- Книги
- Всі автори
- Ернест Гемінґвей
Ернест Гемінґвей
Ернест Гемінґвей — американський прозаїк, автор оповідань і журналіст. Його лаконічний стиль мав сильний вплив на художню літературу ХХ століття, а його авантюрний спосіб життя та публічний імідж викликали захоплення ним у наступних поколінь. Гемінґвей написав більшість своїх творів між серединою 1920-х і 1950-х років. Він був нагороджений Нобелівською премією з літератури у 1954 році. Опублікував сім романів, шість збірок оповідань і дві публіцистичні праці. Три його романи, чотири збірки оповідань і три публіцистичні твори були опубліковані посмертно. Його твори вважаються класикою американської літератури.
Ернест Гемінґвей (Ernest Hemingway, 1899–1961) — американський прозаїк і журналіст, автор «Старого і моря», «Прощавай, зброє» та «По кому подзвін». Його стиль упізнають за стислими діалогами й увагою до дії. Коли герой довго не називає причину свого страху чи втрати, її можна прочитати в тому, що він робить, зауважує або вперто оминає в розмові.
Репортажі, війни й паризьке коло
Гемінґвей народився в Оук-Парку, штат Іллінойс. Після школи працював у газеті в Канзас-Сіті. Під час Першої світової добровольцем служив у санітарній частині на італійському фронті, зазнав поранення й лікувався в Італії. Пізніше писав для канадської преси. У 1920-х жив у Парижі серед американських та європейських письменників і митців, а досвід громадянської війни в Іспанії здобував як кореспондент. Після життя на Кубі останні роки провів у США.
«Прощавай, зброє» використовує матеріал італійського фронту, щоб розповісти про стосунки санітара й медсестри серед відступу та небезпеки. У «По кому подзвін» американський підривник діє разом з іспанськими партизанами, а короткий час до операції загострює різницю між їхніми цілями. «Фієста. І сонце сходить» переносить увагу до повоєнного кола друзів у Парижі та Іспанії. Пізні спогади про молодого письменника й тодішній Париж вийшли посмертно як «Свято, яке завжди з тобою».
«Старий і море» та коротка проза
У «Старому і морі» кубинський рибалка Сантьяго виходить у море й довго бореться з великою рибою. Послідовність рухів, втома й розмови із самим собою становлять майже всю зовнішню дію. За повість Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію. 1954 року йому присудили Нобелівську премію з літератури, окремо відзначивши майстерність оповіді в цій книжці. З неї зручно почати, щоб побачити, як автор утримує напругу без великої кількості персонажів.
У «Снігах Кіліманджаро» зібрано оповідання різних років, зокрема про письменника, який на сафарі згадує ненаписані історії. Українські «Чоловіки без жінок та інші оповідання» об’єднують ранню прозу з трьох книжок, де характер героя часто проступає через коротку сцену. У «Втраченому поколінні» твори Гемінґвея стоять поряд із прозою й віршами інших авторів доби. Цю антологію варто обрати, щоб порівняти, як різні письменники передавали досвід Першої світової та її наслідків.