«Ти прекрасна, усі це бачать»: уривок із книжки «Наші змучені душі» Морґан Монкомбль

Життя підготувало для Азалії занадто багато болю і змусило сховати справжні почуття за маскою холодної та неприступної жінки, яка завжди все контролює. Вона пообіцяла собі, що ніколи не повернеться додому, де все навколо нагадує про минуле, однак новина про автотрощу, у якій гине її мати, руйнує всі плани. І лиш новий загадковий сусід Іден, який здається таким же загубленим у цьому світі, як і вона сама, вперше повертає усмішку на її обличчя. І хоча Азалія заприсяглася ніколи не мати почуттів до чоловіка, Іден перевертає її світ. Але чи готова вона поділитися таємницями власної змученої душі? Ділимося уривком із роману «Наші змучені душі» Морґан Монкомбль у матеріалі.

__________________________________________________________________________________________________

***

— Ти любиш музику, Азаліє? — запитує Алек, не дивлячись мені в очі. Я зацікавлено зводжу погляд на нього. 

— Це м’яко сказано. Я її обожнюю. Слухаю здебільшого старий рок. The Stones, The Kinks і Sex Pistols. Також обожнюю The Weeknd, Arctic Monkeys, Green Day... 

Іден успішно подає і впевнено всміхається. Алек здивований: 

— У тебе гарний смак. 

— Я це чую, — каже Іден, випиваючи склянку кока-коли. — Музика, кекси, опівнічні купання... Бракує лише подорожей, і я покличу її заміж. 

Якби він знав, що я робила ці чотири роки, то одразу одружився б. 

— Ти знала, що ніхто з бітлів не вмів читати нот? — запитує Алек, не звертаючи уваги на друга. 

— Серйозно? — сміюсь. — Я вражена. 

Він весело хитає головою та всміхається. 

— Так, а Джон Леннон написав Good Morning Good Morning після того, як почув рекламу пластівців. Це багато каже про їхні творчі методи. Проте, гадаю, це працювало, бо вони були майже такі популярні, як Ісус. 

Він безперестанку фонтанує інформацією про музику та скандал зі Стравинським. Ураз Іден кладе руку на його плече й Алек замовкає. 

— Вибач, — каже Алек, збентежено всміхнувшись та втупившись у більярдний стіл. — Ти... ти завжди любила музику?

 — Ні, не завжди. Спершу мені подобалися співаки, — усміхаюсь. 

Більше нічого не скажу. Не хочу зациклюватися на деталях. Якщо зізнаюсь, що співання подумки було єдиним способом уникнути найгірших моментів мого підліткового віку, то зіпсую собі настрій. 

У будь-якому разі я не можу цього пояснити. Співаючи, я переносила думки й тіло кудись деінде. Такий-от дивний зв’язок я мала з музикою. Це сакрально, особисто, таємно. 

Гра триває, і я обережно шепочу на вухо сусідові: 

— Його навушники — зірковий аксесуар, як у Daft Punk? 

Він нахиляється, щоб почути мене крізь музику. На його обличчі з’являється усмішка. 

— Просто в Алека проблеми з шумом та натовпом. Це допомагає йому не божеволіти в таких ситуаціях.

Я здивовано дивлюсь на нього. 

— О... То він не слухає музику? 

— Ні. Дехто вважає його нечемою. Але це зовсім не так. Він намагається. Він справді намагається. 

Я просто киваю, відкладаючи свої запитання на інший день. Тріумфально всміхаюсь, бо ми з Алісою виграємо. Мушу визнати, з невеликим відривом. 

— Стережіться, — каже Алек до Джоша.

 Іден їх не слухає, а просто дивиться на мене. 

На його вустах блукає усмішка. Це чудово. Я підходжу і притискаю свій більярдний кий до його грудей. Дивна електрика проходить між нашими тілами. Я заклякаю на місці. 

Мимоволі знову згадую його розгублене і пристрасне обличчя, коли він грав на скрипці, дивлячись на море. 

Я ніколи не бачила нічого настільки прекрасного й потужного. 

Не впевнена, що мені це подобається. 

