тілесних ресурсів — як до священних чи як до нечестивих? Чи обрати щось середнє між цими двома визначеннями?
Однозначної відповіді на це питання немає. У штаті Монтана, наприклад, ви можете продати клітини свого кісткового мозку, але
максимум за 3000 доларів, натомість у сусідньому штаті Вайомінг така торгівля карається законом. У деяких округах штату Невада дозволено надавати платні сексуальні послуги — можете продати навіть цноту, — натомість у сусідній Аризоні це вже проституція, за яку можна й сісти. У штаті Іллінойс ви можете тимчасово здати в оренду свою матку, щоб виносити чужий ембріон, а в Мічигані, сусідньому штаті, це суворо заборонено. У питанні торгівлі органами дійсно є чіткі межі між священним і нечестивим, однак у різних штатах ставлення до цього може бути діаметрально протилежним, і такі відмінності не вдається пояснити ні політичними переконаннями, ні географічними особливостями, ні расовою належністю чи рівнем багатства. Віряни й атеїсти перебувають по різні боки цієї наболілої теми, вступаючи в запеклу боротьбу, схожу на ту, що точиться сьогодні між консерваторами і прогресивними поборниками фемінізму.
Замовити книгу «Моє! Що кому належить і як це на нас впливає»
В нашому інтернет-магазині представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними.
