Самоврівноваження: протиставлення раціональності та ірраціональності як енергетичний баланс
2 березня у Києві відбулася презентація книги Стівена Пінкера «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко» за участі автора ютуб-каналу Артема Албула, також відомого як «Клятий раціоналіст», і популяризаторки науки й кандидатки біологічних наук Ольги Маслової. Модератором презентації виступив культурний менеджер Микита Москалюк. Про вроджену ірраціональність, існування абсолютно раціональної істоти та довічну ворожнечу між «гуманітаріями» й «технарями» — читайте в матеріалі!
Чим є раціональність?
Артем Албул: Є доволі популярне визначення, згідно якому, раціональність — те ж саме, що й критичне мислення.
В найширшому своєму розумінні раціональність — просто орієнтація на розум, але в більш вузьких значеннях, це пошук оптимальних стратегій, а також найбільш надійних і обґрунтованих способів досягти поставлених цілей. Справжній шлях до своєї мети, який ви вибудовуєте за допомогою принагідних практик, інформації та доказів. Саме цим насамперед для мене є раціональність.
В своїй книжці Стівен Пінкер дає близько восьми визначень раціональності. Всі вони контекстуальні, адже термін дуже полісемантичний і в нього багато різних сфер використання.
Ольга Маслова: Мені особисто дуже сподобалося, що в книзі автор розповідає не лише про те, чим раціональність є, але й зазначає чим вона не є. Це також важливо, бо ми досить часто плутаємо раціональність із розумом, відлюдькуватістю, беземоційністю — речами, які насправді раціональності не стосуються.
Пінкер торкається деяких пунктів, які мене особисто тригерять. Він згадує про стереотипну примітивізацію, до якої багато хто схиляється: нібито якщо ти говориш про щось з точки зору науки та раціональності — ти не здатен поза межами цих своїх знань сприймати емоційні процеси, до прикладу кохання. І ось це він дуже красиво висвітлює.
Артем Албул: Цікаво, що з перспективи автора ми на персональному рівні ніколи не будемо достатньо раціональним для того, щоб побороти всі свої внутрішні упередження. Втім водночас ми можемо формувати своє суспільство й свої інституції таким чином, аби вони самоврівноважували цю ірраціональність кожного із нас.
Гадаю це одна з найцікавіших думок і цілей цієї книги: підкреслити, що ми маємо дбати про інституціональну раціональність.
Перше, на чому наголошує Пінкер — раціональність це не сила і не якість, а набір певних когнітивних інструментів. Що це за інструменти?
Артем Албул: Насправді я б сказав, що це таки і якість іноді теж. Знову ж таки, існує дуже багато різних визначень цього терміну. Подібно до того, як людина може бути раціональною, а може й не бути — так само раціональними й навпаки можуть бути дії, висновки та думки. Відповідно в якихось контекстах раціональність дійсно можна вважати якістю.
Низка інструментів — це способи вирішення нашої ірраціональності, які нам надає Пінкер. Вони всі дуже гарно сформульовані й зазначені в книзі: логіка, критичне мислення, розуміння імовірностей, кореляція, причинно-наслідковий зв'язок, оптимальні способи коригувати свої погляди і підтримати рішення без достатньої доказової бази, а також мірила для раціонального вибору індивідуального і групового.
До якого з методів мислення людина більш схильна: раціонального чи ірраціонального?
Артем Албул: Твердження, що в людини може бути стовідсоткова раціональність або, навпаки, повна її відсутність — хибне. Те саме стосується й критичного мислення. Навіть говорячи про наших предків, ми зверхньо сприймаємо їх побут, звичаї та життя з позиції людей XXI століття. Ми звикли вважати їх ірраціональними та вбачати в них проблему й причину сьогоднішньої ірраціональності людства. Хоча насправді це не зовсім так. Просто їх раціональність проявлялася в зовсім інших умовах та потребах.
Ольга Маслова: Я абсолютно погоджуюся, раціональність — це природно людська риса. Ми можемо скільки завгодно читати про інструменти, які пояснював Пінкер, вгадувати правильні відповіді в задачах у книжці, але це зовсім не гарантує нам раціональної поведінки в прийнятті рішень, які стосуються нашого особистого життя, виживання, навчання та й взагалі чого завгодно.
Не слід думати, що коли людина в чомусь одному суперкомпетентна й гіперраціональна, то всі її твердження з інших питань автоматично стають такими ж достовірними. В цьому питанні треба довіряти певним інституціям. Саме тому важливо формувати контрольну структуру, яка буде складатись не з одного лавреата «чогось там», а з певної групи взаємоперевіряємих людей, які можуть все це тримати на контролі. І все одно навіть така схема не буде ідеальною, зрештою, на цій планеті нічого ідеального й немає.
Артем Албул: Це правда. В численних методичках з критичного мислення теж часто підкреслюють, що людина дійсно часто не переносить критичне мислення з однієї сфери в іншу.
В історії людства чітко проглядається бажання стати ще більш раціональними, це навіть можна назвати таким собі страхом ірраціональності. Та якби природі потрібна була ідеальна істота, яка мислила б виключно раціонально — вона б існувала. Чи можна це твердження якимсь чином підтвердити або спростувати?
Артем Албул: Формулювання «природі потрібно» дуже метафоричне. Бо природі нічого не потрібно, у неї немає ніякої мети. Так само й у еволюції.
Слід все таки розмежувати ірраціональне і нераціональне. Тобто коли ми говоримо, що не треба вважати наших предків повністю ірраціональними, це не означає, що вони були повністю раціональними. Ірраціональність — це таке собі базове налаштування, а раціональність — це певна надбудова для того, щоб краще шукати шляхи вирішення тих чи інших проблем та знаходити оптимальні стратегії. Таке протиставлення — раціональності та ірраціональності — це певний енергетичний баланс.
Ольга Маслова: Коли ми кажемо: «От чого його ще немає в природі?» — то тут ключове слово «ще». Ми живемо в наношматочок часу існування планети Земля, і, відповідно, еволюція, як процес потрапляє в наше поле зору виключно маленькими частинками, які ми можемо якимись способами аналізувати через минуле.
Я також погоджуюсь, що насправді у всесвіту чи еволюції немає якоїсь мети, в усякому разі ми її нашими наявними інструментами поки що не можемо вловити.
У нас в суспільстві існує достатньо цікаве упередження, що певні види діяльності більш раціональні за інші. Чому в людей складається таке враження?
Артем Албул: Тут значну роль відіграє людське упередження. Ми надто любимо все ділити: на чорне і біле, на правильне наукове і неправильне наукове тощо. В цьому насправді проглядаються історичні й культурні передумови та контексти.
Ольга Маслова: Мені здається, тут також відіграє роль незначна обізнаність у людей, що роблять такі висновки й применшують значення певних галузей. Бо, наприклад, назвати лінгвістику чимось далеким від раціональності та науки — це якось дуже дивно.
Тут також варто згадати, що коли мова йде про цю межу між науковими науками і ненауковими науками, то часто використовують гидотні терміни «технар» і «гуманітарій». Вони лише підкреслюють кордон між цими галузями для тих, в кого не вистачає досвіду спілкування з представниками різних наукових напрямків. Проблема криється і в самосприйнятті представників цих наук, які досить часто власноруч поширюють такий некоректний розподіл. Якщо прибрати комплекс меншовартості гуманітаріїв і стереотипи навколо технарів, нібито всі вони далекі від емоційних процесів, то й подібних тверджень буде набагато менше.
Люди проводять дослідження в абсолютно різних сферах. І тут треба акцентувати увагу на тому, які інструменти людина використовує у своїй роботі. Бо якщо вона використовує наукові інструменти, то немає значення, що саме вона досліджує, адже вона, зрештою, все одно проводить дослідження.
Чи може книжка Стівена Пінкера «Раціональність» навчити нас мислити більш раціонально? І чи це нам взагалі потрібно?
Артем Албул: Коли ви ставите питання: а чи обґрунтованою є раціональність? — ви вже одним питанням надаєте собі відповідь. Бо вимагаєте доказів, а це означає, що для прийняття певної думки ви потребуєте переконливих аргументів — це і є суть раціональності.
Ольга Маслова: Говорячи про навчання раціональності, або будь-якій іншій рисі чи властивості, завжди потрібно розуміти, навіщо ми це робимо. Тобто навіть прочитавши цю книжку ви, так само як і я, і всі інші, робитимете помилки та некоректні висновки, засновані на оціночних судженнях якихось власних поглядів, що сформувалися під впливом генетичних, епігенетичних та набутих факторів. І все одно кожен з нас буде мати свій когнітивний всесвіт. Єдине, до чого я завжди всіх закликаю: час від часу слід робити самоперевірку, таку собі звірку з реальністю.
Пінкер в книзі також зазначає, що нам в конкретних ситуаціях потрібно навчитися поєднувати раціональність із морально-етичними аспектами. Зрештою простих рішень та шляхів не буває.
