Жовтий і художники: уривок із книжки Мішеля Пастуро «Жовтий. Історія кольору»
Історія кольору — це передусім яскраво оздоблена історія людства, а праці Пастуро — це хронологічна палітра культурного розвитку від манускриптів, вітражів і геральдики до одягу, живопису і масової культури. Художньо обрамлена й історично доведена одіссея жовтого кольору — книжка «Жовтий. Історія кольору» французького медієвіста Мішеля Пастуро описує тернистий шлях, який вдалося подолати всім відтінкам жовтого, щоб заполонити світ людини. Ділимося уривком із книжки у матеріалі!
_________________________________________________________________________________________________________
Перед тим як написати монографію, було моє університетське викладання; а перед викладанням — мої дослідження. І моїм дослідженням вже пів століття. У певному сенсі книжка про Жовтий уже існувала до своєї появи, бо я не працюю з кольорами по одному. Коли я проводжу дослідження, я опрацьовую всі досьє водночас. Жоден колір не існує окремо: коли я говорю про Реформацію і кольори — я маю на увазі їх усі разом.
Мішель Пастуро, із матеріалу-розмови про розуміння кольорів та спадкоємність любові до них
_________________________________________________________________________________________________________
Читайте також уривок із книжки «Синій. Історія кольору».
_________________________________________________________________________________________________________
Живопис — гарний приклад такої непостійності, що трохи збиває дослідників з пантелику. Мініатюри й панелі пізнього Середньовіччя рясніли жовтим — осяйним, яскравим і насиченим. Так само й вітражі: завдяки винайденню на початку XIV століття жовтої фарби на основі нітрату срібла, палітра урізноманітнилася, а кількість жовтих тонів зросла. Тенденція частково зберігалася в картинах першої половини XVI століття, але з 1560-х років і до імпресіоністичної революції — тобто протягом понад трьох століть — жовтий колір став рідкістю, та й з’являвся він частіше у доволі далеких від чистої барви відтінках: коричнюватий, зеленуватий, сіруватий, вохристий, рожевуватий, солом’яний, кольору слонової кістки, відверто бежевий, як у Караваджо, чи золотистий, як у багатьох митців доби бароко. Однак цілком можливо, що час також лишив свій слід і змінив або затемнив той чи інший пігмент. Жовтий у своєму чистому вигляді вкривав лише невелику поверхню картин і радше був хроматичним акцентом. Звісно, траплялися й винятки, зокрема у нідерландському живописі XVII століття. Але навіть у роботах Вермеєра, видатного колориста й адепта жовтого, такі відтінки потрібні насамперед для того, щоб урівноважити, мало не музично, інші кольори: вони не виконують суто іконографічної функції. Зрештою, навіть «кавалок жовтої стіни» з його «Виду Дельфта», яким письменник Берґотт так замилувався, що аж помер, сьогодні здається радше білясто-рожевуватим. Чи був він уже таким у 1921-му? Схоже, Марсель Пруст цього не помітив:
А вмер він ось так. Досить легкий напад уремії спричинився до того, що йому приписано спочин. Та оскільки якийсь там критик написав, що в Вермеєровій “Видові Дельфта” (позиченому гаазьким музеєм на голландську виставку), в картині, яку Берґотт божествив і, як йому здавалося, добре знав, кавалок жовтої стіни (Берґотт її не пам’ятав) вималюваний так гарно, що навіть у цьому окремому фрагменті можна вбачити шедевр хінської штуки, самодостатній у своїй красі, то Берґотт, під’ївши картоплі, вийшов із дому й рушив на виставку. Уже на перших приступках сходів відчув, як голова пішла йому обертом. Минаючи кілька полотен, нарешті він опинився перед Вермеєром; він пам’ятав його яскравішим, ориґінальнішим від цього того, що знав, але нині, завдяки критичній статті, вперше зауважив дрібні людські постаті, витримані у блакитних тонах, рожевий пісок і, нарешті, чудову фактуру кавалка жовтої стіни. Запаморока посилилася; Берґотт уп’явся очима в урочу стіну, як дитина в жовтого метелика, якого збирається накрити долонею. “Ось як мені треба писати, — сказав він сам собі. — Мої останні книжки засухі, на них треба накласти кілька шарів фарби й домогтися самоцінности кожного речення на кшталт жовтої стіни”.
Не потрібно перечитувати уривок зі славнозвісної «Полонянки», п’ятого тому епопеї «У пошуках утраченого часу», щоб визнати Вермеєра видатним майстром жовтих тонів, як і його сучасників Самюеля ван Гоґстратена і Пітера де Гоха: достатньо просто поглянути на їхні картини. А ось за межами Республіки Семи Сполучених Нижніх Земель відшукати шанувальників жовтого складніше. Схоже, виняток становили тільки двоє видатних художників: Сімон Вуе (1590–1649), чиї насичені жовті відтінки мають помаранчевий полиск, і Клод Желле, знаний як Лоррен (близько 1600–1682) — різкі жовті тони просочують чимало його полотен, прагнучи відтворити схід і захід сонця. Але якщо узагальнити, великі майстри жовтого кольору працювали пізніше: Тернер, Гоген, Ван Гог, більшість фовістів, Шіле, Купка. Про них ми поговоримо далі.