Шепочу йому в підборіддя: 

— Все одно це була хороша гра. 

Я вже збираюсь його відпустити, коли він хапає мене за руку... Шрами вібрують від дотику його пальців, які дуже м’які та нерішуче пестять мою шкіру. 

— Я ще не сказав свого останнього слова, — шепоче він мені на вухо, перш ніж зняти кепку. Потім надіває її мені на голову, відкидаючи непокірні пасма волосся. — Носи на здоров’я. 

З цими словами він мені підморгує та приєднується до інших, які вже повернулися до нашого столу. 

Саме цієї миті Ендрю вирішує піти додому. Аліса повертається до роботи, і ми розмовляємо весь вечір. Я тішусь знайомству з Алеком та Іденом. Джошева наречена кілька разів переходить на іспанську й махає руками. Від цього Іден хихоче, а Алек ніяково всміхається. 

О першій годині ночі цілую Джоша в щоку та махаю Алеку. Я виснажена. 

— Відвезти тебе додому? 

— Ні, я пройдуся. Дякую, Сталлоне. 

Проминаючи бар, я побачила, що Іден розмовляє з гарненькою білявкою. Вона буквально пожирає його очима. Я подумки сміюсь, коли в моїй голові виникає божевільна ідея. 

Причепурюю волосся, поправляю груди і роблю розлючене обличчя, перш ніж кинутися на них. 

— Ти знущаєшся?! 

Вони здивовано повертаються до мене. Я взяла руки в боки і прошиваю поглядом кожного з них по черзі. 

— Думала, ти сьогодні працюєш допізна! — кричу на Ідена, на обличчі якого починає з’являтися непевна усмішка. 

Білявка не знає, куди себе подіти. Вона стоїть, роззявивши рота, й оглядає мене з ніг до голови. Я веду далі, не думаючи про наслідки, бо ж актриса в душі. 

— То ти розважаєшся, фліртуючи з гарячими дівчатами, поки я записую твій довбаний футбольний матч? 

— Хвилинку, вона говорить про мене? — вплутується співрозмовниця Ідена. 

Та він мовчить. Лише дивиться на мене, розважаючись і милуючись. Я махаю рукою в її бік. 

— Це комплімент, дорогенька. Ти прекрасна, усі це бачать. 

Сусід не пропускає жодної миті вистави, та дівчина для нього вже зникла. 

І я визнаю, що від його пронизливого погляду моє серце перевертається догори дриґом — у хорошому сенсі. Дівчина досі не йде, тож я вирішую ще додати, різко повертаючись до неї: 

— Що він тобі наобіцяв? Коштовностей? Життя, сповненого кохання? Парфумів? 

— Ух! — захищається білявка, розводячи руками. — Присягаюсь, він ніколи не казав, що з кимось зустрічається. 

— Але це не твоя провина, не хвилюйся. Вони всі однакові. Гадаю, він не казав тобі, що його дівчина вагітна? І цього разу я не збираюсь робити аборт! 

Дівчина така приголомшена, що моя гра ледь не припиняється. 

Це так смішно, що можна обпісятися. Іден витирає долонею рот, намагаючись приховати свою усмішку. 

— Мудак, — нарешті каже білявка, виливаючи склянку йому в обличчя. 

Упс. Я очікувала ляпаса, але й склянка води справила ефект. Вона встає з табуретки і йде геть. Щойно дівчина зникає з поля зору, я заливаюсь сміхом. 

Хапаю рушник із барної стійки і простягаю йому. 

— Це було неперевершено. 

Я беру його склянку і роблю ковток, почуваючись невимушено. На жаль, у ній немає алкоголю. 

— То я буду татом? — запитує Іден, ледь усміхаючись. 

Я дивлюсь, як він витирає очі, і знизую плечима. 

— Це за те, що відмовився відвести погляд, коли я була гола перед тобою. 

Цього разу чоловік щиро сміється і випростується, залишаючи на барній стійці гроші. 

— Зачепило. Ходімо, я відвезу тебе додому.

__________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Наші змучені душі» Морґан Монкомбль