«П’ять хвилин із книжкою»: Соломія Нижник про переклад книжки «Наші змучені душі» Морґан Монкомбль

Продовжуємо рубрику «П’ять хвилин із книжкою», присвячену перекладачам і перекладачкам Лабораторії! Сьогодні знайомимося ближче із Соломією Нижник, перекладачкою книжки «Наші змучені душі» Морґан Монкомбль. Яким є процес перекладу, що найскладніше і що приносить найбільше радості — найцікавіше із розмови публікуємо у матеріалі!

Переклад — один із найважливіших етапів роботи над іноземними виданнями, адже саме перекладач стає диригентом симфонії книжки: задає їй ритму, тону й звучанню, який має бути суголосним із оригіналом. Рубрика «П’ять хвилин із книжкою» присвячена людям, які закохують чи змушують нас ненавидіти героїв книжки, дають їм голос, формують із написаного світу нову реальність. Саме завдяки роботі перекладачів на наших полицях з’являються світові новинки й бестселери українською мовою.

_______________________________________________________________________________________________________

Як книжка впіймала вас «на гачок»?

Я не шукала цю книжку — вона сама мене знайшла. І вже з перших сторінок я зрозуміла, що це не просто історія. Азалія, з болісним минулим, із травмами, що досі не загоїлися, але з такою силою і відвагою, одразу вкорінилася в мені. Її рубрика Bienvenue sur Dear Patriarchy — це не просто розповідь — це оголення душі,  крик, спротив та правда, якої так часто бракує. Це було близьке мені до тремтіння, бо я не раз стикалася з приниженням прав жінки. До того ж колись я мріяла стати журналісткою, а саме так виступати і мати своїх слухачів) Кохання Ідена та Азалії — ще один момент, який особливо відгукнувся мені. Воно не вибухове, а тихе, уважне, повільне..таке, що виростає з довіри. І ця довіра народжується на місці болю й замовчування. Ще мене вразило, як Азалія усвідомлює свої помилки і прагне змінитися. Проте з таким минулим, а особливо людьми та місцями з минулого, зробити це надзвичайно важко.

Розкажіть про цікаві новотвори\неологізми над якими ви працювали у цій книжці? 

У цій книжці було кілька мовних моментів, які можна назвати новотворами або стилістичними інноваціями. Один із прикладів — звертання «Beauté» до дівчини. Це не класичне ma belle чи chérie.., а щось свіже, поетичне і дуже стильне.. Це така ніжність без пафосу. 

Поділіться найскладнішим моментом перекладу, який майже (або точно) довів вас до сказу?

У цій книжці мене дуже вразили вислови, пов’язані зі шлунком, які французи часто використовують для передачі сильних емоцій — тривоги, страху, напруження. Це дуже живі, тілесні метафори. Наприклад: «Mon estomac se retourne sur lui-même tandis que les larmes me brûlent les yeux». Перекладати такі фрази було непросто — хотілося зберегти фізіологічну глибину відчуттів, навіть якщо в українській мові немає точного відповідника.

Ще одна складність — нецензурна лексика. Її в книжці багато, і вона добре вписана в характери героїв. Я довго добирала відповідники, щоб звучали природно, без надміру й без втрат.

А ще багато часу забрав переклад пісень. Це справді змушувало злитися — враховуючи мій рівень англійської, було доволі складно

Після перекладу цієї книжки, я засумнівалася у знаннях рідної мови. Адже доводилось не раз заглядати в словники.

Щиро вдячна літературній редакторці — саме завдяки її кропіткій праці текст набув потрібної форми і звучання.

Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?

Насправді таких моментів було багато. Ця книга стала для мене не просто текстом — вона стала емоційною подорожжю.

Я щиро співпереживала героям — і плакала, і сміялась, і злилась, і сумувала, і раділа… Це був цілий спектр емоцій. Перекладала так, немов жила всередині цієї історії. Було тривожно, коли Піт прийшов у Royal American і почалася бійка; я ніби була поруч з Азалією на зустрічі випускників; відчувала її бажання врятувати Катрін і водночас  помститися за себе. І ще багато інших моментів торкалися до глибини душі.

Неможливо не згадати неймовірні побачення Азалії та Ідена. Як вони пізнають одне одного — обережно, але зростаючи в довірі. У кожного своє минуле, свої травми. Їхня зустріч не випадкова, як і багато зустрічей у нашому житті.

Її біль і його рани розкриваються поступово, і саме в цьому процесі народжується любов. Щира, сильна, справжня.

Я плакала, коли Азалія була між життям і смертю. Плакала, бо ця сцена не лише про біль, а й про силу. Про силу справжньої любові, підтримки, відданості, дружби, попри все.. А потім, коли це все завершилось, я плакала від щастя.

Бо історія, яку вони прожили разом, була світлою, чесною, болісною і прекрасною водночас. Історія, яку неможливо забути.

Я ще ніколи так глибоко не занурювалася в книжку — можливо, тому, що це мій перший переклад. Я перечитувала, виправляла, знову перечитувала, і в якийсь момент зрозуміла, що вже знаю цілі уривки напам’ять. А бувало, що і злилась на себе, бо розуміла, що треба перекладати, а я настільки захопилась, що просто ще раз читала далі.

Якби повернути час назад чи погодилися б ви перекладати цю книжку знову?

Так, я б із величезним задоволенням переклала цю книжку ще раз. Бо вона — особлива. Для мене. І, впевнена, для багатьох. Кожне слово знаходить відгук, резонує з реальними історіями. Один із моїх висновків - за будь-яких обставин можна почати нове життя. Головне — йти вперед і ніколи не здаватися. Адже, у кожного в житті бувають чорні й білі смуги і ця історія нагадує, що навіть після найтемнішої ночі приходить світанок.

Тому дуже рада, що довірили мені цю працю і подарували незабутні враження від перекладу та співпраці з найкращими спеціалістами.

Купити книжку «Наші змучені душі» Морґан Монкомбль