«Завтра мушу розпочати нове життя. Як почати життя, коли за плечима лише смерть?»: 5 цитат із книжки Владислава Шпільмана «Піаніст»

23 вересня 1939 року Владислав Шпільман грав Ноктюрн № 20 до-дієз мінор Шопена в прямому ефірі радіо, під такі гучні вибухи, що фортепіано не було чути. Це була остання пряма трансляція музики з Варшави. Того дня в радіостанцію влучила німецька бомба і Польське радіо припинило мовлення. Вся родина геніального композитора загинула, а його життя врятував німецький офіцер, який почув, як він грає той самий Ноктюрн на піаніно, знайденому серед уламків. Книжка Шпільмана «Піаніст» детально описує життя в гетто та руїнах міста — це важливе свідчення про Голокост і воєнні злочини нацистів. Ділимося добіркою цитат із книжки у матеріалі.

Мій батько написав цю книжку одразу після війни. Думаю, він писав насамперед для себе, а не для можливих читачів. Вона допомогла йому впоратися із жахливим досвідом війни, очистити розум і серце, щоб жити новим життям. Сказати щиро, мій батько не був письменником, а був, як кажуть у Польщі, «людиною, у якій живе музика»: піаністом, композитором і великим натхненником польського культурного життя. Жив для музики й вижив завдяки їй.

_________________________________________________________________________________________________________

Читайте також: матеріал про життєвий шлях Владислава Шпільмана та уривок із книжки «Піаніст»

_________________________________________________________________________________________________________

У «Новочесній» ніхто не звертав на мою музику ні найменшої уваги. Що голосніше я грав, то голосніше розмовляли відвідувачі, зайняті їжею та питвом, і щодня між мною та ними відбувалося змагання, хто кого здолає. Якось один відвідувач навіть попросив мене через офіціанта ненадовго припинити грати, бо музика заважала йому перевірити якість золотих двадцятидоларових монет, що їх він щойно купив у приятеля. Тоді він обережно постукав монетами по мармуровій стільниці, взяв їх пучками пальців, підніс до вуха й зосереджено прислухався до їхнього дзенькоту — єдиної музики, що його цікавила. Я не затримався там надовго. На щастя, знайшов роботу в зовсім іншому кафе, на вулиці Сєнній, куди послухати мою гру приходила єврейська інтелігенція. Саме там я заробив репутацію хорошого виконавця і заприятелював з людьми, з якими згодом мені доведеться не лише збавити приємні часи, а й пережити немало жахливих. Серед завсідників кафе був художник Роман Крамштик, дуже талановитий митець, друг Артура Рубінштейна й Кароля Шимановського. Він працював над чудовим циклом малюнків про повсякденне життя в гетто. Не підозрював, що його самого вб’ють, а більшість цих малюнків буде втрачена.

Жінка біля нас, яка все повторювала: «Навіщо я це зробила?» — діяла нам нерви найбільше. Тепер ми знали, про що вона говорила. Це з’ясував наш друг-комерсант. Коли всім наказали вийти з будинку, ця жінка із чоловіком і дитиною сховалися в заздалегідь підготовленому місці. Коли повз нього проходили поліцаї, дитина заплакала, і перелякана мати задушила її власними руками. На жаль, навіть це не допомогло. Поліцаї почули передсмертний хрип дитини і схованку було викрито.

Завтра мушу розпочати нове життя. Як почати життя, коли за плечима лише смерть?

Іноді виступаю із сольними концертами у Варшаві, у будинку на вулиці Нарбута, 8, саме там, де носив цеглу й вапно, — де працювала єврейська бригада: чоловіки, яких розстріляли одразу після того, як квартири для німецьких офіцерів були готові. Офіцери недовго насолоджувалися своїми чудовими новими оселями. Будинок досі стоїть, і тепер там школа. Я граю для польських дітей, які не підозрюють, скільки людських страждань і смертельного страху колись пройшло крізь їхні сонячні класи.

Я молюся, щоб їм ніколи не довелося пережити такого страху і страждань.

Брехня — найбільше зло. З неї випливають всі інші диявольські діяння. І нам теж збрехали; громадську думку постійно вводять в оману. На кожній газетній шпальті брехня, хай то політичні, економічні, історичні, соціальні чи культурні питання. Скрізь придушують правду, факти спотворюють і перекручують, аж доки вони не обертаються на свою протилежність. Чи може це добре закінчитися? Ні, так не може тривати, в ім’я людини й вільного людського духу. Брехуни й спотворювачі правди повинні зникнути й бути позбавлені своєї свавільної влади, й тоді, можливо, знову з’явиться місце для вільнішого й благороднішого людства.

_________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Піаніст. Надзвичайна історія виживання», Владислав Шпільман

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними