Сандра Ньюман і орвеллівські кошмари. Культура ненависті нашого часу в контексті роботи над романом «Джулія.1984»

Чому робота над феміністичним ретелінгом «Джулія.1984» викликала шквал жінконенависницьких та антисемітських образ? Як «Двохвилинник ненависті» Орвелла став частиною культури в Twitter? І чому «1984» є не просто романом-антиутопією, а попередженням про небезпеки сучасного світу? Відповіді на ці питання шукала авторка роману «Джулія.1984» Сандра Ньюман у матеріалі для The Guardian. Більше про пропаганду, політичних тиранів сучасності й ідею написання «Джулії» публікуємо у матеріалі.

У матеріалі використано інтерв'ю Сандри Ньюман для The Guardian

Орвеллівські кошмари: що я дізналася про культуру ненависті нашого часу, переписуючи «1984»?

Кілька років тому я отримала те, що для авторки політичної белетристики є роботою мрії: мене запросили до маєтку Джорджа Орвелла написати переказ «1984» з погляду Джулії, коханки головного героя Вінстона Сміта. Це запрошення стало справжнім компліментом, але водночас і величезною відповідальністю. Я перечитувала «1984», формувала плани та ідеї, досліджувала політичну історію, яка спонукала Орвелла написати свою книгу, і писала перші сторінки. 

Моїм першим розділом, як і в Орвелла, була відома сцена «Двохвилинник ненависті». Це ритуал, під час якого члени партії збираються, щоб подивитися ролик про лідера повстанців Еммануеля Ґолдштейна і висловити обов'язковий гнів. Я переосмислювала цю сцену на початку 2021 року і проводила паралелі із мережею Twitter, де всі були хронічно злі. Люди спілкувалися глузуваннями, обмінювались образами і з'ясовували стосунки, звинувачуючи одне одного. Найменша незгода могла спровокувати бурю бридких нападів. Будь-який твіт міг змусити тисячі людей впасти на когось в нападі любові, а потім обернутися ненавистю. 

Донедавна я сприймала цей хаос, як забавку. Ми згуртовувалися, висміюючи людей, і змагались хто ж напише найбільш нищівний твіт про «головного героя» дня. Жарти були геніальними, а об'єкти нападок здебільшого здавалися винними. І хоча я мала сумніви, але все ж вірила, що від Twitter більше користі, аніж шкоди. Але щоденна робота над «Двохвилинником ненависті» все більше нагадувала найгірший можливий варіант Twitter. 

Моє читання перед сном складалося з історій становлення Гітлера та Сталіна, спогадів про Культурну революцію та Голодомор. Всі ці періоди характеризувалися насильницькою риторикою, демонізацією вразливих груп населення, виокремленням окремих осіб як мішеней і страхом піти проти натовпу. 

У сучасному ж світі змінилося лише виправдання подібним діям: жарт. Переслідування — жарт, погрози смерті — сатира, образи — іронія. І навіть якщо «ціль» дійсно постраждала, люди, які підбурювали до злочину, могли легко виправдатись — вони лише жартували. 

Звичайно ж ті, хто використовує цю тактику, усвідомлюють, що жарти є дуже ефективним способом підбурювання до насильства. Мабуть, найвідомішим прикладом є руандійське Radio-Télévision Libre des Mille Collines (RTLM). Це радіостанція, запущена в 1993 році, яка використовувала неформальний і жартівливий формат, де розмови звучали поруч із музикою. Це було весело, щоправда, всі розмови й жарти, і навіть деякі пісні, оберталися навколо страху і ненависті до меншини тутсі. Але легкий тон дозволяв легко відкинути будь-які звинувачення і припущення. А вже через дев'ять місяців після відкриття RTLM безпосередньо мобілізувала й організувала хуту Руанди, щоб вбити приблизно від 500 000 до 1 000 000 тутсі. У розпал геноциду ведучий RTLM жартівливо сварив слухачів: «Ви пропустили деяких ворогів. Ви повинні повернутися й покінчити з ними. Могили ще не повні!».

За три місяці до геноциду в Руанді група політичних діячів, серед яких був і сенатор Едвард Кеннеді, радила міжнародній спільноті вжити заходів для закриття RTLM. І можливо, якби поради дослухалися, то голоси, що керували геноцидом, були б вилучені з ефіру, а сотні тисяч життів врятовані. Але як передбачити чи стануть ЗМІ коли-небудь настільки небезпечними? І коли йде мова про свободу слова, де ми проводимо межу?