Художники Нового часу, як і їхні середньовічні колеги, володіли доволі великою палітрою, що передавала різноманітні відтінки жовтого. Якщо вони й рідко його використовували, то не з технічних чи хімічних міркувань: річ була у знеціненні цього кольору і його скромному місці в тогочасній матеріальній культурі. Жовтий рідко виходив на передній план: частіше його застосовували для глізалі чи змішували з іншими барвами.
Найдавніший жовтий пігмент — це вохра, тобто багата на гідроксид заліза глина, якою художники користувалися ще в часи палеоліту. Вохра тривка і дуже стійка до впливу світла, проте має погані покривні властивості. Якщо, крім заліза, вохра містить також оксид марганцю, її колір тяжіє до коричневого і зветься «умброю». Багато художників XVI–XVII століть надавали перевагу саме умбрі, а не звичайній вохрі, бо після обпікання вона набувала ще красивішого «випаленого» відтінку.
Аурипігмент — природний сульфід миш’яку — майже такий само давній, як і вохра. Його легко сполучити з мінеральними пігментами і надзвичайно складно — з металевими. Утворений із поєднання сірки та миш’яку, аурипігмент надзвичайно токсичний, і працювати з ним треба обережно й на маленьких поверхнях. Однак він дарує дуже красиві жовті тони: світлі й осяйні, якщо більше сірки, й жовтогарячі, якщо переважає миш’як. Художники користувалися ним, щоб замінити золото, і вміли штучно виготовляти його, поєднуючи сірку й реальгар, проте штучний аурипігмент темнів іще швидше, ніж натуральний. Саме тому майстрам часом доводилося використовувати сухозлітне золото або ж фальшиве, більш чи менш руде, виготовлене із сірки, олова або ртуті, й аміачну сіль.
Однак у живописі XV–XVI століть найпоширенішими жовтими барвниками були не вохра чи аурипігмент, а пігменти на основі свинцю та олова. Про них знали ще давні римляни, але у пізньому Середньовіччі побільшало рецептів шляхом варіювання пропорцій обох металів і різних температур їхнього сплавлення.
Якщо частка олова низька, температура може лишатися помірною (від 300 до 600 градусів). Таким чином отримували масикот — золотистий жовтий, який тоді називали «красивим жовтим». Це і справді осяйний, але дуже нестійкий до світла пігмент, який зеленіє або чорніє з часом. Якщо свинець і олово поєднати в приблизно однакових пропорціях, температуру потрібно підвищити до 850–900 градусів. Такий пігмент часто виготовляли склярі, вони доповнювали його піском. Жовтий на основі олова та свинцю стійкіший за масикот, але так само токсичний. Власне, у текстах ці два пігменти дуже складно розрізнити через розмаїття рецептур і неточність лексики. У цій сфері, як і в багатьох інших, латина точніша і легша для розуміння, ніж народні мови, зокрема діалекти італійської. Наприклад, що таке giallorino? Це слово уже зринає в Libro dell’Arte («Книга про мистецтво») флорентійця Ченніно Ченніні на початку XV століття і часто згадується у трактатах XVIII століття. Жовтий зі свинцю та олова? Звичайний масикот? Неаполітанський жовтий?
Останній зі згаданих пігментів відрізняється від двох попередніх, хоча є так само токсичним. Він складається насамперед із антимону й свинцю і трапляється в природі у вигляді решток магматичної породи на схилах деяких вулканів. Про нього знали ще римляни і єгиптяни, однак великі митці новочасної Європи відкрили його для себе із середини XVI століття. Назвали його «неаполітанським жовтим», бо походив він здебільшого зі схилів Везувію. Це стійкий пігмент із гарними покривними властивостями, що дає красиві жовті, але часом трохи рожевуваті чи білясті тони. Його можна виготовити штучно, поєднавши свинець із антимонатом калію або сульфатом кальцію, однак процес синтезу доволі складний, а результат отримати непросто.
Доповнюючи жовту палітру, художники користувалися також смолами екзотичних дерев (наприклад, гумігутом, який давав стійкі і осяйні, але не дуже насичені відтінки) і лаками. Лаки — це екстракти рослинних барвників, хімічно поєднані з галунами — найчастіше алюмінієвими. Найпопулярнішим був резедовий лак — дуже стійкий пігмент, який дає жовті тони з ледь помітним ухилом у зелений. Штильгельб — ще один рослинний лак на основі ягід крушини або листя каштана — також дає стійкі, але трохи зеленуваті й тьмяні відтінки жовтого. Найбільше художники користувалися ним, щоб намалювати тіні або накласти глізаль.
Як показують сучасні лабораторні дослідження, кожен художник і кожна майстерня мали власну «кухню», де виготовляли жовтий та інші кольори. Залежно від способу подрібнення, природи зв’язних речовин і додавання тих чи інших домішок, один і той самий пігмент проявлявся дуже різними кольорами. Із сумішами так само: вохриста глина реагує по-різному, якщо до неї додати свинцевий жовтий або трохи аурипігменту. З 1600-х років деякі майстерні, де художники співпрацювали з ученими, здобували експертні знання у сфері поєднання кольорів та хімії пігментів. Наприклад, так сталося в Антверпені, у майстерні Рубенса, де працювали художники, їхні численні помічники, кожен із яких спеціалізувався на конкретному завданні, а також науковці, вчені єзуїти, філософи, гравіювальники й навіть фарбарі.
_________________________________________________________________________________________________________
Замовити книжку «Жовтий. Історія кольору», Мішель Пастуро
В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними
Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн
