Рубрика «П’ять хвилин із книжкою»: Катерина Іванова про переклад «Маленькі пташині серця» Вікторії Ллойд-Барлоу
«П’ять хвилин із книжкою» — рубрика, присвячена перекладачам і перекладачкам Лабораторії, продовжується! Перекладачі задають ритм і настрій книзі, зберігаючи дух оригіналу, завдяки чому світові бестселери стають доступними українською. У цьому випуску — інтерв'ю з Катериною Івановою, перекладачкою дебютного роману Вікторії Ллойд-Барлоу «Маленькі пташині серця». Яким є процес перекладу, що найскладніше і що приносить найбільше радості — найцікавіше із розмови публікуємо у матеріалі!
Як книжка впіймала вас «на гачок»?
У цій книжці для мене було одразу два гачки. Перший – це історія про материнство, доньку-підлітка, її дорослішання та сепарацію. Я теж маю доньку, минулого року вона поїхала вчитися в іншу країну, тож відчуття втрати своєї дитини мені знайоме і я досі не можу звикнути до того, що моя маленька дівчинка – уже цілком доросла та живе окремо. Тому переживання авторки, викладені у книжці, торкалися в мені чогось дуже особистого.
Другий – це нейровідмінність авторки. Мені завжди було цікаво «зазирнути у голову» людині відмінній, незвичайній, не схожій на більшість знайомих мені людей. А тут така розкіш – авторка намагається осягнути свою відмінність, адаптуватися у світі інших, далеко не завжди розуміючих та добрих людей – і відверто про це розповідає.
Розкажіть про цікаві новотвори/неологізми, над якими ви працювали у цій книжці?
Ця книга не особливо багата неологізмами, принаймні мало що відклалося у моїй пам’яті. А от що запам’яталося – то це дуже незвичайні, часом геть неочевидні і дивні, але завжди влучні порівняння. Бувши надзвичайно чутливою до різних сенсорних подразників (тактильних, смакових, звукових та інших), авторка ретельно і прискіпливо аналізує свої відчуття та намагається максимально точно їх описати. Цікаво було шукати найкращі відповідники в українській мові.
Поділіться найскладнішим моментом переклад: що під час перекладу принесло найбільше болю?
До сказу і страшних нервів мене довела підкреслена увага оповідачки до ритміки мовлення та вимови певних звуків і слів. Це дуже складно, а деколи й просто неможливо було адекватно передати засобами української мови! Це був найскладніший елемент перекладу для мене.
Ще один момент, який увесь час випробовував мою перекладацьку майстерність – це пошук балансу між специфічним стилем, манерою авторки висловлюватися, легкістю читання і сприйняття тексту українською мовою.
Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?
Думаю, це не та книжка, яка може змусити плакати від щастя. А от плакати від людської жорстокості, байдужості, невміння хоч на мить подивитися на світ очима іншої людини – запросто.
Якби повернути час назад, чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?
Залюбки)