«Зрозуміти наш біль, відчути, що це — правда»: уривок із книжки Світлани Ославської «На власній шкірі»

Ця книжка — документальні історії, написані на основі розмов зі свідками воєнних злочинів Росії в Україні. Авторка документувала їхні свідчення впродовж 2022–2024 років у регіонах, що пережили окупацію. Тут звучать голоси людей, які на власній шкірі зазнали терору російського вторгнення. «На власній шкірі» — це відверте висловлювання про злочинність російської агресії, і водночас — про силу окремих людей. Ділимося уривком у матеріалі.

______________________________________________________________________________________________________________

***

1 

— Воля... Це було свято. Ми були вільні й могли вийти. Відчуття волі не можна зрозуміти, поки не побуваєш у неволі. 

— Поки людина не переживе цього, то не зрозуміє. У підвал вас треба посадити. Щоб, як ви сіли, отак місяць просиділи. 

— Вас можна замкнути просто на добу. 

— Та ще й без кисню. 

— Тепер у підвалі вільно, і люди не розуміють, що там ніде було навіть пройти.  

— Відчуття чистої шкіри — як його передати? Це треба, щоб ви місяць не милися. 

— Коли вийдете на сонце, тоді зможете це зрозуміти. Бо матимете уявлення. 

— Матимете розуміння, що хтось не вийшов. 

2 

— Підвал має лишитися таким, яким він був. Законсервованим. 

— Одна річ — бачити фото, але із сучасними технологіями ти занурюєшся. Я спілкувався з людьми, які займаються 3D-візуалізацією... 

— Додати голоси. Крики. Стогони. 

— Я була в музеї воскових фігур. Можна зробити так, щоб людина зайшла й побачила, як люди сиділи на лавках, як поруч лежала мертва людина. 

— Як лежав труп, а поруч — три відра, і люди стояли в черзі до трупа. 

— А про що ми розмовляли ті двадцять вісім днів! Щоранку кожен розказував свій сон, і думали, аби тільки гранату не кинули, аби ми тут не померли всі. 

— Ми ж не кажемо, що не зненавиділи одне одного. Цю сторону ми не розповідаємо, але всяке було. І соромно за себе. Сварилися за кожні п’ятнадцять сантиметрів. Але чогось воно випадає з пам’яті. 

3 

— Мої знайомі кажуть: «Як це — стільки людей на такій площі?». 

— Люди не розуміють. У мене донька приїхала, ми спустилися в підвал, і я розповідаю: «Тут я була з покійним чоловіком». А вона ошелешено питає: «Як? Удвох?! Тут і один не поміститься. Це нереально». 

— Навіть люди з  Количівки не  розуміють ягіднянців. Мені одна сказала: «А ми теж сиділи в підвалі». Але ж ти могла вийти! А в мене було пів метра. Ви були вільні, ви могли й удома залишитися, я правду кажу? А потім говорять, що от у Ягідному люди гроші отримали... 

— Коли у 2014-му почалася війна, у Ягідне приїхали переселенці з Донецька. Я аж тоді зрозумів їх, коли війна прийшла до нас. І є тепер, наприклад, люди в центральній Україні... Так, до них прилітають ракети, але вони не розуміють. Жалість є, але не розуміння. Вони мають зрозуміти наш біль — чи через 3D, чи через воскові фігури. Можна уявити, хоч і не буде запаху... Ти не зрозумієш, але хоча б побачиш. 

— Будуть закордонні гості. Треба зробити все, щоб той, хто сумнівається, чия правда: України чи Росії, щоб така людина максимально сильно відчула ці жахіття. Щоб коли вийшла з підвалу, навіть не мала сумніву, чия правда. Щоб люди відчули ці муки, які переживали ми, щоби зрозуміли біль, якого нам завдала Росія. 

— Зрозуміли, як русский мир ставився до українців. 

— Не ввести людину в ступор, а просто дати зрозуміти: це з нами відбувалося. 

— Щоб людина зайшла — і відчула біль. 

— Не відчула біль, а відчула, що це — правда. 

4 

— Я хочу доповнити. Колись бабуся розказувала про війну жахливі речі. Хотіла б я тоді це відчути. Може, була б психологічно готова тепер. 

— А моя розказувала не про німців, а про росіян. Як конями затоптали, як останню корову вигнали. І все це замулилося. Хай не буде так і з нашою історією. 

5 

— Тільки солярку викресліть, люди не питимуть її.

______________________________________________________________________________________________________________

Розмова жителів Ягідного про меморіалізацію подій березня 2022-го відбулася влітку 2024 року в межах серії зустрічей-таунхолів, організованих Лабораторією журналістики суспільного інтересу.

______________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «На власній шкірі», Світлана Ославська