Богородиця, як свідок і документ історії мистецтва й символіки: уривок із книги «Синій. Історія кольору» Мішель Пастуро

Чому стародавні греки вважали синій потворним і варварським? Як він став уособленням Діви Марії і потужним елементом церковного оздоблення? Як синьому кольору вдалось подолати шлях від уособлення військо-політичних сил під час Французької революції до романтичної епохи блюзу і модерну? У своїй книзі «Синій. Історія кольору», Лабораторія Мішель Пастуро розглядає історію, як колірну палітру майстра-художника — крізь епоху неоліту і аж до тріумфу сучасності, коли військовий одяг поступився місцем повсякденним класичним джинсам, а синій став уособленням нашої планети і технологічного майбутнього.

Поширення синіх тонів у різних видах мистецтва спостерігали найраніше з рубежу XI–XII століть. Звичайно, це не означає, що синій колір був відсутній у художній творчості до цього часу. Ми вже згадували про часту присутність синього кольору в ранньохристиянських мозаїках і в мініатюрах періоду Каролінгів. Але до XII століття синій часто залишався другорядним або периферійним кольором; символічно він був менш важливим, ніж три «основні» кольори давніх культур: червоний, білий і чорний. Аж раптом усе змінилося протягом кількох десятиліть, про що свідчить новий живописний та іконографічний статус кольору  в мистецтві, а також зростання популярності у гербах та одязі. Приклад вбрання Богородиці слугуватиме відправною точкою для нашого аналізу, оскільки допоможе нам визначити шляхи, якими відбувався цей стрімкий злет. 

Діва Марія не завжди була одягнена в синій. Насправді лише у ХІІ столітті у західному живописі цей колір почав асоціюватися з нею і став одним з її обов’язкових атрибутів. Відтоді в синіх тонах зображували плащ Марії (найчастіше) або сукню, або рідше — все її вбрання. Раніше на зображеннях Марія могла бути одягнена у вбрання будь-якого кольору, але майже завжди переважав темний: чорний, сірий, коричневий, фіолетовий, синій або темно-зелений. Основним завданням кольору при цьому було передати страждання та жалобу: Богородиця оплакує свого сина, який помер на хресті.

Ця ідея вже була присутня в ранньохристиянському мистецтві. В імператорському Римі чорний або темний одяг іноді одягали на похорон родича чи друга — і його продовжували використовувати в мистецтві Каролінгів і Оттонів. Однак у першій половині XII століття на зміну темній палітрі прийшов синій колір як єдиний атрибут жалоби Діви Марії. До того ж він став світлішим і спокусливішим: чистішим і яскравішим, якщо порівняти з тьмяним, темним кольором минулих століть. Майстри з виготовлення вітражів і мініатюр прагнули увідповіднити цю нову марійну синяву до нової концепції світла, яку прелати, що будували і вводили в експлуатацію церкви, запозичили у богословів. 

Надзвичайний розвиток культу Марії забезпечив популяризацію цього нового синього кольору і швидко поширив його на всі сфери художньої творчості. Близько 1140-х років вітражисти розробили знаменитий «синій Сен-Дені» під час перебудови церкви абатства. Кількома роками пізніше робітники й техніка з будівництва Сен-Дені перемістилися на захід, і там цей колір став відомий уже як «шартрський синій» і «леманський синій»; згодом він поширився далі й з’явився у багатьох вітражах другої половини XII і в перші роки XIII століття. 

Цей вітражний синій виражав нову концепцію неба і світла. Однак протягом десятиліть він урізноманітнювався новими відтінками, іноді набуваючи темніших, насиченіших тонів у мистецтві XIII століття. Частково це було пов’язано з технічними та фінансовими обмеженнями (замість кобальту все частіше використовували мідь або марганець) і привело до справжніх естетичних змін: готичний синій колір Сент-Шапель, збудований близько 1250 року, вже не мав нічого спільного з романським шартрським синім, який використовували на вітражах майже століттям раніше. Водночас емальєри прагнули наслідувати склярів. Так вони сприяли поширенню нових відтінків синього й нанесенню його на низку літургійних предметів (чаші, дискоси, дароносиці, релікварії) та предмети побуту, зокрема, на гемеліони (миски для миття рук перед їжею). Пізніше, розписуючи манускрипти, художники почали систематично поєднувати, іноді на контрасті, червоне й синє тло в мініатюрах. Ще пізніше, в перші десятиріччя XIII століття, дехто з визначних людей, наслідуючи зображення Цариці Небесної, почав носити одяг у синіх тонах, що було б немислимим ще два-три покоління тому. 

Святий Людовік був першим французьким королем, який робив це регулярно. 

Зображення Богородиці, зодягненої в  синє, посприяло новому сприйняттю цього кольору в  суспільстві. Далі ми побачимо, як це відобразиться в тканинах та одязі. Але ми не зупинятимемося на еволюції марійного синього після закінчення готичного періоду, коли цей колір був на піку популярності. Готичному мистецтву не вдалося раз і назавжди пов’язати синій із Богородицею, хоча в ранньомодерний період цей колір залишався її хроматичним атрибутом. У мистецтві бароко поступово затвердилася нова мода на «золоту» Діву Марію  — колір асоціювався з  божественним світлом. Ця мода тріумфувала у XVIII столітті і продовжувалася у XIX. Однак з прийняттям догмату про непорочне зачаття, згідно з яким Марія з моменту свого зачаття, завдяки унікальному Божому привілею, уникнула первородного гріха — догмату, який остаточно визнав Папа Пій IX 1854 року — іконографічним кольором Богородиці став білий — символ чистоти і незайманості. Себто вперше від початку християнства іконографічний колір Марії нарешті збігся з її літургійним кольором. Адже, починаючи з V століття в деяких єпархіях, а з понтифікату Інокентія III (1198–1216) й серед більшої частини римських християн свята на честь Богородиці асоціювалися з білим кольором. Протягом століть Богородицю зображували майже в усіх кольорах, про що свідчить дивовижна статуя, вирізьблена з прекрасного липового дерева на початку II тисячоліття, яка зараз в Льєзькому музеї. Ця Богородиця в романському стилі спочатку була пофарбована в чорний колір, як це було заведено в той час. У XIII столітті її перефарбували в синій колір, згідно з канонами готичної іконографії та богослов’я. Але наприкінці XVII століття, як і багато інших, ця ж статуя під впливом моди бароко змінила колір на золотий, і так тривало близько двох століть, перш ніж унаслідок догми про непорочне зачаття, близько 1880 року, її повністю перефарбували в білий. Таке нашарування чотирьох кольорів протягом тисячоліття робить цю тендітну скульптуру унікальним свідком і документом історії мистецтва й символіки.

Передзамовити книжку «Синій. Історія кольору» Мішель Пастуро

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними

Замовляйте книги на сайті інтернет-магазину laboratory.ua: кешбек і безкоштовна доставка за замовлення від 500 грн

Більше книг про мистецтво шукайте за посиланням у книжковому інтернет-магазині laboratory.ua