Що таке спокійне его і як його опанувати? Уривок із книжки «За межами піраміди потреб»

«За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію», що нещодавно вийшла друком у нашому видавництві, розкриває ті питання, які так і не зміг свого часу розкрити Абрагам Маслоу, та робить деякий перегляд оригінальної піраміди потреб. Книжка вчить, як реалізуватися у такий спосіб, щоби стати усвідомленішим та значно щасливішим. А що ж таке спокійне его, наскільки воно важливе для доброго психологічного самопочуття та чи можливо його опанувати?

Наше «Я» може бути для нас і найбільшим ресурсом, і найзапеклішим ворогом. З одного боку, питомо людська здатність до самоусвідомлення, саморефлексії та самоконтролю — передумова досягнення цілей. З іншого, нашому «Я» притаманне споконвічне жадання виставляти себе у вигідному світлі. Воно готове на все, аби лише зняти із себе відповідальність за негативні наслідки, що мають до нього стосунок.

За словами одного науковця, наше «Я» породжує «цілий зоопарк механізмів самозахисту». Сукупність захисних стратегій, які виставляють його в позитивному світлі, можна назвати «его». Гучне его витрачає стільки часу на захист нашого «Я», неначе це вкрай серйозно, а потім спрямовує всі зусилля на самоствердження, чим нерідко перешкоджає досягненню саме тих цілей, яких найбільше прагне.

Уже кілька років соціальна психологиня Гайді Веймент разом з колегами працює над дослідницькою програмою «спокійного его», яка ґрунтується на ідеалах буддійської філософії та гуманістичної психології й спирається на емпіричні дослідження в царині позитивної психології.

Принцип спокійного его спрямовано на врівноваження власних інтересів і потреб інших, а також на сприяння поступовому зростанню — і своєму, і чужому. Ця методика спирається на самоусвідомлення, особистісну взаємозалежність і досвід співчуття.

Хай як парадоксально, але заспокоєння его значно більше сприяє доброму психологічному самопочуттю, зростанню, здоров’ю, продуктивності та здоровій самооцінці, ніж лише самовдосконалення. 

Людям, схильним до Б-любові («любов’ю до буття іншої людини»), з надзвичайно високою ймовірністю властиві чотири взаємопов’язані грані спокійного его, опанувати які до снаги кожному:

• Безпристрасне усвідомлення. Для людей зі спокійним его характерна активна увага до поточного моменту й не притаманна захисна поведінка. Вони свідомі й позитивних, і негативних обставин, але не концентруються на егоцентричній оцінці теперішнього. Натомість намагаються бачити дійсність якомога точніше. Це вимагає від них щирості та прийняття будь-яких відкриттів про себе й інших людей у режимі реального часу, а також здатності відпустити момент (важливий аспект самоусвідомлення). Ще для цього потрібно вміти подумки повертатися до колишніх роздумів і почуттів, дивитися на них об’єктивіше, ніж тоді, і вносити потрібні корективи, які уможливлять подальше зростання.

• Інклюзивна ідентичність. Особи зі спокійним его сприймають себе та інших урівноважено, цілісніше. Те, як вони розуміють чужі погляди, дозволяє ставити себе на місце співрозмовника, ламати бар’єри та глибше розбиратися в спільних рисах усіх людей. Особи з інклюзивною ідентичністю радше співпрацюватимуть з іншими та співчуватимуть їм, ніж діятимуть виключно у власних інтересах. У конфліктних ситуаціях, коли хтось піддає сумніву їхні основні цінності, такі люди все одно здатні вислухати чужу думку й чогось навчитися. І навіть якщо вони зрозуміють лише те, що їхні переконання не змінилися, усе одно ставитимуться до співрозмовника насамперед як до особистості.

• Погляд на ситуацію очима інших. Завдяки обмірковуванню чужих думок спокійне его відводить увагу від власного «Я», збільшує емпатію та співчуття. Погляд на ситуацію очима інших та інклюзивна ідентичність пов’язані між собою, причому одне може бути тригером для другого. Приміром, усвідомлення того, що спільного в нас із іншими, здатне посприяти глибшому розумінню їхньої думки.

• Зацікавленість у зростанні. Спокійне его налаштовує людину на особистісне зростання. Інтерес до поступових змін у собі збільшує ймовірність просоціальної поведінки, адже змушує замислитися про довгострокові наслідки своїх дій у поточному моменті й розглядати цю мить як частину безперервної мандрівки життям, а не загрозу власному «Я» та існуванню.

Спокійне его — це аж ніяк не мовчазне.

Придушення до повної втрати ідентичності ще нікому не пішло на користь. Натомість акцент спокійного его — рівновага і цілісність. За словами Веймент і її колег, «таке его дає змогу прислухатися до інших і до себе, навчитися людянішого та чуйнішого ставлення до життя».

Мета принципу спокійного его  — ставитися до себе й  до інших цілісніше та менше вдаватися до захисних механізмів, а не втратити зв’язок зі своїм «Я» чи заперечувати потребу в самооцінці.

Людині до снаги виховати в собі автентичну ідентичність і рахуватися з іншими — без утрати власного «Я» й без потреби в нарцисичному вивищенні над оточенням.

Спокійне его — це показник здорової самооцінки, яка зважає на свої обмеження, не відчуває потреби в захисних механізмах, коли его опиняється під загрозою, і має непохитне відчуття самоповаги та майстерності.