Що сьогодні робить нас спроможними? Цінності. Друга панельна дискусія у Києво-Могилянській бізнес-школі
Києво-Могилянська Бізнес-школа та видавництво Лабораторія ініціювали три розмови про те, що робить нас сьогодні спроможними. Друга панельна дискусія із циклу – про цінності. Що таке цінності? Як вони працюють в індивідуальному, корпоративному та суспільному контексті? І, зрештою, чи є спільні цінності у нас – українців?
Спікери:
Ольга Балашова — голова правління, співзасновниця «Музей сучасного мистецтва»/MOCA NGO.
Євген Глібовицький — засновник аналітичного центру pro.mova.
Антон Мартинов — засновник видавництва «Лабораторія» та платформи Лібраріус.
Модератор: Олександр Панасюк – філософ, культурний менеджер.
Виходячи з індивідуального досвіду, як ви розумієте сьогодні поняття «цінності»? Що це для вас? І як ви це трактуєте?
Ольга: Я думаю, що цінність ー це те, що не можна відмінити, що є мотиватором твоїх дій. Наші цінності живуть у соціальній конструкції нашого мозку, це надбудова над фізіологічним рівнем існування. Тому ми можемо говорити лише про те, як залишатися на рівні тієї соціальної взаємодії, де мотиваторами є цінності, а не виживання.
Антон: Я би сказав, що цінності – це певний стрижень, який не дозволяє нам опускатися дуже низько і падати в складних ситуаціях, а натомість надає крила, щоб досягати чогось більшого. Він не виховується за одну вечерю, натомість він може проявлятися за одну вечерю.
Євген: Питання цінностей чи усвідомлення своїх цінностей мені здається ознакою дорослості спільноти. До того працюють якісь рефлексивні речі: зголоднів – пішов вполював їжу, стало холодно – накинув щось на себе. Тут ти починаєш вибудовувати складніші стосунки з довкіллям, починаються більш усвідомлені рішення і пошук відповіді на запитання: «Хто я такий чи хто я така?»
Ольго, яким чином сьогодні культура працює з темою цінностей? Вона пропагує цінності чи скоріше їх просто апропріює? Цінності ідуть від суспільства чи до суспільства – знизу чи згори?
Ольга: Якщо ми говоримо про культуру в цілому, то в цьому середовищі генеруються цінності, які рівномірно розподілені між людьми. Вони не в тобі, не в мені, а існують поміж нами усіма незалежно від того усвідомлюємо ми їх чи ні. Якщо ми говоримо про сучасне мистецтво, то є культурні практики, які дозволяють рухати, підважувати, ставити запитання, розсувати кордони і мислити інноваційно в цій царині. Є такі середовища, де цінності допомагають розвиватися суспільству. А є культура традиційна, де циркулює зовсім інший тип цінностей. На нас впливає і те, і інше. Тому неможливо сказати, що культура тільки апропріює або тільки розсуває кордони.
Антоне, література – це доволі консервативне джерело знань. Як ти зрозумів, що нашому суспільству цінно давати книжки, які пропонують складні теми, мають західний контекст і потребують індивідуального пропрацювання?
Антон: Для мене це була перевірка, чи зможемо ми зробити якісний продукт, який за собою поведе весь ринок. Ринку української книжки в жанрі нон-фікшн майже не було. Хотілося цю ситуацію переламати – і з цього почався весь видавничий план. «Лабораторія» була маленьким камінчиком у ціннісній системі координат, яку ми вибудовуємо. Це все дуже довгий процес, але це інвестиції в майбутнє. Можливо, навіть моїх дітей чи онуків.
Євгене, а як трансформувалися медіа і наскільки медіа сьогодні взагалі визначає поняття цінностей?
Євген: Медіа шалено трансформувалося. Ми з споживачів самі перетворилися на медіа. Частка професійного продукту у цьому всьому, звичайно, впала. Мене лякає те, що є цілі сфери в Україні, які є російськомовними, бо це означає, що значна частина знань недоступна тут.
Загалом медіа є дуже специфічним дзеркалом – вони посилюють гучне, послаблюють слабке і дають можливість пошуку. У цьому сенсі питання цінностей не сильно впливає на те, ким ми є, але дуже впливає на те, як ми змінимося. І саме медіа визначають нашу спроможність рухатися і розвиватися.
Кожна спільнота, яка щось створює, визначає місію, візію і цінності. Наскільки цінності сьогодні в тій чи іншій компанії уніфікують нас як колектив, дають розуміння, що ми на території взаємопідтримки? І чи маємо ми всеукраїнські цінності?
Ольга: Цінності – це не те, що ми можемо просто проговорити, ми маємо прожити їх разом. Проблема України як колективу у тому, що в нас усвідомлених випробувань, через які ми усі пройшли однаково, не було.
Євген: Те, що ми маємо різні цінності, – не проблема. Питання в тому, чи ми можемо існувати в цій різності. Ми не рухаємося вперед, тому що обслуговуємо ціннісний розлам між великим Заходом і великим Сходом. Ми все ще є територією, де два різні підходи взаємно поборюють один одного. Питання нашої спроможності вирішиться, коли українська «берлінська стіна» перейде на російську територію. Тоді Україна повністю належатиме до Заходу в геополітичному сенсі. Нам не потрібна ціннісна парадигма однаковості – нам потрібна внутрішня дискусія. Важливо лише те, щоб була постійна комунікація і взаємодія, щоб ми могли обмінюватися своїми відчуттями.
Книжки «Лабораторії» провокують, включають голову, ставлять тебе на місце і задають складні питання. У нас сьогодні на столі три книги, які підкреслюють питання цінностей – «Людинократія», «За межами піраміди потреб» і «Чотири тисячі тижнів». Антоне, чи можлива дискусія через літературу?
Антон: Якщо одну й ту саму книжку прочитають сто різних людей, то це буде сто різних книжок. Ключове, що ми хотіли зробити в «Лабораторії», – це донести важливі західні тренди, сенси і думки українською мовою одночасно з оригіналом. Книжковий ринок працює на базі мови і нарешті після 2013 року ми прийняли це, як формулу і почали формувати свій ринок. Коли запускалася «Лабораторія», треба було знайти щось, що буде відрізняти нас від інших видавців. Ключем у нашій формулі стали термін підготовки і якість книжки – сенси, комфорт, дизайн.
Книжка Беркмана, наприклад, одна з найочікуваніших у Британії у цьому році. Вона про ціннісні речі, які дозволяють нам правильно планувати своє життя і таким чином показувати якісь власні орієнтири своєму оточенню. Я думаю, важливо приносити такі теми в літературну дискусію.
Чи правильно формувати так звану кроссекторальність – коли культура, освіта, бізнес-мислення і політична логіка взаємодіють між собою? Чи прийшов час, коли різні за ціннісними переконаннями люди можуть збиратися і обговорювати теми, які роблять нас більш спроможними?
Ольга: Безумовно так. Вони не тільки можуть, а й мають це робити, тому що цінності виробляються в момент цієї взаємодії і спільної роботи. За останній рік я зрозуміла, як формується суспільство. Це коли ти здатен побудувати зв’язки, спираючись на довіру. Ти приносиш щось цінне, у чому є потреба. Сила зв’язків починає працювати далі і у взаємодії постає суспільство.
Антон: Однозначно. Книжковий формат без дискусій має сумнівне майбутнє. Книжка втратила монополію як джерело знань – тепер є інтернет. Бізнес розуміє цінність книжки на словах, бо це соціально схвальна відповідь. Але чи багато бізнесу підтримує книговидання? Ні, небагато поки що. Ми над цим працюємо.
Євген: Я буду трошки песимістичніший. Українські корпорації є закритим ієрархічним продуктом. Закони власність не захищають і акціонери бояться, що в певний момент буде втрачена керованість. У таких місцях, як KMBS, у нас зона довіри. Можна зарядити батарейки, але перетворити це в корпорацію, яка буде працювати за принципами довіри, як західні, дуже складно. Але ми є суспільством, яке змінюється, тому мати якусь зорю, до якої йдемо, корисно. Ми починаємо дивитися, що можемо зробити, щоб зменшити і перескочити оце провалля. Так сталося з демократією і зараз відбувається з корпоративним управлінням.
Друга річ, яка на нас невідворотно насувається, – це політика ідентичності. Вона паралізує, обмежує і зводить до маргінальної суспільну дискусію. Ми з вами дискутуємо не стосовно варіантів рішень, а стосовно того, хто ми такі. Скоріше за все – це нова епоха. Чи ми з цього виберемося цілими? Не знаю. Але кожні наступні вибори в демократіях очікуйте, що градус буде підвищуватися, тиха розмова буде зриватися на крик, а будувати консенсуси буде складніше.
Дуже важливо, щоб ми змогли відстояти свій простір україномовної літератури. Це дає можливість не встановлювати додаткові освітні цензи, умовно кажучи, можна не володіти іноземною мовою і все одно мати інформацію в доступі. Ми формуємо зовсім інший дискурс: коли дивишся на видані списки книжок, вони чітко показують, які завдання стоять перед суспільством. Це порядок денний, який ми з вами досліджуємо, адже перед нами стоять життєві виклики, які нам треба пройти.
