Без мук та страждань неможливо створити щось величне: 5 цитат із книжки Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу. На Сваннову сторону»

Перша частина знаменитої семитомної епопеї Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу. На Сваннову сторону», в перекладі одного з найвидатніших українських перекладачів Анатоля Перепаді, є одним із ключових творів сучасної психологічної прози. Роман, написаний ще у 1913 році, розпочинає поетичну, заплутану подорож лабіринтами пам’яті — світом дитячих спогадів, внутрішніх переживань і уяви головного героя — хлопчика Марселя, у якому сплелось так багато автобіографічних рис самого автора. У центрі твору — історія втраченого дитинства, неможливого кохання, сатири вищого світу, що потрапив у пастку ефемерності моди, а також філософське дослідження мимовільної пам'яті, за міріадами потайних дверцят якої, кожен переживає власну, щоразу інакшу історію. Марсель Пруст створив не белетризовану хроніку подій власного життя, а деталізований автопортрет внутрішнього світу митця, де звук, колір, смак і навіть запах пробуджують уяву й навіки поєднують текст із серцем читача.

Французький письменник, лавреат Гонкурівської премії (за роман «У затінку дівчат-квіток») есеїст та критик. Здобув світове визнання як автор одного з найвизначніших творів світової літератури ХХ століття — семитомного роману-епопеї «У пошуках втраченого часу».

Доленосна «мадленка»

Марсель Пруст народився в Парижі в родині Адрієна Пруста, відомого лікаря католицького походження, та Жанни Вейль, яка належала до заможної єврейської родини. 

Дитячі канікули він проводив в Ілльє та Отейї, які згодом перетворилися на вигаданий Комбре у його романі, а також на морських курортах Нормандії разом із бабусею. У ліцеї Кондорсе Марсель писав для шкільних журналів, закохався у дівчинку Марі де Бенардакі на Єлисейських полях, а також познайомився з дітьми впливових сімей, завдяки чому потрапив у світ аристократичних салонів. 

У 1896 році Пруст видав свою першу книгу «Радощі й дні» — збірку вишуканих і глибоких оповідань, які раніше публікувалися в журналах Le Banquet та La Revue Blanche. У 1895–1899 роках він працював над автобіографічним романом, який залишився незавершеним, але вже передвіщав головний шедевр його життя — «У пошуках втраченого часу».

Після смерті батька у 1903 році та матері у 1905 році Марсель залишився в глибокій скорботі, але фінансова незалежність дозволила йому повністю присвятити себе роботі над романом. Перша спроба «У пошуках втраченого часу» датується 1905–1906 роками, ще одна — 1907 роком, але обидві були відкладені. 

У 1909 році стався переломний момент — випадкова згадка через смак чаю та бісквіту (у романі це перетвориться на знамениту сцену з мадленкою). Тоді ж він розпочав À la recherche du temps perdu.

Щоб повністю зануритися в роботу, у 1910 році Пруст вирішив відмежуватися від світу. Відтоді він майже не залишав свою квартиру: спав удень, а працював уночі. Виходив лише зрідка — щоб підмітити деталі й зібрати враження для роману. Пруст писав напівлежачи у ліжку, при тьмяному світлі, через що часто страждав від болю в очах. Він вірив, що без страждань і внутрішніх мук неможливо створити справжній шедевр.

Перший том твору відмовилися друкувати провідні видавці, включаючи La Nouvelle Revue Française, але завдяки фінансовій підтримці Пруста його видав Бернар Грассе у 1913 році. Хоча на початку Пруст планував лише три томи, Перша світова війна та особисті трагедії призвели до того, що роман зріс утричі у своїй глибокій, сатиричній і філософській винятковості.

__________________________________________________________________________________________________________

Чи справді час втрачено?

«У пошуках втраченого часу» — це не лише особиста історія самого Пруста, але й глибокий роздум про пам’ять, час та людську природу. Роман закільцьований: почавшись зі згадки про дитинство, він завершується моментом, коли герой через випадкові спогади усвідомлює, що краса минулого завжди жива в ньому.

Весь клімат романістики XX століття зазнав впливу Пруста. Використовуючи власне минуле як вихідний матеріал, цей твір, на перший погляд, присвячений неможливості повернення втраченого часу, втраті невинності через досвід, порожнечі кохання і дружби, марноті людських прагнень, а також тріумфу гріха й відчаю. Однак, Пруст приходить до висновку, що повсякденне життя має найвищу цінність, сповнене моральної радості й краси, які, хоча й можуть бути втрачені через людські слабкості, є незнищенними й відновлюваними.

Стиль Пруста — один із найоригінальніших у світовій літературі. Він унікально поєднує стрімкість і розтягненість, точність і мінливість, силу й зачарування, класицизм і символізм.

***

Я вмовляв себе — ще матиму час, аби щось придумати, хоча той час не міг мені дати нічого, бо від мене нічого не залежало, довга відстань лише підтримувала в мені надію на те, що перепони можна долати.

В усьому цьому чимало випадковости, й остання випадковість — смерть — часто не дає нам дочекатися благодіянь, якими нас ущедряє така випадковість, як пам’ять.