У сучасному світі «1984» — це попередження про таких як Трамп і  Путін, та насильницькі масові рухи, які вони надихають; Ердоган, Моді, Орбан й Мадуро; масові вбивства Дутерте на Філіппінах; масові арешти Букеле в Сальвадорі; повсюдне стеження і система соціального кредитування Сі Цзіньпіна, а також концентраційні табори та інституціоналізовані тортури в Китаї. Твори Орвелла промовляють до нашого сьогодення, коли, здається, кожна країна кишить потенційними автократами, які використовують старі сценарії з їхніми репліками про «ворогів народу», «брехливі ЗМІ» та «глобалістів».

Зрозуміло, що насмішка, якою б жорстокою вона не була, — це не той червоний прапор, який ми шукаємо. Люди весь час зловмисно жартують. Сатира Орвелла присутня скрізь: прості люди неосвічені й брутальні; середній клас абсолютно нездатний мислити; а жінки — найбільш фанатичні прихильниці партії й шпигунки-аматорки. Однак роман «1984» був найбільш пристрасно сприйнятий саме тими, хто пережив Сталіна,  Культурну революцію, чи біженцями з Північної Кореї. У найжорсткіших уривках вони вбачали справжнє, безстрашне вираження власного прихованого сорому й гніву.

З часу написання «Колгоспу тварин» правих не полишають претензії до Орвелла. Спочатку це було пов'язано з відвертою критикою автором Радянського Союзу. У 50-х роках ЦРУ навіть фінансувало екранізацію його романів з метою посилення підтримки Холодної війни. 

У сучасному світі «1984» — це попередження про таких як Трамп і  Путін, та насильницькі масові рухи, які вони надихають; Ердоган, Моді, Орбан й Мадуро; масові вбивства Дутерте на Філіппінах; масові арешти Букеле в Сальвадорі; повсюдне стеження і система соціального кредитування Сі Цзіньпіна, а також концентраційні табори та інституціоналізовані тортури в Китаї. Твори Орвелла промовляють до нашого сьогодення, коли, здається, кожна країна кишить потенційними автократами, які використовують старі сценарії з їхніми репліками про «ворогів народу», «брехливі ЗМІ» та «глобалістів».

Коли було оголошено про вихід мого феміністичного ретелінгу «Джулія.1984» я на власному досвіді відчула, наскільки далеко все зайшло. Ця новина викликала шквал жінконенависницьких та антисемітських образ у твітах, блогах, відео на YouTube і навіть у газетних статтях. Це сталося задовго до того, як роман був доступний для читання — ще до того, як я ледве написала кілька розділів. Всі нападники були впевнені, що в ньому буде  повна підтримка і схвалення Великого Брата. А також заявили про змову замінити «1984» у шкільних програмах моєю книгою — попри те, що вона видається в США видавництвом Орвелла і була схвалена спадщиною Орвелла. Мені досі незрозуміло чи вірили нападники в те, що говорили? Вони брехали чи були в омані? Чи це був справжній подвиг подвійного мислення — здатності вірити двом протилежним ідеям одночасно?

У своєму есе Looking Back on the Spanish War Орвелл зауважує, що ми недооцінюємо ризик того, що фашизм або «поєднання кількох фашизмів» переможе в усьому світі. Це фатальна помилка. «Ми стали занадто цивілізованими, щоб зрозуміти очевидне. Істина дуже проста — щоб вижити, часто доводиться боротися, а щоб боротися, доводиться заплямовуватись. Війна – це зло, і часто вона є меншим злом». Ми більше не можемо дозволити собі розкіш потурати розмовам про цивілізованість, а також не маємо часу на «Двохвилинник ненависті». Ми повинні говорити, писати, жартувати, сперечатися і боротися, орієнтуючись лише на те, що є найбільш ефективним. Ми повинні організовуватися проти фашизму так, ніби від цього залежить наше життя. Адже так і є. Загроза вже тут. Час, про який попереджав Орвелл, настав.

Купити феміністичну оповідь культового роману Орвелла «Джулія.1984» від Сандри Ньюман